Утворення Кримського ханства

Реферат

Феодальне державне утворення, що увійшло в історію під назвою Золотої Орди, протягом XIII—XV ст. пережило фази формування, початкового зростання, короткочасного розквіту, повільного занепаду та загибелі. Це було велике, але не стійке державне об'єднання. З одного боку, завойовані народи боролися за своє визволення, з другого — розвиток великого землеволодіння посилював феодальну знать, невдоволену централізаторською політикою золотоординських ханів. Розпад Золотої Орди почався вже з середини XIV ст. Після смерті хана Джанибека (1357) і наприкінці недовгого правління його сина Бердибека (до 1359) Орду роздирали феодальні чвари. Занепад центральної влади в Золотій Орді неминуче привів до відокремлення частин її території. Татарські намісники Криму в другій половині XIV ст. вже почували себе повновладними володарями півострова. Зокрема, емір Мамай (розбитий згодом Дмитрієм Донським у Куликовській битві) в 70-х роках вважався на Сході суверенним правителем Криму. Подібне становище посідали на півострові й намісники золотоординських ханів: у 80-х роках XIV ст. — Бек-Пулад, у 90-х — Таш-Тімур.

У перші десятиліття XV ст. Крим часто переходив від одного татарського феодала до іншого. У 1443 р. при підтримці великого князя литовського Казимира кримським ханом став Хаджі-Гірей.

Новостворене Кримське ханство не було міцним. З одного боку, централізаторські тенденції в політиці ханів завжди зустрічали опір татарської знаті, причому в цій боротьбі обидві сторони шукали допомоги у сусідів. З другого боку, економіка Кримського ханства базувалася на екстенсивних формах сільського господарства — на кочовому скотарстві й примітивному землеробстві, продукція яких не забезпечувала потреб населення. Замість того, щоб підтримувати розвиток сільського господарства, татарські феодали значну частину продуктів добували шляхом розбійницьких набігів на сусідні землі, насамперед на Україну. Основою зовнішньої політики Кримського ханства було грабування сусідів.

Одне з головних своїх завдань Хаджі-Гірей бачив у підкоренні генуезців, які сплачували татарам необтяжливу данину за право вільно торгувати із Сходом, російськими й українськими землями, Польщею та іншими країнами. Він звернувся за допомогою до уряду Османської держави. У 1454 р. під час зустрічі ханського посла й турецького адмірала Дмир-Кях'я була підписана угода, яка поклала початок залежності Кримського ханства від Туреччини.

Наступник Хаджі-Гірея, Менглі-Гірей, також продовжував активно спиратися на допомогу Туреччини в боротьбі проти генуезців у Криму.

В 1475 р. турецький флот з'явився під Кафою. Після чотириденного бомбардування Кафи, в якій у цей час спалахнуло повстання греків і вірмен, її було здобуто. Потім турки взяли Судак, Анапу та інші генуезькі фортеці на південному узбережжі Кримського півострова, поставивши там свої залоги. Після цього Кримське ханство остаточно потрапило у васальну залежність від Туреччини.

Від часу зміцнення влади татарських феодалів у Криму напади їх на українські землі почастішали. Кримці постійно грабували Поділля, Галичину й Волинь. З 80-х років XV ст. їх набіги посилились і набули систематичного характеру. Так, наприкінці літа 1482 р. Менглі-Гірей з величезним військом вдерся в Київську землю. Татари спалили Київ, штурмом здобули його замок, пограбували місто й забрали в неволю багато населення. У 1489 р. кримські феодали кілька разів вдиралися на Поділля. В Кам'янці, наприклад, як видно з опису подільських замків 1494 p., всі укріплення й будівлі були зруйновані, запаси зброї та продовольства знищені. У 1498 р. татарське і турецьке війська спустошили Галичину й Поділля, захопивши в полон близько ста тисяч людей. У 1499 р. кримська орда знову розграбувала Поділля.