Волинське князівство. Міста (XII — перша половина XIII ст.)

Реферат

Волинська земля одержала свою назву від давнього її центру — м. Волиня на Бузі. Вже на початку XI ст. він зійшов з історичної арени і поступився місцем новому стольному місту Володимиру, заснованому київськими князями на р. Лузі майже у центрі Волинської землі, неподалік від Волиня. Це було зроблено з наміром підірвати владу місцевих волинських князів. Протягом XI—XIII ст. Володимир був головним містом Волинської землі, а з початку XIV ст. став навіть центром Галицько-Волинського Князівства.

Володимир являв собою велике місто і добре укріплену фортецю. Коли 1231 р. угорський король підступив до нього, він у захопленні вигукнув, що такого міста немає навіть у німецьких краях. На стінах фортеці стояли озброєні воїни, в яких «блистахуся щити и оружници подобии солнцю». 1260 p., коли хан Бурундай наказав зруйнувати ряд фортець Галицько-Волинської землі, Володимир тримався довше за інші міста. Василько, який виконував розпорядження Бурундая, зазначав, що «зане немощно бысть разметати вборзі его величествомъ, повелі зажечи». Цілу ніч горіли укріплення столиці Волині. Бурундаю цього здалося замало, і він наказав розкопати ще й вали міста. Через укріплення до міста вело кілька в'їзних брам, серед них — Київська й Гвидшина. Місто займало не тільки трикутник між річками Сточею і Лугом, а й тягнулося вздовж лівого берега Лугу. Тут знаходилися монастирські садиби, двори князів та бояр. Літопис називає серед них П'ятидні, Хвалимичі, Житмань, Бужковичі.

Про внутрішнє життя м. Володимира, що археологічно майже не вивчений, відомо небагато. Це був великий торговельно-ремісничий центр Волинської землі. Як свідчить літопис, у ньому в XIII ст. розташовувалися торговельні колонії німців, сурожців, новгородців та євреїв. Досить високого розвитку досягли тут такі галузі ремесла, як зброярство, ювелірне, кам'янообробне, гончарське.

З часу свого заснування Володимир став єпископським центром. У XII ст. Мстислав Ізяславич збудував кафедральний собор св. Богородиці, який до кінця XVIII ст. був головним собором Володимира. Крім того, літописи називають ще ряд храмів і монастирів, збудованих у місті протягом XI—XIII ст. — церкву св. Дмитра, монастирі Святогорський, св. Михайла, св. Апостолів тощо. Отже, Володимир являв собою важливий осередок православ'я, що в умовах польсько-католицького сусідства мало велике значення.

Із міст, що розташовувалися поблизу Володимира і належали до Володимирського князівства XII ст., слід назвати Любомль, Каменець, Червень — стародавню столицю Забужжя, яку Данило Романович переніс спершу до Угровська (де заснував і єпископську кафедру), а потім до Холма.

Холм, заснований Данилом Романовичем на високій горі між р. Угоркою і невеличким струмком близько 1237 p., мав відігравати роль волинського форпосту у боротьбі з литовцями та ятвягами. Пізніше Холм настільки зміцнився і зріс, що, коли холмський посадник Данило відмовився на вимогу Бурундая зруйнувати фортечні мури, останній не наважився здобувати місто силою.

Значним містом Волині був Белз. Він знаходився на р. Солокії, недалеко від впадіння її в Західний Буг, і був укріплений земляними валами. У XII ст. місто неодноразово згадується літописом у зв'язку з міжкнязівськими усобицями. З останніх десятиліть XII ст. по перші десятиліття XIII ст. Белз служив князівською резиденцією, щоправда, молодших волинських князів.

Багато міст Волині стояло на берегах Стирі й Горині — Луцьк, Бузьк, Пересопниця, Дорогобуж, Перемишль, Кременець. Луцьк був давнім політичним центром слов'янського племінного об'єднання лучан. Ця традиція дала себе знати у середині XII ст., коли із загостренням міжусобної боротьби він знову став центром значної округи і зберігав значення стольного міста Луцького князівства до другої чверті ХIII ст. Із літописних повідомлень XII—XIII ст. можна скласти уявлення про місто як про значний воєнно-стратегічний центр Волинської землі. Оточений з усіх боків природними рубежам — водами річок Стирі й Глушця, — Луцьк був неприступною фортецею. Галицько-Волинський літопис свідчить, що ще за часів князювання у ньому Ярослава Ізяславича чи його синів тут була заснована єпископська кафедра. У зв'язку з цим у місті розпочалося будівництво кам'яних соборів і монастирів, серед яких виділялися церква св. Дмитра і Жидичинський монастир з церквою св. Миколи. В околицях Луцька розташовувалися князівські й боярські феодальні двори та села. В літописі згадується княжний двір «У гаю».

Пересопниця і Дорогобуж мали значення княжих столів Волинської землі і являли собою визначні центри Погориння, яке до другої половини XII ст. входило до складу Київської землі, а в кінці XII — на початку XIII ст. — Волинської.