Волинське князівство. Політична історія (XII — перша половина XIII ст.)

Реферат

Волинська земля традиційно мала тісні зв'язки з Києвом. З часів Ярославичів великі київські князі дивилися на цю окраїнну давньоруську землю як на свою вотчину і не хотіли віддавати її в спадкове володіння якоїсь князівської лінії. У зв'язку з цим Волинь аж до середини XII ст. не мала власної династії князів; вона або безпосередньо управлялася з Києва, або ж на володимирському столі сиділи київські ставленики. Тільки на час князювання Ізяслава Мстиславича Волинь отримала статус спадкової вотчини і надовго лишилася за його родом. Характер відносин Волині й Києва дещо змінився, але тісні зв'язки зберігалися й надалі. Про це свідчили активна участь волинських князів у боротьбі за київський стіл, їх прагнення об'єднати Волинську і Київську землі.

Поряд з доцентровими тенденціями в політичній історії Волинського князівства мали місце й відцентрові. Вони визначилися вже при перших Ізяславичах. У 1156 р. внаслідок посилення луцького стола і претензій його князів на рівність з володимирськими, на Волині виникла внутрішня усобиця. До переходу в Київ Мстиславу Ізяславичу вдавалося зберігати звання старшого князя землі, але пізніше, коли під тиском союзників Андрія Боголюбського він змушений був залишити київський стіл і повернутися на Волинь, його становище змінилося. За угодою з братом Ярославом, укладеною близько 1171 р., Володимирське й Луцьке князівства визнавалися рівноправними і незалежними одне від одного.

Звістка про смерть Мстислава Ізяславича швидко дійшла до Новгорода, де сидів його старший син Роман. На нараді з волинською дружиною і новгородськими боярами він прийняв рішення негайно рушити до Володимира. «И сгадавше дружина, и рікоша ему: «не можемь, княже, уже зді быти; а поиди къ братьи къ Володимирю». Роман зайняв володимирський стіл. Його молодші брати на цей час уже сиділи в Белзі, Червені й Бересті. Згодом Володимирське князівство розділилося на Володимирську і Белзько-Червенську волості. Луцьке князівство після смерті Ярослава Ізяславича перейшло до його сина Всеволода, але також поділилося на дві волості: Дорогобузьку і Пересопницьку.

Отже, в останній чверті ХII ст. Волинь як певна політична одиниця стояла на порозі нового дроблення. Процес виділення дедалі менших уділів, здавалося, не можна було зупинити, оскільки численним нащадкам Ізяслава Мстиславича потрібні були князівські столи.

Проте сталося навпаки. Протягом перших десятиліть XIII ст. спостерігається зворотний процес: Луцьке і Володимирське князівства спершу відновили свою політичну єдність, а потім об'єдналися під владою нащадків Романа Мстиславича.