Станковий живопис Київської Русі

Реферат

Як і решта творів середньовічного мистецтва, станковий живопис обмежувався переважно релігійною тематикою. В оздобленні давньоруських храмів, крім монументальних розписів, важливе місце займали твори станкового мистецтва — ікони. Вони писалися мінеральними фарбами на дерев'яних дошках, обклеєних полотном та покритих шаром спеціального грунту — левкасу.

Іконами прикрашалися як храми, так і князівські та боярські палаци, а також житла простих людей. Це був один з найпоширеніших видів образотворчого мистецтва на Русі. Але до нашого часу дійшла тільки невелика кількість ікон. Про ранні твори давньоруського станкового мистецтва можна судити на підставі поодиноких екземплярів ікон та з описів писемних джерел.

Одна з найбільш відомих на Русі іконописних майстерень XI—XII ст. знаходилася у Печерському монастирі в Києві. Тут творив відомий художник Аліпій, про якого у «Києво-Печерському патерику» сказано: «...Иконы писати хитръ бе зело...».

Уявлення про високохудожні твори, що потрапляли на Русь з навколишніх країн, дає ікона відомої «Володимирської богоматері», привезена з Візантії у Вишгород на початку XII ст. На ній зображена богоматір з немовлям на руках. Ікона відзначається великою досконалістю виконання. Цей твір видатного майстра, мабуть, справив певний вплив на виховання художніх смаків та майстерності руських іконописців.

Ікон, які б безперечно належали до київської художньої школи, дійшло до нашого часу зовсім мало. У Третьяковській галереї у Москві зберігається так звана «Ярославська Оранта» — велика ікона, що зображує богоматір у молитовній позі з немовлям та двома архангелами у медальйонах. Ікона за своїми стилістичними рисами (монументальністю, видовженістю пропорцій, малюнком очей та брів) подібна до мозаїк собору Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві, зокрема до зображень Дмитра Солунського та Стефана. Деякі дослідники датують ікону початком XII ст. і пов'язують її створення з ім'ям Аліпія.

У київській художній школі склалася іконографія святих Бориса та Гліба, зображення яких були дуже поширені у творах станкового живопису. Ікона «Борис і Гліб» кінця XIII — початку XIV ст., наприклад, зберігається в Київському державному музеї російського мистецтва.

До творів, в яких відчувається художня та іконографічна манера південноруських майстрів (щоправда, з цими висновками погоджуються не всі дослідники), належить ікона з Владимиро-Суздальської Русі «Дмитро Солунський», знайдена у м. Дмитрові. Святого зображено у вигляді античного воїна на троні з мечем на колінах. Вся його постать, рішучий вираз обличчя, войовничість є уособленням влади. Саме ці риси намагався підкреслити художник, зобразивши Дмитра на троні у царській діадемі на голові та з напівоголеним мечем. Дослідники вважають, що ікона виконана на замовлення Всеволода Юрійовича Велике Гніздо, патроном якого був св. Дмитро.

В Юр'ївському монастирі у Новгороді збереглася ікона XII ст. «Устюзьке благовіщення». З Новгорода походить також ікона «Архангел» кінця XI ст. Близькі за стилем, вони нагадують фрескові та мозаїчні зображення собору Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві.

Безперечним твором київських майстрів XIII ст. є ікона так званої «Свенської богоматері», поруч з якою зображено Антонія та Феодосія — засновників Києво-Печерського монастиря.

Галицьке походження має ікона XIII ст. «Покрова», що зберігається у Київському державному музеї українського мистецтва. Популярність її у давнину пояснювалася тим, що зображена на ній богородиця розглядалась як заступниця від зовнішніх ворогів. Галицька ікона відзначається цікавою кольоровою гамою та незвичайною іконографією. Вона не знаходить собі повних аналогій серед інших подібних пам'яток давньої Русі. Існує думка, що це копія з переробленого оригіналу ікони Влахернського храму в Константинополі.