Внутрішня торгівля (друга половина XIII — перша половина XVI ст.)

Реферат

Поглиблення суспільного поділу праці, посилене відокремлення ремесла від сільського господарства, зростання міського населення розширяли попит на продукти харчування і ремісничі вироби.

Торгували головним чином на торгах — базарах. Спочатку торги збиралися раз на тиждень, здебільшого у святкові дні, потім у значних містах — двічі, тричі і більше разів на тиждень. У найбільших міських центрах бувало по кілька торгів. Наприклад, у Києві напередодні монголо-татарської навали налічувалось аж вісім базарів.

Поступово, протягом XV — першої половини XVI ст. базарна торгівля в Києві, Львові, Луцьку, Кам'янці, Володимирі, Кременці та деяких інших великих містах переростала у щоденну. Вона задовольняла насамперед потреби міського, головним чином ремісничого, населення у продуктах харчування та сировині.

На торгах і ринках розміщувалися численні ятки, крамниці, склади. У великих містах будували спеціальні торгові ряди. Наприклад, у Львові XV — першої половини XVI ст. все торгове життя зосереджувалось у Сукенницях, забудованих крамницями і складами. Приїжджі торгові люди зупинялися з товарами у спеціально побудованих місцевими властями гостинних дворах.

Держава і купецька верхівка великих міст одержували значні прибутки від торгів і ринків. Крім мит та інших торговельних зборів, великий доход давало примусове користування міськими терезами й офіційними мірами довжини (лікоть) та об'єму (кварта, відро і т. д).

На значних торгах і ринках для торгівлі певними товарами (чи навіть одним, якимсь особливо важливим) виділялось кілька крамниць, а то й цілий ряд. Наприклад, у Києві існували спеціальні хлібні та рибні ряди, у Луцьку, Львові, Кам'янці ряди купців-суконників.

Купці, що торгували однаковими товарами, організовувалися в об'єднання на зразок ремісничих цехів. Такі об'єднання з'явились у великих містах в XV ст. Вони встановлювали ціни на товари, закривали доступ на ринок тим торговцям, які не входили до цих об'єднань.

Збільшення ремісничого населення у містах, яке одночасно дедалі менше займалось сільським господарством, мало своїм наслідком зростання попиту на хліб і хлібопродукти. У постійній торгівлі визначне місце належало насамперед продуктам харчування: хлібу, м'ясу, рибі, птиці тощо. Головним центром хлібної торгівлі був Київ, за ним йшли Луцьк, Володимир, Канів і Черкаси. У великих містах постійно торгували різними хлібними виробами.

Великих розмірів набула торгівля м'ясом і худобою, насамперед волами. На торгах навіть у невеликих містах в XIV, XV, а особливо в першій половині XVI ст. продавалося по кілька тисяч волів.

Одним із важливих товарів внутрішньої торгівлі була риба. У Києві, Перемишлі та інших містах існували рибні склади. Продавалася риба свіжа, в'ялена, сушена і солона: щука, лин, короп, плотиця, осетр, білуга; у Луцьку і Львові, крім того, оселедці.

На торги і ринки надходила риба як річкова, так і ставкова. Київське джерело 1499 р. розповідає про систематичний довіз риби й ікри до Києва з нижнього Дніпра. Михайло Литвин свідчить, що до Києва Дніпром у середині XVI ст. довозили величезну кількість риби. Вона користувалася настільки великим попитом, що купецтво не задовольнялося річковою рибою і заводило власні або орендувало чужі стави. Ставкове рибальство на Київщині, Поділлі, Галичині й Волині в середині XV — першій половині XVI ст. набрало значних розмірів.

Населення міських околиць і близьких сіл виносило на ринки й торги такі продукти, як птиця, яйця, масло, сир, мед та ін. Значна частина цих товарів скуповувалась дрібними торговцями — перекупниками. З сіл до міст довозилися також сіно, солома, дрова, деревне вугілля, будівельний ліс тощо.

На ринку міська і сільська людність купувала ремісничі вироби, зокрема тканини: різноманітні сукна, полотно, оксамит, шовки, скарлат, камку, парчу та ін. Торговці тканинами об'єднувалися за спеціальностями: суконники, шовковики тощо. Чимале місце на торгах та ринках займали залізні вироби: коси, серпи, сокири, сошники, цвяхи та ін.

У XV — на початку XVI ст. дедалі частіше почали виникати торги у великих селах, здебільшого біля церков і монастирів.

