Князівство Феодоро

Реферат

Феодальне князівство Феодоро утворилося наприкінці XII ст. у Південно-Західному Криму. На початку XIII ст. воно потрапило у васальну залежність від Трапезундської грецької імперії Комненів і платило їй щорічну данину. Тоді у Феодоро правили князі з трапезундського роду Гаврасів (вірменського походження). Спочатку їх влада обмежувалася гірським землеробським районом Криму, потім поширилась на узбережжя Чорного моря. Столицею князівства стало м. Феодоро, відоме у східнослов'янських землях під назвою Мангуп.

У середині XIII ст. князівство Феодоро потрапило під владу татарських завойовників. Грецькі феодали зуміли зав'язати приязні стосунки з кримськими ханами й утриматися на півострові, зокрема у Феодоро. Економіка князівства поступово набирала сили, підносились землеробство, ремесла, торгівля.

З другої половини XIV ст. у м. Феодоро розгорнулося велике будівництво: було споруджено укріплення горішнього замку, князівський палац, церкви. Розквіт князівства припадає на часи правителя Олексія з трапезундського роду Комненів (1420—1456). Тоді князівство мало близько 200 тис. жителів. Олексій руками феодально залежних селян і городян будував фортеці та порти, закладав нові й розбудовував старі міста. У 1427 р. було додатково укріплено фортецю столиці, і вона стала найміцнішою в Криму.

Визнаючи номінально залежність від татарських ханів, Олексій мав з ними дружні відносини і навіть успішно втручався у боротьбу за ханський престол, підтримуючи, залежно від власних розрахунків, того чи іншого претендента. Татарські правителі Криму протегували торгівлі князівства, бажаючи здобути вигоду з конкуренції між купцями генуезьких колоній і Феодоро. У свою чергу, Олексій вирішив скористатися татарською підтримкою, щоб одержати власний порт на Кримському узбережжі.

Коли на кінець XIV ст. генуезці оволоділи майже всім південним узбережжям Криму, вони монополізували чорноморську торгівлю і відрізали Феодоро від моря. Шукаючи вихід на узбережжя, володар князівства захопив невелику смугу берега в районі пізнішого Інкермана і заснував порт Каламіту, а щоб захистити його від генуезців і татар, побудував там 1427 р. фортецю. Вона мала, насамперед, протистояти сусідній Балаклаві, що належала генуезцям. Спираючись на Каламітську фортецю, військо Феодоро в 1433 р. оволоділо й самою Балаклавою, але не змогло там утриматися і було витіснене наступного року генуезькими загонами.

Каламіта стала небезпечним суперником Чембало, Судака і навіть самої Кафи у морській торгівлі з Левантом. Генуезьке купецтво намагалося позбутись конкуренції. Військо, послане з Кафи в 1434 p., спалило Каламіту. Але уряд Феодоро негайно відбудував її. Цей порт залишався морськими воротами князівства до кінця його існування.

Наступники Олексія жили в мирі з генуезькими правителями Криму. Напередодні турецького завоювання півострова, в 1471 p., син і наступник Олексія Ісаак уклав у Кафі угоду з генуезцями, а щоб зміцнити політичне становище князівства, одну з дочок видав за молдавського господаря Стефана.

У XIII—XV ст. існували економічні й політичні зв'язки між Феодоро і східнослов'янськими землями. Про це свідчать численні археологічні знахідки речей східнослов'янського походження, зокрема київської роботи замки, хрест-енколпіон, підвіски та ін. Правителі Феодоро Гавраси були зв'язані родинними стосунками з російським боярським родом Головіних. Ісаак, щоб зміцнити зв'язки з Москвою через династичний шлюб, запропонував видати свою дочку за сина Івана III. Російський великий князь погодився на пропозицію і доручив справу своєму послу Старкову, але поки той їхав до Криму, турки захопили південне узбережжя півострова.

П'ять разів турецьке військо безуспішно штурмувало фортецю Феодоро, але оволоділо нею лише після кількамісячної облоги (грудень, 1475), коли гарнізон з місцевих жителів і присланих Стефаном молдавських воїнів був майже винищений. Захопивши гірський Крим, турецькі феодали утворили тут Мангупську провінцію, до якої входило Феодоро, підпорядкувавши її безпосередньо урядові Османської імперії. На кінець XVI ст. місто як ремісничий і торговельний центр занепало, однак фортеця зберегла своє значення.