Торгівля Києва з південними країнами (друга половина XIII — перша половина XVI ст.)

Реферат

За свідченням Рубрука (50-ті роки XIII ст.), купецькі каравани йшли тоді з Київської Русі у Крим на Перекоп і далі до Сурожа. Цей шлях функціонував і протягом наступних століть. Михайло Литвин у середині XVI ст. відзначав: «Київ багатий на іноземні товари, бо немає шляху звичайнішого, ніж стародавня, давно прокладена і добре відома дорога, що веде з чорноморського порта, міста Кафи, через ворота Тавріки (тобто Перекопа) на Таванський перевіз на Дніпрі (поблизу сучасного Херсона), а звідти степом на Київ». Часто купецькі каравани йшли степами лише до Черкас або Канева, де товари перевантажували на судна. Певне значення зберігав і традиційний водний шлях з Києва вниз по Дніпру, одним з важливих транзитних пунктів якого було м. Олешшя, розташоване у гирлі цієї річки. Це місто, зважаючи на його торговельне значення, в 30—40-х роках XIV ст. тримали в своїх руках генуезці. Для чернігівських купців існувала й інша можливість потрапити з Середнього Подніпров'я до Криму: з Путивля безлюдним степовим Муравським шляхом до Перекопа.

Південна торгівля Наддніпрянщини не обмежувалася стосунками з Кримом. Зберігалися традиційні торговельні відносини Києва з Константинополем, який не втрачав свого економічного значення і в період політичного занепаду Візантійської імперії. Шлях з Києва на Константинополь, його напрямок і основні пункти на початку XV ст. відомі завдяки мемуарам російського паломника ігумена Зосими. Він у 1419 р. вирушив з Києва на Поділля, поблизу Брацлава перейшов Буг, попрямував далі «татарським степом» до Дністра, де перебрався на молдавську територію, і через три дні дістався до Білгорода, порта в гирлі Дністра, звідки на кораблі разом з купцями поплив до Константинополя. Про важливе значення згаданого шляху свідчить той факт, що за великого князя Вітовта, на початку XV ст., на Бузі збудували кам'яний міст і митницю.

Постійні торговельні стосунки українського купецтва з константинопольським засвідчуються фактом давнього існування у візантійській столиці великої руської колонії, серед членів якої було чимало вихідців з Південно-Західної Русі.

У Києві — одному з важливих транзитних пунктів у торгівлі Східної Європи XIV—XVI ст. зі Сходом — існували колонії російських, грецьких, польських, литовських, турецьких, татарських та італійських купців. Причому генуезький торговий двір виділявся своїм багатством. Лише після здобуття турками Кафи та інших кримських колоній генуезців у 1475 р. останні згорнули свою торгівлю в Києві.

До Києва везли товари з Персії, Індії, інших країн Азії, а також з Аравії, Сірії та багатьох країн і міст Близького Сходу, нарешті, з Візантії. Східні й південні товари йшли через Київ на Північ — до Росії (Москви, Новгорода, Пскова), а також до Швеції й Данії. З кримських та азіатських ринків у Київ та інші міста Наддніпрянської України ввозили прянощі, шовкові й парчові тканини, оксамит, перли. Письмові джерела називають серед тканин східного походження оксамит на золоті, камку бурську і олександрійську, тафту різноманітних гатунків, велику кількість сортів шовку. Із східних торгів на Наддніпрянщину гнали табуни верхових коней, везли кінську збрую, різноманітні шкіряні вироби, зброю.

З Києва до Криму й Візантії надходили продукти сільського господарства і ремесла: збіжжя, мед, віск, шапки, пояси, мечі, ножі, серпи, плужне залізо, полотно, знамениті київські стріли для луків, прикраси роботи київських ювелірів. Майже всі названі товари розходилися по багатьох країнах Європи та Азії. Зокрема, в XV ст. пшеницю з Київщини і Поділля везли по Дністру до Білгорода і далі морем аж на Кіпр.