Античні міста-держави у І ст. до н. е. — IV ст. н. е. Ольвія

Реферат

Загальна криза античних міст-держав у І ст. до н. е. у Північному Причорномор'ї найбільш позначилася на Ольвії. Так, після гетської навали територія міста скоротилася майже в три рази. Хоч у перші століття нової ери тут у цілому відбувалося пожвавлення ремісничого виробництва, сільського господарства і торгівлі, місто вже ніколи не досягало колишнього розквіту. Його роль у цей період набагато скромніша, ніж, наприклад, Херсонеса.

Відновлення життя після гетської навали, судячи з нових випусків монет, почалося у другій половині І ст. до н. е. Поступово ольвіополіти повернулися на старі місця, приступили до звичайних занять — ремесла, торгівлі, сільського господарства. Проте саме місто відбудовувалося повільно. Як свідчить Діон Хрисостом, наприкінці І ст. н. е., тобто майже через 150 років після гетської навали, в Ольвії ще досить виразно були помітні сліди розгрому. Він зазначає, що в місті жила велика кількість негрецького населення і що після гетської навали «скіфи запросили назад греків, щоб налагодити в місті життя». Останнє особливо яскраво розкриває зовнішні фактори, які сприяли відбудові Ольвії. Місцеві племена розуміли, що в інтересах розвитку своєї економіки їм необхідно відновити й розширити торговельні зв'язки з античним світом, зокрема з античними містами Північного Причорномор'я. До таких найважливіших центрів належала й Ольвія. У відновленні торговельних зв'язків та забезпеченні розвитку ремесел і сільського господарства були заінтересовані й самі ольвіополіти.

Однак загальна політична ситуація протягом перших століть нашої ери була неспокійна. У цей час активізувалися місцеві племена, як осілі, так і кочові, відбувалися значні їх переміщення. Протягом усього І ст. н. е. ольвіополітам доводилося не раз вступати у воєнні конфлікти або ліквідовувати небезпеку нападу дипломатичними засобами, включаючи організацію посольств та задобрювання царів сусідніх племен дарами. У цей самий час знову посилилась експансія кримських скіфів, які прагнули підкорити собі Ольвію. В середині І ст. н. е., судячи з появи ольвійських монет з іменами скіфських царів Фарзоя та Інісмея, місто, очевидно, визнало себе залежним від пізньоскіфського царства в Криму.

У місті поступово посилювалися і римські впливи. Існує думка, що Ольвія, так само як і Херсонес, виступила на боці римлян у війні 45 р. проти Боспору, за що одержала ряд пільг. У зв'язку з цим вчені висловлюють припущення про встановлення в Ольвії з 46 р. нового літочислення.

Так чи інакше, але Ольвія, розташована на важливих шляхах Північного Причорномор'я, дедалі більше привертала до себе увагу Римської імперії. Проникнення до Ольвії за часів Траяна всезростаючої кількості римських монет дає можливість припустити, що вже тоді тут міг стояти римський гарнізон. За Антоніна Пія, щоб відвернути тавро-скіфську навалу, до Ольвії були надіслані римські війська з Нижньої Мезії. Для їх розміщення в південній частині верхнього міста була зведена цитадель. Місту, що мало порт та цитадель з римським гарнізоном, надавалося стратегічне значення. Про це можна судити, зокрема, з того, що місцезнаходження Ольвії зазначено в ітінерарії — карті-подорожній (очевидно, копії з римської військової карти) першої половини III ст. н. е., виконаній фарбами на шкіряній оббивці щита лучника, знайденого при розкопках стародавнього міста Дура Європоса (у Сірії). На ній відзначено шлях, який вів з Фракії через північнопричорноморські міста — Тіру, Ольвію, Херсонес — до Дура Європоса.

Остаточно політичну незалежність Ольвія втратила з підпорядкуванням її намісникові Нижньої Мезії за Септімія Севера (193—211). Зовнішнім виявом залежності від Риму було зображення римського імператора і членів імператорського дому на монетах Ольвії, встановлення на їх честь від імені ради й народу статуй, присвячення їм нових громадських споруд і написів. Відома, зокрема, присвята терм імператорові Северу та його синові Каракаллі.

Строкату картину являло собою населення тогочасної Ольвії. Як зазначалося, ще з II ст. до н. е. посилився приплив сюди місцевих етнічних елементів, зокрема скіфських. У перші століття нашої ери населення міста складалося з греків, скіфів, сарматів, фракійців та ін. Найзаможніші з нових жителів Ольвії негрецького походження діставали права громадянства, прибирали до своїх рук важливі пости у міській адміністрації. Це видно, зокрема, з того, що в написах серед імен архонтів поряд з грецькими зустрічаються імена скіфські та сарматські. Римлян серед населення Ольвії було небагато. Досі їх наявність документально засвідчена тільки серед воїнів гарнізону. Ольвійська знать, з одного боку, пишалася своїм походженням від засновників міста, заслугами своїх предків, а з другого — підкреслювала свою проримську орієнтацію. В почесних декретах того часу існувала навіть спеціальна формула — «відомі Августам». Можна гадати, що саме ці кола стояли за введення в Ольвію римського гарнізону, який міг не тільки стримувати натиск навколишніх племен, а й не допускати виступів народу проти аристократії. На цю верхівку, заінтересовану в збереженні існуючого ладу, спиралася Римська імперія.

