Возз'єднання з Росією Чернігово-Сіверської землі

Реферат

На початку 1500 р. в Росію перейшли з «отчинами» і «волостями» князі Семен Бєльський, Семен Іванович Стародубський, Василь Іванович Шемячич Новгород-Сіверський. Услід за тим почалася литовсько-російська війна. Російські війська вступили на територію Чернігово-Сіверщини та Смоленщини і влітку 1500 р. на р. Ведроші, біля Дорогобужа, вщент розбили литовців, захопивши в полон і їхнього великого гетьмана князя К. І. Острозького. Восени 1501 р. росіяни завдала нового удару литовському війську під Мстиславом. Невдалий для литовської феодальної верхівки хід війни примусив її шукати миру з Росією. У 1503 р. між Великим князівством Литовським і Російською державою було укладене перемир'я на 6 років. До Росії відійшла значна за розмірами територія: Чернігово-Стародубське князівство (з містами Черніговом, Стародубом, Трубчевськом), Новгород-Сіверське князівство (з Новгород-Сіверським, Путивлем, Рильськом), а також багато інших міст і волостей.

Таким чином, за Росією закріплялася вся Сіверська земля та значна частина західних російських земель: 319 міст і 70 волостей.

Наближення кордонів Російської держави до Дніпра (пониззя Десни) і до середньої течії Сіверського Дінця давало змогу російським та українським переселенцям освоювати малозаселені землі на півдні й сході. Тоді ж було покладено початок заселенню Слобідської України.

У зв'язку з початком у 1507 р. нової війни між Російською державою та Великим князівством Литовським і появою російських військ на території Литовської держави пожвавився визвольний рух на Україні і в Білорусії. З цієї ситуації вирішила скористатися аристократична родина князів Глинських, яка володіла величезними маєтками на Україні та в Білорусії. На чолі її стояв Михайло Глинський, впливовий в середовищі православних магнатів. Він установив зв'язок з великим князем московським Василієм III і спробував силою зброї приєднати українські й білоруські землі до Росії. Однак незабаром стало ясно, що Глинський не хоче спертися на зростаючий визвольний рух. В результаті виступ Глинського перетворився на змову (без серйозної соціальної бази) українських і білоруських княжат проти правлячої литовської католицької верхівки. Після кількох невдалих спроб підняти місцевих феодалів на повстання М. Глинський восени 1508 р. відступив разом з купкою спільників на територію Російської держави. Незважаючи на невдачу, повстання М. Глинського певною мірою сприяло укладенню «вічного миру» (1508) між Великим князівством Литовським і Російською державою, який, проте, не задовольнив ні Росію, ні Литву.

У 1512 р. розпочалася нова, майже десятилітня війна між Російською і Литовською державами. В 1514 р. російське військо здобуло Смоленськ. У 1517 р. почалися переговори про перемир'я, але воєнні дії тривали. В результаті перемир'я, укладеного в 1522 р. між Російською державою і Великим князівством Литовським, Смоленськ залишився у складі Росії.

Міжнародний авторитет Російської держави швидко зростав. У 1514 р. укладено договір між Росією і Германською імперією, спрямований проти Польщі й Литви. 1524 р. російські дипломати встановили зв'язки з Англією, 1527 р. — з Нідерландами, 1528 р. — з Іспанією. В 1532 р. до Москви прибуло перше велике посольство з далекої Індії, з імперії Великого Могола.

Під час правління Івана III і Василія III (1505—1533) Росія перетворилася в одну з наймогутніших держав. До російської столиці приїжджали численні посольства майже з усіх країн Європи і Близького та Середнього Сходу. Зміцнювалися російсько-молдавські відносини. Молдавський господар Богдан III (1504—1517) у 1513 р. відрядив посольство до Москви з проханням про допомогу в боротьбі з татарами. Російсько-молдавські зв'язки впливали на зовнішню політику Польщі, Литви й інших країн. Так, у результаті дипломатичного тиску Росії на уряди Польського королівства і Великого князівства Литовського в 1537 р. припинилася польсько-молдавська війна, що позитивно позначилося на українських землях.

Розширення кордонів Російської держави на сході (приєднання Поволжя, Казанського та Астраханського ханств) і зміцнення їх засічними лініями на південному сході сприяло охороні не тільки південних російських земель, а й Сіверської та Слобідської України, а також розвиткові економіки й культури у цьому регіоні.