Визначна роль у розвитку внутрішнього ринку належала ярмаркам. З метою збільшення державних доходів влада їх підтримувала. Під час ярмарків уряди Польщі й Литви звільняли місцевих та іноземних купців від сплати проїзних мит і більшої частини торгових зборів. У переважній більшості українських міст XIV — першої половини XVI ст. відбувалось по одному — два ярмарки на рік, а у Львові, Луцьку, Ярославі — по три. У Львові вони тривали по два тижні. Щоб підтримувати певний ритм економічного життя краю, час проведення ярмарків рівномірно розподілявся між містами протягом року, так що купці мали можливість з одного швидко потрапити на інший, розташований поблизу.

На них торгували насамперед худобою, кіньми, а також шкірами й хутрами (рисей, куниць, білок, лисиць, бобрів, вовків тощо). Все це скуповувалось великими партіями. Наприклад, в кінці XV ст. з ярмарків галицького міста Ярослава тисячі волів відправляли на Захід — до Сілезії та Саксонії. З торговельних рахунків західноукраїнського міста Городка 30-х років XVI ст. видно, що лише за червень 1534 р. через це місто перегнали по шляху в Сілезію близько 12 тис. волів. До Києва у XV — першій половині XVI ст. зганяли величезні гурти волів з усього Подніпров'я і Побужжя, а також з Волощини.

Ярмарки Києва, Луцька, Кам'янця та ряду інших великих міст XIV—XVI ст. набули міжнародного значення, що сприяло розширенню зовнішньої торгівлі України. Тут поряд з продукцією сільського господарства і промислів торгували найрізноманітнішими ремісничими виробами — від дорогих тканин до речей побутового вжитку.

Головну роль у внутрішній і зовнішній торгівлі відігравали багаті купці, яких навіть у великих містах налічувалося лише кілька десятків родин. Набагато більшим був середній прошарок купецтва — крамарі. Як і багаті купці, вони також входили до об'єднань. Найчисленніша маса торгових людей (перекупники і розносчики) займалися роздрібною торгівлею. Залежні в усьому від купецької верхівки, вони не допускалися в купецькі об'єднання.

Феодальна система гальмувала розвиток торгівлі не тільки обтяжливими легальними заходами. Звичайним явищем були напади феодалів на купецькі каравани, грабунки й розбійництво. Типовим щодо цього є такий факт: у середині XVI ст. слуги київського каштеляна Сапєги напали, за наказом свого пана, на купецьку валку, що з Кам'янця йшла через Київ до Росії, і пограбували її.

Великі труднощі створювала відсутність єдиних мір: у кожному значному місті існували місцеві міри. Перешкоджав торгівлі й стан доріг: купецькі гостинці (шляхи) весною і восени були непроїжджі.

Значної шкоди насамперед торгівлі завдавала неупорядкованість грошової системи. Внаслідок нестачі срібла у другій половині XIII ст. на південноруських землях в обігу майже не було карбованої монети. У великих операціях її заміняли монетні гривні — зливки срібла стандартизованої форми і ваги (160—200 г), у дрібних — уламки срібних прикрас і гроші-товари (шиферні прясла, намистини та ін.). У зв'язку з пожвавленням економічного життя на початку XIV ст. на Україні з'явилися празькі гроші, монети чеського карбування (середній розмір — 3 см, вага — 3,7 г). Виготовлені з срібла високої проби, вони вигідно відрізнялися від інших тогочасних європейських монет і тому швидко поширились у країнах Центральної та Східної Європи. Наприкінці XIV ст. на українських землях були в обігу й польські, литовські, угорські й німецькі монети. Поряд з іноземними у другій половині XIV — першій половині XV ст. на українському ринку використовувалися монети київського і львівського карбування. Галицькі срібні напівгроші й мідні денарії карбувалися на Львівському монетному дворі з початку 50-х років XIV ст. до 1414 р. Галицькі срібні напівгроші були поширені в значному регіоні: крім Галичини, на Волині, Поділлі, Київщині, а також у Польщі, Литві і в Молдавії. Це пояснюється широкими торговельними зв'язками львівського і взагалі західноукраїнського купецтва. З кінця XV ст. основними монетами грошового ринку України стали польські й литовські гроші, напівгроші та соліди. Завдяки жвавій міжнародній торгівлі на українських землях з'явилися російські срібні «денги» і полушки, італійські та угорські золоті дукати й флоріни.