Грюнвальдська битва 1410 р. Городельський акт 1413 р.

Реферат

У 1409 р. почалася «Велика війна» Польщі й Литви, з одного боку, і Тевтонського ордену — з другого. В кінці червня 1410 р. до кордонів з Пруссією стала наближатися польсько-литовська армія, ядром якої були сили слов'янських народів. Військо Вітовта складалося з ополчень усіх литовських, українських, білоруських і російських земель Великого князівства Литовського. Свої полки виставили Київ, Смоленськ, Брянськ, Стародуб, Полоцьк, Вітебськ, Новгород-Сіверський, Володимир, Луцьк та інші міста. При литовському князі були також невеликі загони татарської кінноти. До складу польського війська увійшли полки з підвладних Польщі Галичини й Західного Поділля, крім того, загони з Чехії, Моравії та Сілезії. Союзна армія (близько 100 тис. чол.) перевищувала сили Ордену, але була гірше озброєна і підготовлена.

Хрестоносці (приблизно 80 тис. чол.) мали воїнів з 22 держав Західної Європи.

На початку липня 1410 р. союзні армії Ягайла і Вітовта вступили на територію Пруссії і розташувалися між Танненбергом і Грюнвальдом, куди підійшли війська німецьких рицарів. Битва, яка вирішила долю «Великої війни», розпочалася вранці 15 липня 1410 р. атакою військ Вітовта і татарської кінноти на правому крилі союзної армії. Німецькі рицарі відбили натиск і почали переслідувати відступаючі литовсько-руські війська. В цей критичний момент битви три смоленські полки під командою князя Семена Лінгвена Ольгердовича залишилися на полі бою і скували частину сил наступаючих хрестоносців. Один із смоленських полків був цілком знищений, а два інших пробилися до польських військ і прикрили їх з правого флангу. Польські війська перейшли в наступ і прорвали фронт німецьких рицарів. Атака хрестоносців, що повернулися після переслідування литовсько-руського війська, була відбита. Великий магістр Ордену особисто ввів у бій резерв, але і Ягайло протиставив йому свіжі сили, підтримані військами Вітовта, що повернулися на поле бою. Хрестоносці були оточені. Більша частина їх загинула разом з керівниками Ордену, в тому числі й великим магістром Ульріхом фон Юнгінгеном.

Об'єднані сили слов'янських народів і литовців завдали нищівного удару Тевтонському ордену. Грюнвальдська битва стала важливою віхою в історії всієї Східної Європи. «З наступного дня вже починається обчислювання днів його нужди, загибелі та занепаду», — так визначив становище Ордену після Грюнвальда його літописець. Агресія німецьких рицарів на схід була зупинена остаточно.

Одним з безпосередніх наслідків «Великої війни» було зростання міжнародного значення Великого князівства Литовського і зміцнення його державної суверенності. Це проявилося, насамперед, у спробах литовських феодалів позбутися політичної залежності від Польського королівства. Однак польські пани намагалися поставити під свій контроль зовнішньополітичну діяльність уряду Вітовта і рядом поступок литовським феодалам добитися зміцнення польсько-литовської унії. З цією метою в 1411 р. Ягайло, заручившись згодою польських панів і католицьких прелатів, передав Вітовтові в довічне володіння Західне Поділля, яким з 1408 р. управляли королівські старости. Він активно відстоював зовнішньополітичні інтереси Литви. Так, у договорі, укладеному в 1412 р. в м. Любомлі між польським королем та німецьким цісарем і угорським королем Сигізмундом, Угорщина відмовилася на користь Польщі і Литви від давніх претензій угорських феодалів на Галичину й Поділля, причому Ягайло гарантував володіння цими українськими землями не тільки польським, а й литовським феодалам.

2 жовтня 1413 р. на спільному сеймі у м. Городло на Західному Бузі польські й литовські феодали оформили нову унію, яка ще раз підтверджувала польсько-литовське зближення, але, на відміну від попередніх подібних актів, проголошувала збереження великокнязівського престолу в Литві. Був вироблений також порядок обрання польського і литовського монархів з відома і за згодою феодалів обох держав. Литовський великий князь і надалі продовжував залишатися під верховною владою польського короля.