Східні слов'яни у VI—IX ст.

Реферат

В історії Європи друга половина І тисячоліття н. е. була періодом важливих історичних зрушень. Закінчилися переміщення племен та боротьба їх з Римською імперією в межах західної її частини, тоді як на сході, на кордонах Візантійської (Східної Римської) імперії, вони продовжувалися ще у VI—VII ст. Визрівали феодальні відносини, складання яких завершилося наприкінці І тисячоліття н. е., формувалися держави та народи середньовічної Європи.

Цей час був важливим етапом в історії слов'ян. У VI—VII ст. роль слов'янських племен, що виступали вже під своїм іменем «слов'яни», або «склавини», в європейській історії швидко зростала. Разом з іншими племенами вони вели тривалу боротьбу з Візантійською імперією, що в науці дістала назву Балканських війн. Численні воєнні походи слов'ян у межі імперії супроводжувалися переселенням значної їх частини на Балканський півострів, який вони заселили майже весь.

У другій половині І тисячоліття н. е. завершилося розселення слов'ян. Вони розселилися з своєї прадавньої території між Дніпром і Віслою не тільки в південно-західному напрямку, на Балкани. На заході слов'яни досягли Ельби, на півночі — оз. Ільмень, на північному сході — Волго-Окського межиріччя, на півдні — Північного Причорномор'я.

З широким розселенням слов'янских племен в VI—VII ст. пов'язаний процес диференціації загальнослов'янської мови, утворення східних, західних і південних слов'ян. Східні слов'яни розміщувались на землях від оз. Ільмень до Північного Причорномор'я, західні — на території від Повіслення до р. Ельби, її притоки Заале та Середнього Дунаю, південні — на Балканському півострові.

На основі розвитку феодальних відносин у слов'янських племен у VII—IX ст. відбувався процес утворення держави. У південних слов'ян виникла Болгарська держава, у західних — Великоморавська, згодом Чеська та Польська держави. На VI—VIII ст. у східних слов'ян припадає формування ряду союзів племен — державних утворень, відомих в історичній літературі під назвою «літописних племен», або «племінних князівств» (літописна їх назва — «княжения»). На їхній основі у IX ст. утворилася давньоруська держава — Київська Русь.

Починаючи з VI ст. у писемних джерелах з'являються більш докладні порівняно з попереднім періодом відомості про слов'ян. Про них писали візантійські історики VI—VII ст. Прокопій Кесарійський, Менандр, Маврикій, Феофілакт Сімокатта, історик готів Іордан та ін.

Цінні відомості про східних слов'ян цього періоду, зокрема про назви та територію окремих князівств, життя і побут окремих груп слов'ян, деякі політичні аспекти їхньої історії, містять також найдавніші частини давньоруських літописів.

Відомості про слов'ян кінця І тисячоліття н. е., крім літописів, наводяться також у творах авторів IX—X ст. — географа Баварського (IX ст.), візантійського імператора Константина Багрянородного (Х ст.), арабських географів аль-Масуді, Ібн-Фадлана, Ібн-Русте та ін.

Важливим джерелом вивчення історії слов'ян є матеріали археології. Загальна кількість пам'яток східних слов'ян сягає понад 500. Систематичне їх вивчення припадає, в основному, на останнє тридцятиліття. Виявлення і широке дослідження пам'яток східних слов'ян VI—IX ст. є одним з найвизначніших досягнень української археологічної науки. Водночас учені Польщі, Чехії, Словакії, Німеччини, Румунії, Болгарії вивчають пам'ятки західних і південних слов'ян. Новітні археологічні дослідження дають важливі матеріали для глибшого розуміння історії слов'янських племен та їх культури.