Промисли (друга половина XIII — перша половина XVI ст.)

Реферат

Поряд з ремеслами на українських землях XV ст. розвивалися різні промисли: полювання на звіра, рибальство, бджільництво, солеваріння, залізоробство, млинарство, випалювання деревного вугілля, цегли та ін. На відміну від ремесла, яке зосереджувалося головним чином в містах, промисли на той час здебільшого були приналежністю феодальних маєтків і селянських господарств.

Вони давали великі доходи феодалам, і тому польські королі та великі князі литовські часто нагороджували своїх слуг цінними промисловими угіддями. Наприклад, в середині XIV ст. польський король Казимир III подарував своєму слузі Івану маєтності в Галичині, зазначивши у дарчій грамоті, що «придал есм ему озера рыбная за Днестром, куды мои неводи ходили», а в 1361 р. підтвердив право іншого свого слуги, Ходка Бибельського, на володіння селом «ис гаями, ис дубравами, ис лесом, ис бортами и пчолами, ...ис реками, ис ловищи... со всеми ужитки».

Одним з найбільш поширених промислів було бджільництво — бортництво та пасічництво. Значного розвитку воно досягло на Київщині та на Поліссі (тут податки з цього промислу становили важливу статтю доходу Великого князівства Литовського). Особливу роль у внутрішній і зовнішній торгівлі України відігравав віск. Очищення і підтримання високої якості воску перебувало під контролем держави і магістратів великих міст (Києва, Львова, Луцька та ін.), де існували воскобійні, що перетоплювали віск і на зливках (капах) ставили міську або державну печатку.

Прибутковими були також полювання на цінних хутрових звірів і рибальство. Селяни полювали на бобрів, куниць і білок насамперед для сплати натуральних данин феодалам і податків державі, а також для продажу.

Хутра високо цінились на ринку, тому урочища «з лови», особливо з бобровими гніздами, були неодмінною приналежністю володінь великих землевласників.

На державних землях полювання на бобрів та інших цінних хутрових звірів було привілеєм короля або великого князя, а обов'язок брати участь у такому полюванні становив повинність місцевого залежного населення. Хижацьке вирубування лісів у зв'язку з підвищенням попиту на товари лісових промислів у поєднанні з нерозумним винищенням бобрів, куниць та білок призвело до занепаду полювання на хутрового звіра. У першій половині XVI ст. на значній території України «звір виплошав», тому данини «шерстю» помалу заміняються грошовими. На українські землі дедалі більше стали довозити хутра з Росії.

Значення рибальства як промислу зростало. Велика кількість риби в річках і озерах України засвідчується різними джерелами. Так, литовський дипломат Михайло Литвин в середині XVI ст. писав, що річки на Україні переповнені великою рибою, зокрема осетрами. З середини XIV ст. уряди Польщі й Литви беруть на облік найбагатші рибні угіддя. Одночасно виникає окрема галузь господарства — рибництво. В господарстві феодального замку, великокнязівського чи магнатського фільварку існувало по кілька ставів для розведення риби. Для вилову її в річках і озерах, спорудження рибних ставів, гребель феодали притягали залежних селян, примушуючи їх «кгвалтом волочити тоні», «бити єзи», а також плести неводи, ятері тощо.

У XIV—XV ст. залежних селян українські, литовські й польські феодали використовували також на примусових роботах по будівництву млинів, які часто споруджували на захоплених у общин річках. У зв'язку з поширенням фільваркового господарства на початку XVI ст. водяні млини стали неодмінною приналежністю феодального маєтку. Окремим магнатам належали десятки, а то й сотні таких млинів. Вони не тільки забезпечували володільців борошном, але й давали, найголовніше, прибутки, бо населення примушували молоти зерно на панських млинах, сплачуючи за це мірчук (звичайно десяту мірку). З актових джерел першої половини XVI ст. довідуємося, що водяні млини існували мало не на кожній річці.

Розвинутими промислами на українських землях XIV—XVI ст. були також солеваріння й добування руди. Зокрема «руди» і «рудні» нерідко фігурують у тогочасних документах.

Промисли відігравали неабияку роль у селянському господарстві. Від того, який саме промисел був поширений у даній місцевості, залежав і вид данини, що її накладали на селян. Протягом XIV — першої половини XVI ст. зростав також обсяг продукції промислів, розрахованої на продаж, що значною мірою сприяло розвиткові торгівлі.