Зовнішня торгівля (друга половина XIII — перша половина XVI ст.)

Реферат

Пожвавлення зовнішньої торгівлі України в другій половині XIV ст. зумовлювалося усім ходом економічного розвитку південноруських земель і загальноєвропейським економічним піднесенням. Основою його було дальше зростання продуктивних сил, вдосконалення техніки ремесла і сільського господарства. Істотне значення мало розширення економічних зв'язків України з Росією та іншими європейськими країнами, зміна напрямків торговельних шляхів унаслідок монголо-татарського нашестя, італійська колонізація Криму й Північного Причорномор'я та багато інших чинників.

Від першої половини XIV ст. є свідчення про досить широкі міжнародні зв'язки заможного українського купецтва. Ще в 1320 р. волинський князь Андрій дав грамоту купецтву м. Торуня, підтвердивши привілеї на торгівлю з Волинню, надані прусським купцям його батьком Юрієм. У 40-х роках XIV ст. прусське купецтво систематично відвідувало Дорогичин, Берестя і Луцьк, галицькі й волинські торгові люди — західноєвропейські ринки. З документа від 1324 р. довідуємося, що двоє купців з Володимира побували навіть у далекій Фландрії.

У одному з розпоряджень 1346 р. могутньої купецької корпорації — Ганзейського союзу, що тримала в своїх руках торгівлю Північної Європи, було записано, щоб молоді люди купецького звання обов'язково вивчали руську мову. Ганза була заінтересована в торгівлі з Руссю, зокрема Південно-Західною. Із списків товарів, які купці ганзейських міст привозили із Сходу, видно, що частина імпорту (зокрема деревина та інші лісові продукти) надходила з України.

Жваві торговельні контакти існували між українськими, з одного боку, і сілезькими, чеськими і моравськими землями — з другого. У митному тарифі Вроцлава 1327 p. є такий перелік продуктів галицького й волинського експорту: хутра, мед, віск, воли, шкіри та ін. У середині XIV ст. в центрі Вроцлава існували «Руська вулиця» і спеціальний заїжджий двір для руських, зокрема львівських, купців.

Перше місце в зовнішній торгівлі українських земель посідали контакти з Росією. Незважаючи на феодальну роздробленість, монголо-татарське нашестя і загарбання польськими й литовськими феодалами українських земель, торговельні стосунки з російськими землями не тільки не переривались, а дедалі зміцнювалися.

Незабаром після захоплення українських земель Литвою великий князь Ольгерд уклав мирний договір з московським князем Дмитрієм Івановичем (1371), один з пунктів якого передбачав свободу торгівлі для литовських купців на території Московського, Тверського і Смоленського князівств, а для російських — у Литві. По суті, тут йшлося про українсько-російську торгівлю взагалі, оскільки не лише московське, тверське чи смоленське, а й новгородське, рязанське, псковське, володимирське та інше російське купецтво купувало в Києві, Чернігові, Луцьку, Новгороді-Сіверському, Чорнобилі різноманітні товари місцевого й іноземного походження, а українське бувало частим гостем російських міст. Про це свідчить, наприклад, договір (1427) тверського князя з Вітовтом, який гарантував російським купцям можливість вільної торгівлі в Києві. З слів договору «пошлины имати по-давньому, а нового не примышлять» виходить, що київсько-тверська торгівля спиралася на давні традиції. Інтенсивна українсько-російська торгівля XIII—XVI ст. відбилася також у пам'ятках матеріальної культури. З даних археології видно, що предмети російського експорту, в тому числі побутові речі, одяг, зброя, використовувались на Україні, а товари українського довозу — в Росії.

Українсько-російські торговельні зв'язки засвідчені, зокрема, знахідками скарбів з російськими монетами на Київщині, Чернігівщині, Поділлі тощо.

У XV — першій половині XVI ст. до Києва, Львова, Луцька та інших українських міст везли з Росії хутра соболів, лисиць, бобрів, куниць, песців, горностаїв, білок, хутряні й шкіряні вироби і т. п. З Київської, Чернігівської, Подільської, Галицької та Волинської земель до Росії надходили збіжжя, мед, віск, сіль, солона риба, дерево. Крім того, українські міста приваблювали російських торгових людей як центри торгівлі східними і західноєвропейськими товарами. Російське купецтво часто не задовольнялося купівлею цих товарів на торгах Львова, Галича, Володимира чи Луцька, а йшло далі Молдавським шляхом до Сучави та інших молдавських торговельних центрів.

З Росії до Молдавії і на Балкани через Галичину і Волинь везли головним чином хутра, а назад купці поверталися з шовками, парчею, іншими тканинами східного виробництва, прянощами, вином, дорогоцінним камінням, перлами.

Російські купці взагалі часто відвідували Україну. В актових книгах Львова під 1405, 1438, 1445 та іншими роками названі гості з Новгорода. Згадують купців з Москви луцькі документи XV — першої половини XVI ст. У свою чергу, купецтво Луцька постійно бувало в Москві. Джерело 40-х років XVI ст. свідчить про відвідини столиці російської держави торговими людьми з волинського міста Берестя.

Через Київ московські, смоленські, тверські, новгородські та інші російські гості їздили до Кафи та інших кримських торгів. Венеціанський посол у Персії Контаріні, що відвідав Київ навесні 1474 p., записав у своїх мемуарах: «Місто стоїть біля кордону з Татарією; в ньому збирається певна кількість купців з хутром, вивезеним з Верхньої Росії (Північно-Східної Русі); об'єднавшись у каравани, вони йдуть до Кафи». Приїхавши до Москви, Контаріні відзначив, що «до міста протягом усієї зими збирається велика кількість купців... з Польщі», в тому числі, зрозуміло, і з українських земель, загарбаних польськими феодалами.

Торгівля з Росією мала величезне значення для господарського розвитку українських земель. Історичні джерела одностайно наголошують на цьому. Коли в першій чверті XVII ст. погіршення політичних стосунків між Російською державою і Річчю Посполитою зашкодило торгівлі між ними, волинські купці в своїй записці, зверненій до уряду, нагадували, що «більшість купців Литовського князівства і вся Русь (Південна і Західна, зокрема Україна) живилася Москвою, поки була в мирі — зараз все те припинилося».

У XIV—XV ст. велике купецтво Києва, Львова, Володимира, Галича, Луцька, Кам'янця підтримувало постійні зв'язки з своїми контрагентами з Константинополя, молдавських міст та італійських факторій Криму. Існувало два великі осередки південної торгівлі: в Середньому Подніпров'ї, де головним її центром був Київ, і на західноукраїнських землях, де серед міст, що жваво торгували з Півднем, виділявся Львів.