Прикладне мистецтво Київської Русі

Реферат

Великого розвитку та поширення в Київської Русі досягло прикладне мистецтво, твори якого містять досить цінну інформацію не тільки з історії розвитку художнього ремесла, а й про культурні зв'язки та впливи, світогляд, традиції, смаки виконавців і замовників. Вивчення творів прикладного мистецтва показує, що вони часто виконували подвійну роль прикрас і амулетів-оберегів, які повинні були захищати їх власників від злих сил природи. Таке ж призначення мали магічні орнаменти на святкових прикрасах та виробах повсякденного вжитку. Набули поширення стилізовані зображення сонця у вигляді кола з пересічними всередині лініями, місяця-лунниці та води — хвилястою смугою. Зображення різних фантастичних звірів та птахів поєднувалося з малюнками, що відбивали реальний навколишній світ, а також з рослинним орнаментом у вигляді складного плетива з стебел, листя, квітів тощо. В орнаментації ювелірних виробів XI—XIII ст. зустрічаються сюжети різних епох і часів. Тут і зображення птахо-собаки Симаргла, і сиринів (віл-русалок) язичницьких часів, і геральдичні грифони, леви, орли, і постаті християнських святих середньовіччя.

Про декоративно-прикладне мистецтво Київської Русі найповніше уявлення дають ювелірні вироби з коштовних металів. Руські майстри знали різноманітні технічні прийоми обробки кольорових металів — зернь, скань, карбування, чернь, художнє литво та інкрустацію і, нарешті, перебірчасті емалі. Вони широко застосовувалися при виготовленні різних прикрас.

Майстри-ювеліри за допомогою скані (тонкого дроту) особливо полюбляли прикрашати візерунками ікони та коштовні обкладинки церковних книг, як, наприклад, це зроблено у Мстиславовому євангелії XII ст.

Велике поширення мали в Київської Русі срібні вироби з черню — чорною пастою на зразок емалі. В цій техніці у поєднанні з іншими прийомами виготовлялося багато різних ювелірних речей: весільних сережок — колтів, перснів, зап'ясть, хрестів, браслетів, чар, кубків та ін. У подібних виробах раннього часу фон зображень цілком вкривався черню, пізніше, у XII ст., набула поширення так звана техніка контурної черні, за якої малюнок наводився чорною лінією, а срібний фон залишався відкритим або золотився.

Чудовим зразком ювелірного мистецтва IX—X ст. є срібні оправи турячих рогів-ритонів, відкритих під час археологічних розкопок Чорної Могили у Чернігові. Один з них прикрашений соковитим рослинним плетивом. Оправа другого рога оздоблена сюжетною орнаментацією. Тут викарбувано великих фантастичних звірів з крилами. Ліворуч від них — два дракони сплелися у двобої. Обабіч їх — орли або грифони, а внизу — дві маленькі собаки. Праворуч від крилатих звірів зображено вовка та півня. Ще далі вміщена композиція, яка складається з чоловічої та жіночої постатей з луками та великого орла. Сюжет, як гадають дослідники, ілюструє смерть Кащея Безсмертного з билини про Івана Годиновича.

Серед виробів з черню слід відзначити широкі пластинчасті браслети з срібла, які досить часто прикрашалися сценками давньоруського побуту. На одному з таких браслетів з Києва, наприклад, викарбувано гусляра з гуслями та жінку, що танцює з молодим озброєним воїном.

Високої майстерності досягли давньоруські майстри у виготовленні різних виробів, прикрашених різнокольоровими емалями. Про великі досягнення саме у цій галузі художнього ремесла писав у X ст. чернець Теофіл з Падеборна. На Русі знали виїмчасту та більш досконалу перебірчасту емалі. Техніка перебірчастої емалі була винятково складною, але руські майстри добре володіли нею. Давньоруські перебірчасті емалі істотно відрізняються від візантійських своєю кольоровою гамою, в якій переважають синій, бордовий та білий кольори, деякими особливостями зображень, технічними прийомами виконання. Нині відомі чотири центри мистецтва емалі на Русі: Київ, Рязань, Владимир на Клязьмі і Новгород.

Перебірчастою емаллю прикрашалися звичайно коштовні вироби з золота: діадеми, колти, ланцюжки у вигляді медальйонів, рясни, бляшки, що нашивалися на одяг, хрести, ікони, обкладинки книг тощо. Серед цих предметів найбільш відомі сюжетні емалі на колтах, які найчастіше зображують віл-русалок та «древо життя», різних птахів, жіночі голівки, стилізовані рослинні орнаменти, рідше — постаті святих.

Унікальним виробом з перебірчастою емаллю є золота діадема XII ст. з с. Сахнівки Черкаської області. Вона складається з семи кіотців, на середньому з яких зображено «Вшестя» Александра Македонського — загальносередньовічний сюжет, що втілював у собі ідею звеличення влади імператора. Сюжет імпонував честолюбству феодалів та князя і тому часто використовувався у творах давньоруського мистецтва, що призначалися для знаті. Решта кіотців діадеми прикрашена стилізованим рослинним орнаментом. Інша діадема XII ст. з Києва теж зроблена з семи кіотців, на яких зображено святих (так званий «Деісус»). У більш розширеному вигляді ця ж композиція, виконана у техніці перебірчастої емалі, є на золотій гривні XII—XIII ст., знайденій поблизу с. Кам'яного Броду на Житомирщині.

