Київська Русь у другій половині X ст.

Реферат

У 965 р. київським князем став Святослав Ігоревич. Всю свою увагу він спрямував на воєнні походи в сусідні країни, що диктувалося не тільки особистими його нахилами, а й зовнішньополітичними завданнями, які стояли тоді перед державою. Це часто відвертало увагу князя від завдань внутрішнього життя країни, в чому йому докоряли сучасники.

Першим заходом молодого, 22-річного князя було повернення під владу Київської Русі в'ятичів, які тоді перебували в залежності від Хозарського каганату. З цією метою він здійснив похід на Оку і Волгу. «...Налезе вятичи и рече вятичемъ: «Кому дань даете?» Они же реша: «Козаромъ по щелягу от рала даемъ», — читаемо у «Повісті временних літ». Повернувши до київського підданства в'ятичів, Святослав взяв хозарську фортецю Білу Вежу (Саркел), переміг ясів і косогів (предків осетинів і черкесів) і наклав на них данину. Сучасник Святослава арабський географ Ібн-Хаукаль доповнює відомості літопису про походи Святослава на Волгу. За його свідченням, військо Святослава досягло м. Булгару і землі буртасів (мордви). Крім фортеці Білої Вежі, що займала ключову позицію Хозарської держави на Дону, на Волзі було взято столицю Хозарії Ітіль і багато міст на Каспійському узбережжі. Від цих міст, зазначав Ібн-Хаукаль, «не лишилося й сліду», руси «відняли у них всі ці області і присвоїли їх собі». У результаті походів Святослава Хозарська держава занепала.

У війні проти Хозарської держави Святослав керувався певними політичними мотивами. Здавна хозари претендували на панування над частиною східних слов'ян, зокрема в'ятичами та сіверянами, землі яких знаходилися ближче до хозарських володінь. Хозарія виступала проти політики Київської Русі щодо державного об'єднання східних слов'ян. Щоб завершити об'єднання всіх східнослов'янських земель у єдиній державі, Русь мусила позбутися політичного противника і конкурента. Перемога над Хозарською державою прискорила процес східнослов'янської консолідації, але водночас відкрила кочовикам шлях на захід, що створило для Русі велику небезпеку.

Ще Ігорю довелося зіткнутися з печенігами 920 p., але ця зустріч сталася десь у південних степах, коли печеніги безпосередньо не загрожували слов'янським землям. Певний час роль щита між Руссю і печенігами відігравала Хозарська держава, але після її занепаду печеніги просунулися до Середнього Подніпров'я і стали господарями південноруських степів аж до Посулля і Поросся. Слов'янські поселення на схід і південь від цих рубежів у X ст. перестали існувати. Небезпека загрожувала містам Подніпров'я і безпосередньо Києву.

Печеніги блокували торговельні шляхи, що вели на схід. Наслідком цього було майже повне припинення торгівлі зі Сходом. Великі перешкоди створювали печеніги русько-візантійській торгівлі, нападаючи на торговельні каравани, що пливли по Дніпру; особливо небезпечними для руських купців стали пороги, в районі яких печеніги робили засідки. За таких умов торгівля дніпровським шляхом могла здійснюватися лише великими, добре озброєними військово-торговельними караванами, про які розповідає Константин Багрянородний.

Тим часом події, що відбувалися на Балканах, втягли Київську Русь у війну між Болгарським царством і Візантією. На початку X ст. Болгарія стала могутньою державою, яка не тільки суперничала на Балканах з Візантією, а й безпосередньо загрожувала Константинополю. Правитель болгарів одержав від Візантії царський титул, болгарська церква — самостійність. Згодом Візантія змушена була погодитися і на виплату Болгарії данини. Співвідношення сил змінилося у 60-х роках X ст. на користь імперії, коли Болгарію послабили внутрішні усобиці, а візантійський престол зайняв войовничий імператор Никифор Фока. У боротьбі з Болгарією Візантія намагалася скористатися допомогою Київської Русі. З Константинополя до Києва прибуло посольство з пропозицією виступити війною проти Болгарії. Будучи виразником об'єктивної тенденції виходу Русі до чорноморських ринків, Святослав вирішив взяти участь у цьому конфлікті. 968 р. 60-тисячне військо на чолі з київським князем виступило у похід. Болгари виставили проти руських 30-тисячне військо. У битві, що сталася під Доростолом (сучасна Сілістра), болгари зазнали поразки. Святослав захопив міста на Дунаї і закріпився у Переяславці.

