Торгівля галицьких, волинських і подільських міст з Південним Сходом (друга половина XIII — перша половина XVI ст.)

Реферат

Важливу роль у торгівлі в південно-східному напрямку у другій половині XIII — першій половині XVI ст. відігравало купецтво галицьких, волинських і подільських міст. До кінця XIII ст. чільне місце в цій торгівлі посідав Володимир, де, зокрема, існувала колонія італійських купців з Криму. На початку XIV ст. у Володимира з'являється небезпечний торговий конкурент — заснований Данилом Галицьким у 50-х роках XIII ст. Львів. Одним з показників торговельного значення Львова є поява у місті вірменської колонії. Вірменські купці селилися лише у великих центрах, які вели торгівлю зі Сходом і Півднем. Львів, поряд з Венецією і Амстердамом, став одним з головних пунктів зосередження вірменського купецтва у середньовічній Європі. Останньому належить помітна роль у зростанні ваги Львова в міжнародній торгівлі та піднесенні економічного життя міста взагалі. Якщо раніше західноукраїнські, зокрема володимирські, купці торгували головним чином із Заходом, то на початку XIV ст. основним напрямком галицької й волинської торгівлі стає південний схід.

У великій транзитній торгівлі між Сходом і Заходом роль посередників відігравали подібно до Києва Львів, Луцьк, Володимир та інші західноукраїнські міста, купецтво яких тримало в своїх руках продаж товарів південного і східного походження на торгах багатьох країн Європи.

Львів, Володимир і Луцьк були зв'язані з ринками Сходу і Півдня двома великими торговельними шляхами. Найстаріший з них, Татарський, відомий у Європі ще в першій половині XIV ст. Він вів із Львова до торговельної столиці Поділля — Кам'янця (в якому теж жило чимало вірменських купців), далі степами Північного Причорномор'я у Крим, до генуезької колонії Кафи.

Проте Татарський шлях мав ту суттєву ваду, що у великій своїй частині проходив безлюдними степами, де на купців чатували розбійницькі татарські загони. Записки фламандського рицаря Гільбера де Ланнуа, котрий у 1421 р. їздив із Львова до Кафи і частково скористався Татарським шляхом, красномовно малюють небезпеки, які чекали на сміливців, що обирали цей шлях. Торгові люди їздили тут лише великими валками з найманою сильною охороною.

Тому з кінця XIV ст. одночасно з Татарським починає набувати значення інший шлях на Південь, у басейні Дністра — Молдавський: по залюднених місцевостях із Львова через Галич, Коломию, Снятии, Чернівці й Серет до Сучави (одне з відгалужень Молдавського шляху вело через Кам'янець і Хотин), а звідти через Ясси і Лопушне до Чорного моря, в Білгород. З Кримом, насамперед Кафою, Білгород сполучався порівняно безпечним морським шляхом. Крім того, з Білгорода купці могли діставатися морем до Константинополя.

Поряд з сухопутним шляхом галицьке і волинське купецтво користувалося й Дністровським водним. Галицькі судна з різними товарами плавали по Дунаю ще в середині XII ст. Коли у 1223 р. галицькі воїни поспішали на битву до Калки, вони скористались Дністровським шляхом і далі пройшли на «ладьях» морем і Дніпром до Хортиці.

Західноукраїнські купці в XIV—XV ст. везли з молдавських, кримських і візантійських торгів товари східного походження, а також рибу, сіль, срібло в зливках, гнали волів, коней. Натомість на Південь вивозили сукно різних сортів (яке до Львова, Володимира, Луцька та інших галицьких і волинських міст надходило з Польщі, Німеччини, Чехії, Фландрії і Англії), полотно, одяг, вироби з металу, головним чином ножі й різноманітну зброю. У цьому потоці товарів, що рухався на південні й східні ринки, вирізнялися сільськогосподарські продукти і ремісничі вироби галицького й волинського походження. З грамот молдавських господарів для руських (насамперед львівських) купців дізнаємось про товари, які завозили на молдавські торги безпосередньо з Галичини і Волині. Співставляючи назви товарів з ремісничими професіями населення Львова, Володимира, Луцька (зафіксованими у письмових джерелах), переконуємось у західноукраїнському походженні багатьох з цих товарів: шапок, поясів, ногавиць, вірьовок, мечів, мисок, плужного заліза тощо.

Протягом першої половини XVI ст. особливо розширюються економічні зв'язки між Львовом та іншими українськими містами і їх молдавськими контрагентами. Збільшується обсяг торгівлі, урізноманітнюється асортимент товарів. Зростання населення та неухильний розвиток ремісничого виробництва у галицьких, волинських і подільських містах підвищують попит на продукти сільського господарства, промислів і сировину. Отже, молдавські ринки як великі центри торгівлі худобою і землеробськими продуктами набували особливого значення.

Купецтво Львова, Снятина, Ярослава, Кам'янця, Коломиї та інших українських міст контактувало з купцями молдавських міст Сучави, Ясс, Бирлада, Лопушни, Сирета й ін. У XVI ст. основним предметом молдавського експорту до Західної України була худоба. Хоча на українських землях, головним чином на Поділлі, розводилося багато худоби, попит на неї зростав як для потреб внутрішнього ринку, так і для реекспорту.

Худобу з Молдавії на Україну гнали в двох напрямках: на Львів через Снятии і на Кам'янець. Молдавську худобу, в основному волів, скуповували купці-оптовики. Наприклад, у 1522 р. купець з Вінниці придбав у Молдавії 2080 волів, а купець з Острога — 1500. Одним з головних експортерів худоби на Україну був сам молдавський господар. Так, у 1549 р. він продав львівським купцям 12 тис. волів. У 1536 р. волинський купець закупив на молдавських торгах кілька тисяч волів і перегнав їх до Польщі. У молдавському довозі до галицьких, волинських і подільських міст значне місце займали «волоське» вино, мед, віск.

Разом з сільськогосподарськими товарами і продукцією промислів з Молдавії до Галичини, Волині і Поділля на початку XVI ст. стали експортувати деякі ремісничі вироби, насамперед оброблену шкіру, сап'ян, кожухи, хутряні коміри, а також дешеві сукна.

Незважаючи на пожвавлення у XVI ст. ремісничого виробництва, Молдавія потребувала значного імпорту ремісничих виробів. Зростав експорт із Львова, Кам'янця та інших українських міст металевих виробів (кіс, ножів, цвяхів). Одну з головних статей довозу з України до Молдавії в першій половині XVI ст. становили тканини, як прості й дешеві, здебільшого полотно, так і дорогі (сукна і шовки), а також одяг і шапки.