Великої досконалості досягло в Київської Русі й мистецтво художнього литва. Давньоруським майстрам була добре відома техніка литва у кам'яних формах та по восковій моделі. По восковій моделі виготовлялися дзвони, свічники, хрести, панікадила-хороси, різні прикраси тощо. Особливо складна техніка відливки об'ємних предметів по восковій моделі із втратою форми. Плоскі речі відливалися по восковій моделі у глиняних формах з двох частин. Таким способом, наприклад, виготовлялися поширені на Русі амулети-змійовики, як згадана «Чернігівська гривна». По восковій моделі у глиняних формах виготовлялися частини панікадил-хоросів, виявлених під час археологічних розкопок у Києві, Переяславі, у с. Сахнівці Черкаської області.

Унікальними виробами, відлитими руським майстром Костянтином по восковій моделі, є дві бронзові арки XII ст. невідомого призначення з давньоруського міста Вщижа на Брянщині. З втратою форми відлито бронзовий водолій з Переяслава-Хмельницького. Це порожниста посудина у вигляді лева, на спині якого сидить дракон або аспід, що править за держак.

Поширеним було й литво у кам'яних формочках. Цей технічний прийом у XI—XII ст. був пов'язаний, можливо, з тим, що на Русі внаслідок соціально-економічного розвитку з'явився попит на різні ювелірні вироби на продаж. Ремісники-ювеліри міських посадів, які працювали на ринок, почали застосовувати імітацію зерні та перебірчастої емалі за допомогою литва. Для багаторазового литва використовували кам'яні форми.

Серед інших художніх промислів у галузі декоративно-прикладного мистецтва можна назвати ще скляне й керамічне виробництво та художнє різьблення по каменю і дереву. У давньоруських містах та на городищах під час археологічних розкопок досить часто трапляються фрагменти виробів зі скла. Головне місце серед них займають різнокольорові браслети та намиста. Рідше зустрічаються персні та різні речі побутового призначення, як кубки, чари тощо. Вміння виготовляти різноманітні скляні вироби, мабуть, деякою мірою можна пояснити тим, що руські ремісники були знайомі з процесом варіння різнокольорових смальт, з яких набиралися мозаїчні зображення.

Коли в Київській Русі розпочалося велике кам'яне будівництво, ремісники-гончарі, крім цегли-плінфи та черепиці, почали виготовляти керамічні плитки з різнокольоровою поливою, що використовувалися для внутрішнього оздоблення будов. Такі керамічні плитки відомі з розкопок князівських палаців у Києві, з них були зроблені підлоги у деяких приміщеннях Софійського собору. Цікаві поліхромні плитки з складною орнаментикою виявлені у Білгороді під Києвом. Для них характерний візерунок, що нагадує рослинне плетиво з жовтих, білих та зелених смуг на червонуватому фоні. Подібним орнаментом прикрашалися й полив'яні яйця-писанки з того ж міста.

Дуже майстерно виконані керамічні рельєфні плитки з Галича. Вони мають квадратну форму з вписаним колом, в якому зображені грифони, орли, соколи, павичі. Малюнки на плитках нагадують фрески на стінах башт Софійського собору, зображення на візантійських тканинах-паволоках та на згаданих вище пластинчастих срібних браслетах.

Народна художня творчість, певно, найбільш яскраво виявлялась у різьбі по дереву, тому що саме з цього матеріалу була зроблена більшість речей у господарстві та хатньому начинні. Соковитим різьбленням по дереву оздоблювалися навіть фасади давньоруських зрубних жител, човни, сани та ін. Але через нетривкість дерева вироби давньоруських майстрів майже не дійшли до нашого часу. Зрідка вони трапляються під час розкопок у Новгороді, Старій Русі, Києві. Поширення на Русі набуло плоске різьблення по дереву, при якому зображення, здебільше геометричні орнаменти, заглиблювалося у поверхню речі.

Славилися вироби давньоруських різьбярів по кістці — невеликі, прикрашені різьбленням скриньки, гребінці, ґудзики, образки, колодки для ножів, ложки тощо. Улюбленим орнаментом на виробах з кістки є концентричні кола з крапкою у центрі і так звана плетінка, рідше зустрічаються сюжетні зображення. Особливий інтерес становлять шахові та шашкові фігурки з кістки, які свідчать про інтелектуальні заняття їх власників — жителів давньоруських міст.

Вироби давньоруського прикладного мистецтва завдяки високим художнім якостям та досконалості виготовлення користувалися значним попитом далеко за межами Київської Русі. Особливо славилися перебірчасті емалі, які з великим смаком та майстерністю виготовляли руські майстри.