Галицьке князівство. Міста (XII — перша половина XIII ст.)

Реферат

Основними центрами Галицької землі були Перемишль, Звенигород, Теребовль і Галич. У різні періоди історії Галичини значення їх було неоднаковим.

Перемишль — одне з найстаріших міст Галицької землі — виник на правому березі Сану при впадінні в нього Вагри. Тут здавна проходив торговельний шлях із Регенсбурга через Прагу і Краків на Русь, який і викликав до життя це порубіжне давньоруське місто. Маючи досить сильну фортецю, Перемишль служив західним форпостом землі, на околицях якого не раз відбувалися битви галичан з ворогами, зокрема угорськими феодалами. Після смерті Ростислава Звенигородського Перемишль, в якому сидів молодший брат Ростислава Володимирко, фактично став столицею Галицької землі і лишався нею до 1141 р. У наступні роки місто було столом молодших членів галицької князівської династії і значним єпископським центром. Перша згадка про перемишльського єпископа зустрічається у літописі під 1220 p., хоч заснування єпископії належить, напевно, до значно давніших часів. 1240 р. перемишльський владика разом з воєводою рязанським Костянтином брав участь у заколоті проти Данила Романовича, за що зазнав жорстокої кари.

Літопис, розповідаючи про розгром і пограбування двора єпископа, змальовує його як великого феодала: «Владыку и слуги его разъграби гордые, и тулы ихъ бобровые раздра, и прилбичі ихъ волъчье и боръсуковые раздраны быша: словутьного півца Митусу, древле за гордость не восхотівшу служити князю Данилу, раздраного акы связаного приведоша, сиречь, яко же рече приточникъ».

Навколо Перемишля розташовувалися міста-фортеці Любачев, Ярослав, Сан, що займали важливі стратегічні позиції на західних рубежах Галицької землі.

Звенигород стояв на тому самому торговельному шляху, що й Перемишль, і займав надзвичайно вигідну позицію на вододілі двох басейнів — Бузького й Дністрянського. На невисокому підвищенні, з усіх боків оточеному болотистою заплавою р. Білки, знаходився замок, який жодного разу не вдалося взяти ворогам. 1144 р. від Звенигорода змушений був відступити київський князь Всеволод Ольгович, ще раніше в аналогічній ситуації опинився брат Володимирка Ростислав, який хотів позбавити бунтівного князя стола. У XI—XII ст. Звенигород був визначним торговельно-ремісничим і культурним центром Галицької землі. В його околицях літопис називає Городок, що відігравав роль фортеці на шляху до Галича, а також Львів, швидке зростання якого згодом позбавило Звенигород його колишнього значення.

Теребовль вперше згадується у літописі наприкінці XI ст., коли там сів молодший з Ростиславичів — Василько. Розташований на притоці Дністра Сереті, Теребовль служив тим галицьким форпостом, з якого здійснювалася колонізація Дністро-Дунайського пониззя. У першій половині XII ст., коли на перший план висунувся Галич, Теребовль став уділом молодших галицьких князів. На початку XIII ст. у ньому сидів син Володимира Ігоревича Ізяслав.

Головним містом Галицької землі з 40-х років XII ст. став Галич. Швидке зростання і піднесення міста зумовлювалося вигідним географічним розташуванням. Ріка Дністер була важливим торговельним шляхом; крім того, в околицях Галича залягали значні поклади солі. «Києво-Печерський патерик» розповідає, що під час війни київського князя Святополка Ізяславича з Володарем і Васильком до Києва припинився підвіз солі з Галича. «И не пустиша гостий из Галича, лодий с Перемишля, и соли не бьсть во всей Руськой земли».

Галич мав міцну фортецю, розташовану на стрімкому підвищенні між річками Луквою і Мозолевим Потоком. З півдня її оточували дві системи подвійних і потрійних земляних валів і ровів. Місто являло собою також великий торговельно-ремісничий і феодальний центр, монастирські й боярські садиби якого простягалися вздовж лівого берега Лукви до самого Дністра. Тут, напевно, знаходилась і галицька торговельна пристань. На посаді і в «підгородді» розташовувались ювелірні, гончарні, ковальські й склоробні майстерні, житла простих галичан, десятки білокам'яних храмів. Будучи великим єпископським центром, Галич швидко набрав також значення культурного осередку. У ньому створювався відомий Галицько-Волинський літопис та інші писемні пам'ятки XII—XIII ст. За свідченням літопису, у Галичі жили і творили хитрий різьбяр по каменю Авдій, мудрий книжник Тимофій і гордий співець Мітус.

Місто з білокам'яними храмами, оздобленими різьбою і декоративною керамікою, кам'яними й дерев'яними палацами знаті, потужними валами та дерев'яними стінами навколо центральної частини, викликало захоплення сучасників.