Бібліотеки, школи, освіта й наукові знання Київської Русі

Реферат

Переписування й переклади книг, поставлені Ярославом Мудрим на рівень важливої державної справи, дуже скоро привели до заснування при митрополії у Києві першої відомої на Русі бібліотеки, правильніше книгосховища, про яке згадує літопис під 1037 р. Організація бібліотеки при Софійському соборі — важлива культурно-історична подія, яка свідчить про нагромадження в той час значної кількості книг. У книгосховищі зберігалися, головним чином, літургійні книжки, необхідні при відкритті нових єпископій та побудові храмів. У бібліотеці, безумовно, були й книжки для світського читання, подібні до згаданих Ізборників 1073 та 1076 pp.; тут також зберігалися різні державні документи: договори, князівські грамоти тощо.

Крім книгосховища при Софійському соборі, дещо пізніше виникла бібліотека при Києво-Печерському монастирі, до складу якої ввійшло багато книг, зібраних Миколою Святошею — одним з ченців монастиря. Серед цих книг були також написані іноземними мовами. Про це свідчить повідомлення «Києво-Печерського патерика» про ченця Микиту, який читав латинські, грецькі та давньоєврейські книжки. Незабаром з'явилися бібліотеки і в Новгороді, Чернігові, Переяславі, Білгороді, Турові, Галичі та інших давньоруських містах.

У літописі під 988 р. вперше згадується про запровадження Володимиром Святославичем шкільного навчання на Русі, зокрема серед дітей «нарочитої чаді», тобто переважно заможних верств населення. Ярослав Мудрий під час свого князювання у Новгороді наказав створити школи і вчити грамоті трьохсот дітей. Крім спеціальних початкових шкіл, де готували, головним чином, кадри нижчого духівництва, існувало й приватне навчання. Так, Феодосій Печерський навчався в одного з учителів у м. Курську.

Про поширеність навчання грамоті свідчать деякі графіті на стінах Софійського собору в Києві. В різних частинах будови учнями чи служками зроблено чимало написів та малюнків. Один з учнів, наприклад, написав: «Піщан писал в дяки ходи виученикомь». Початкові школи існували при великих монастирях. Так, Ганна (Янка) Всеволодівна (за даними В. М. Татіщева, що користувався невідомими нам давніми джерелами), з 1086 р. — черниця Андріївського монастиря у Києві, заснувала при ньому школу для дівчат, де навчали грамоті, співам, шиттю та іншому рукоділлю.

Серед новгородських берестяних грамот, знайдених під час археологічних розкопок, є азбука XII—ХIII ст., вирізана на дощечці, а також шкільні вправи вже згаданого хлопчика Онфіма. Часто трапляються так звані писала — металеві та кістяні загострені стрижні для письма на воску і, можливо, на бересті. Крім берести, під час досліджень виявлені й спеціальні дощечки з заглибленням для воску, на якому писали свої граматичні вправи учні.

Літописні джерела від звичайної грамотності відрізняють «книжне навчання». Під книжним навчанням малося на увазі проходження спеціального курсу середньовічних наук, який складався, головним чином, з богословсько-філософських дисциплін — богослов'я, філософії, а також граматики, риторики, співів та деяких відомостей з історії. Знання учні одержували не лише від вчителів, а й з перекладної літератури, що рано з'явилася на Русі. Поширеними були твори Іоанна Дамаскіна, Козьми Індикоплова, Єпіфанія Кіпрського. Окремі вихідці з заможних верств населення Русі, мабуть, одержували освіту й за кордоном.

Серед діячів давньої Русі можна назвати багатьох видатних, високоосвічених людей, зокрема письменника-публіциста Іларіона, літописців Никона Великого, Нестора, Сильвестра та письменників: автора «Слова о полку Ігоревім», Луку Жидяту, Кирила Туровського, Климента Смолятича, Даниїла Заточника та ін. Вони володіли іноземними мовами, знали античну, візантійську та західноєвропейську історичну, богословську і художню літературу.

Чимало освічених осіб було серед князів. Це Ярослав Мудрий, якого літописець особливо відзначає за його велику любов до читання: «...Книгамъ прилежа, и почитая е часто в нощи и въ дне». Добру освіту одержала і його дочка Ганна Ярославна, одружена з королем Генріхом І Капетінгом. Її підписи стоять на державних документах Франції. П'ятьма іноземними мовами володів Всеволод Ярославич. Володимир Мономах знав грецьку та англійську мови, займався літературною діяльністю. «Книжником» і «філософом» називає літописець володимиро-волинського князя Володимира Васильковича.

Важливе значення для поширення освіти на Русі мали переклади книг з іноземних мов. У XI ст. було зроблено значну кількість перекладів з грецької мови на давньоруську. До них належали твори з всесвітньої історії та розважальна література: Хроніка Георгія Амартола, Хроніка Сінкелла, «Історія Іудейської війни» Іосифа Флавія, «Житіє Василія Нового», «Християнська топографія» Козьми Індикоплова, «Александрія», «Повість про Акіра Премудрого» та ін. Читаючи ці книги, руські люди знайомилися з світовою історією, країнами, що оточували Русь. На Русі знали також твори античних авторів: Арістотеля, Платона, Сократа, Демокріта, Епікура, Плутарха, Софокла, Геродота та ін. Уривки з їхніх праць входили до поширених на Русі збірників, які часто мали назву «Пчела».

Науково-природничі знання на Русі, як і в інших країнах Європи, перебували під впливом середньовічних трактатів Козьми Індикоплова, «Фізіолога» невідомого автора, «Шестоднева» Іоанна, екзарха болгарського. Ці книги відзначалися характерним для середньовіччя богословсько-схоластичним тлумаченням явищ природи та світу, в них містилося багато вигадок і фантазії. Але поряд з цими далекими від дійсності поглядами на Русі існували й реалістичні знання, що з'явилися в результаті виробничої діяльності людей. Металургія, ковальська та ювелірна справа вимагали знань у галузі металознавства. Під час будівництва різних споруд необхідні елементарні знання з математики. Арифметичних знань вимагали потреби внутрішньої та зовнішньої торгівлі. З давніх-давен на Русі користувались іонійською системою лічби, при якій літери грецького алфавіту з різними додатковими позначками (титлами) вживалися як цифри. Виготовлення скла, мозаїк, різнокольорових емалей, черні, поливи для керамічних виробів тощо було неможливим без знання хімічних властивостей матеріалів.

Відомі на Русі були й початкові медичні знання. Ще з язичницьких часів поширилося лікування за допомогою різних рослин, яке супроводжувалося магічними «заговорами», «шептаннями», «заклинаннями» тощо. Писемні джерела згадують лікарів-професіоналів — «лечьців» (один з них — Агопіт — чернець Києво-Печерського монастиря), а також випадки хірургічного лікування, зокрема «різанье желве» — пухлини, зроблене 1076 р. Святославу Ярославичу.