Скориставшись відсутністю на Русі війська, у 968 р. печеніги підступили до Киева. Кияни відрядили до Святослава гінців з повідомленням про напад і вимогою повернутися додому. Печеніги, свідчить літописець, обложили Київ «в силі велиці, бещислено множьство около града, и не бе льзе изъ града вылісти, ни вести послати; изнемогаху же людье гладомъ и водою». Серед обложених перебували мати і діти Святослава. Місто було врятовано завдяки героїзму киян та підходу війська воєводи Претича. Печеніги, гадаючи, що це військо Святослава, відступили.

Святослав повернувся до Києва, але не з тим, щоб у ньому жити. На умовляння матері і бояр залишитись у Києві, князь відповів, що йому більше подобається Переяславець на Дунаї, де схрещуються важливі торговельні шляхи, якими везуть з Візантії золото, цінні тканини, вина, фрукти, з Чехії та Угорщини — срібло й коней, а з Русі — шкіри, віск, мед і рабів. Судячи з такої відповіді й деяких заходів щодо організації управління державою, Святослав справді мав намір перенести столицю Русі на Дунай і закріпитися там.

Святослав поділив князівства між своїми синами. На київському престолі він посадив свого старшого сина Ярополка, в Древлянській землі — Олега, у Новгороді — Володимира. Цей захід поклав початок державній реформі, в результаті якої вся Руська земля опинилася під владою однієї князівської династії. Реформа мала великі наслідки у політичному житті країни. Завершив її син Святослава Володимир.

Уладнавши таким чином свої справи на Русі, Святослав знову рушив на Балкани. 969 р. почалася друга болгарська кампанія. За час, коли Святослав перебував у Києві, ситуація на Балканах змінилася не на користь Русі. Візантія, пропонуючи Святославу виступити війною проти Болгарії, не хотіла, щоб Русь заволоділа останньою. Її метою було тільки послабити Болгарію чужими руками, а заодно послабити і Русь. Коли ж Святослав одержав ряд перемог, Візантія різко змінила свою політику. Новий візантійський імператор Іоанн І Цімісхій надіслав проти руських свої війська, але вони також зазнали поразки від Святослава. Руські захопили Пловдів, вступили у Фракію і загрожували безпосередньо Царграду.

Проте у битві поблизу Адріанополя руське військо зазнало поразки. Згідно з повідомленням візантійського історика Льва Діакона (друга половина X ст.) тут загинуло понад 20 тис. чоловік. Згодом проти Святослава виступив з військом сам імператор Іоанн І Цімісхій. Він обложив м. Преславу і взяв його. Частина гарнізону руських військ загинула, частина врятувалася втечею. Болгарський цар Борис, який перебував у Преславі разом з руським військом, перейшов на бік Цімісхія. Останній обложив Доростол, де знаходилися головні сили Святослава. Три місяці тривала облога міста. Неодноразово руські війська робили героїчні вилазки, під час яких завдавали великих втрат ворогові. В одній з них загинув воєначальник греків; лише чудом вони стримали натиск руських. Великих втрат зазнало і руське військо. Святослав дістав рану і ледве не потрапив у полон.

Знесилені сторони приступили до мирних переговорів. Між руськими і греками було укладено договір про ненапад. Греки зобов'язувалися безперешкодно пропустити русів додому і забезпечити їх продовольством на дорогу. Русь, у свою чергу, зобов'язалася не претендувати на візантійські володіння в Криму і на Дунаї і виступати союзником імператора.

Після укладення миру Святослав з військом вирушив додому. Тим часом печеніги дізналися, що князь з Болгарії повертається з малим військом, і вирішили напасти на нього. З цією метою вони зробили засідку на Дніпровських порогах. Підійшовши до порогів і побачивши численного ворога, Святослав повернув до гирла Дніпра, у так зване Білобережжя, щоб перезимувати там. Проте взимку почався голод, що змусило Святослава прискорити повернення додому. На порогах його знову чекали печеніги. Сталася битва, в якій Святослав загинув.

Вчені по-різному оцінюють діяльність Святослава, оскільки мотиви і наслідки його дій не були однозначні. Дбаючи про високий міжнародний авторитет Київської Русі, а також зміцнення її економічних позицій на чорноморських ринках, Святослав не виявляв аналогічного інтересу до внутрішніх справ країни. Будучи талановитим полководцем, який здобув ряд блискучих перемог, він, проте, не зміг належним чином оцінити небезпеку для Русі з боку печенігів.