Державний лад Ольвії в перші століття нашої ери за своєю формою лишався таким же, як у попередній час, однак народні збори і рада відігравали меншу роль, ніж раніше, тоді як значення магістратів зросло. Представники родовитої знаті тримали в своїх руках магістратські посади по кілька років, причому дехто з них водночас займав по дві посади. Так, Теокл, син Сатира, і Каллісфен, син Каллісфена, займали посаду першого архонта по чотири рази, до того ж Каллісфен був одночасно ще й стратегом. Це порушувало принцип щорічної зміни службових осіб, значно звужувало коло політичних діячів. Напружене зовнішньополітичне становище Ольвії зумовило висунення на перший план колегій архонтів і стратегів. Зросла роль першого архонта (голови колегії), який в перші століття нашої ери став епонімом.

В економічному відношенні перші століття нашої ери в житті Ольвії позначилися певним піднесенням. Після гетської навали відроджувалося землеробство на ольвійській периферії. Хоча територія її порівняно з елліністичним періодом дещо зменшилася і життя на окремих елліністичних поселеннях не відновилося, виник ряд нових укріплених землеробських городищ поблизу теперішніх сіл Козирки, Дмитрівни Очаківського району Миколаївської області та ін. Характерною рисою сільських поселень цього часу була наявність оборонних споруд, які складалися з комплексу стін та ровів. У цей час відбулася певна натуралізація господарства, причому основним заняттям населення, мабуть, залишалося виробництво зерна.

У самій Ольвії у І—II ст. н. е. мало місце пожвавлення, а потім і деяке піднесення економіки й культури. Виникло багато ремісничих майстерень — гончарних, залізообробних, які випускали значну кількість продукції. Набагато зросла питома вага виробництва зерна та виноробства — на території зруйнованої частини міста були споруджені великі зерносховища й виноробні. На відміну від Боспору й Херсонеса рибальство й рибообробна в Ольвії в цей час не набули великого розвитку.

Важливу роль знову почала відігравати торгівля, особливо з районами Західного і Південного Причорномор'я, а також пізньоскіфськими, сарматськими та фракійськими племенами, зокрема з жителями поселень Нижнього Подніпров'я. Підтримувалися торговельні зв'язки і з малоазійськими та італійськими центрами.

Про відносно значні розміри та ареал торговельних зв'язків Ольвії можна судити на підставі знахідок у місті та за його межами кераміки різних центрів, монет, написів тощо. Розвиткові цих відносин ольвіополіти надавали великого значення. Так, у декреті І ст. н. е. міста Візантія на честь ольвіополіта Оронта йдеться про те, що останній, перебуваючи на посаді магістрата, уважно й доброзичливо ставився до іноземних купців. За це Оронта було удостоєно прав громадянства у Візантії і встановлено на його честь в булевтерії міста позолочену бронзову статую. Цікавий інший декрет кінця II — початку III ст. н. е. — на честь померлого ольвійського архонта Теокла, сина Сатира, який одночасно виконував обов'язки жерця, а також дипломатичні доручення. 18 міст, які мали зв'язки з Ольвією, вшанували Теокла золотими вінками. В декреті названо міста Північного Причорномор'я — Тіру, Херсонес, Боспор; Західного Причорномор'я — Томи, Каллатіс, Істрію, Одес; Південного Причорномор'я і Пропонтиди — Візантій, Тій, Гераклею, Амастрію, Сінопу, Нікомідію, Нікею, Апамею, Пруси, Кізік та Східного Середземномор'я — Мілет.

Невідомо, якою мірою торкнулася Ольвії готська навала (III ст. н. е.). Можливо, сама Ольвія і не зазнала розгрому, оскільки була добре укріплена і на її території, принаймні ще у 248 р., перебував римський гарнізон, що засвідчує знахідка жертовника з присвятним написом двох римських солдатів імператорові.

Очевидно, ще в першій половині III ст. н. е., судячи з більш-менш регулярного надходження римських монет, до часів Галлієна (253—263) включно, економічне становище Ольвії було непоганим. Проте вже у другій половині III ст. н. е. настала глибока економічна криза. Ще раніше занепало життя на поселеннях периферії. Якийсь час Ольвія, принаймні як пункт перебування римського гарнізону, продовжувала існувати, очевидно, на початку IV ст. н. е. Але відомості про цей період надто обмежені.