Торговельні зв'язки українських земель з країнами Західної Європи (друга половина XIII — перша половина XVI ст.)

Реферат

Значних масштабів досягла торгівля українських земель з країнами Центральної, Північної й Західної Європи, насамперед, з Пруссією, Польщею і Литвою. Існували два головних напрямки цієї торгівлі: північно-західний — на Торунь, що був тоді торговельною столицею Тевтонського ордену, й західний — на Краків і далі на Познань. Торговельний рух на шляхах Володимир — Торунь і Львів — Торунь з середини XIV ст. був досить жвавим.

З Торуня до Львова надходили янтар і сукна, а на львівському ринку прусські купці купували шовки, оксамит, прянощі й хутра. За посередництвом прусських купців володимирські торгові люди вивозили з Німеччини і Фландрії великі партії сукна. Галицькі і волинські міста торгували також з Ганзейським союзом.

В результаті Грюнвальдської битви (1410) і розгрому хрестоносців зменшились обсяг та інтенсивність торгівлі західноукраїнських купців з прусськими. Цим скористалося краківське купецтво. Протягом першої половини XV ст. воно витісняло з західноукраїнських ринків конкурентів із Торуня.

Шляхи з західноукраїнських міст до ринків Пруссії, Фландрії та Німеччини проходили польськими землями. Природно, що польські купці брали активну участь в українсько-прусській, українсько-иімецькій і українсько-фландрійській торгівлі. Однак цим не обмежувались торгові контакти між українським і польським купецтвом. Польські купці, насамперед краківські, самі вели жваву торгівлю з західноукраїнськими контрагентами.

Постійні торговельні стосунки між Краковом і галицькими та волинськими містами зав'язуються ще в кінці XIII ст. Грамота волинського князя Андрія (1320), якою він запросив до Володимира краківських купців, свідчить, що краківсько-володимирська торгівля існувала вже давно. З 1348 р. краківські купці розпочали конкурентну боротьбу з вроцлавськими, відстоюючи свою перевагу в торгівлі з галицькими і волинськими містами, насамперед, з Володимиром і Львовом. Головним предметом краківського експорту на Україну в XIV—XV ст. були сукна, і не лише польського виробництва, а й сілезького, німецького, фландрського, англійського. Натомість із Львова до Кракова й інших польських міст надходили східні товари (прянощі, шовки, оксамит, вино, перли), а також продукція західноукраїнського сільського господарства, ремесла і промислів: воли, риба, збіжжя, мед, віск, хутра, одяг. Масштаби українсько-польської торгівлі протягом XV ст. невпинно зростали.

На кінець XV ст. у Західній, Північній і Центральній Європі різко підвищується попит на збіжжя. У першій половині XVI ст. невпинно збільшується експорт хліба з українських земель на Захід. У XVI ст. польське місто Гданськ на березі Балтійського моря перетворилося на один з найбільших у Європі центрів торгівлі хлібом. З Гданська українське збіжжя у великій кількості відправлялось до країн Західної і Північної Європи, зокрема до Фландрії, Голландії, Норвегії, Швеції.

З українських земель в цей час (XV — перша половина XVI ст.) вивозилося переважно жито. У XV ст. особливо розвинувся експорт збіжжя з західноукраїнських земель: Холмської, Белзької, Львівської. Протягом першої половини XVI ст. вивіз хліба за кордон став звичайною справою для Волині й Поділля. Бажаючи збільшити і без того немалий зиск від експорту зерна, шляхта Великого князівства Литовського в 1551 р. звернулася до уряду з проханням дозволити безмитний вивіз хліба, у чому їй було відмовлено. Уряд князівства не бажав поступатися вигодами від експорту зерна, що став на той час однією з головних доходних статей державного бюджету.

Іншим важливим товаром українського вивозу до Центральної, Північної та Західної Європи була риба. Річкова і ставкова риба, засолена у Львові, Луцьку, Києві та інших містах, ішла до Кракова, Гданська, Торуня і далі, на північ і захід Європи. Велике купецтво, заінтересоване у рибній торгівлі, намагалося всіляко підтримувати міжнародний авторитет свого продукту. На барилах з солоною рибою ставилася міська печатка, яка засвідчувала високу якість товару.

На початку XVI ст. починає збільшуватися вивіз з України на Захід продуктів лісового промислу. До Гданська й інших міст на балтійському узбережжі експортували здебільшого дубові плахи для будівництва кораблів, щоглове дерево, клепки для барил, колоди для житлового будівництва, а також попіл, смолу, дьоготь. Внаслідок хижацької експлуатації панством лісових масивів на середину XVI ст. значно поріділи колись непрохідні пущі й діброви Волині та Східної Галичини.

На фоні розвинутих контактів з Центральною, Західною та Північною Європою досить скромною виглядає торгівля України з Литвою, хоча вона й почалася давно. В 1432 р. литовський князь Сигізмунд, надаючи громадянам Вільни право вільної торгівлі у Великому князівстві Литовському, відзначив, що вони користувалися цим правом з давніх-давен. Серед міст, з якими віленські купці торгували раніше, грамота Сигізмунда називає Київ і Луцьк. Вільна мала вигідне географічне положення для торгівлі з українськими землями, через місто пролягав найкоротший шлях з Наддніпрянщини до берегів Балтійського моря. Здавна існував шлях Вільна — Новогрудок — Туров — Київ, а з середини XIV ст. почав діяти шлях з Литви до Києва через галицьке місто Дорогичин.

Інтенсивна внутрішня і зовнішня торгівля на українських землях у другій половині XIII — першій половині XVI ст. була результатом досить високого ступеня розвитку сільського господарства і ремесла.