Народний рух на Україні напередодні Хотинської війни

Реферат

Народний рух на Україні тривав. Як і раніше, «своєвільників», що домагалися козацьких прав, підтримували рядові реєстрові козаки. Верхівка реєстру на чолі з гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним, навпаки, противилася масовому покозаченню пригнобленого люду. Разом з тим вона виступала проти порушень привілеїв реєстру, а також проти національного гніту.

Влітку 1619 р. в районі Білої Церкви зібралося понад 10 тис. «своєвільних» козаків. Проти них на початку осені вирушили Жолкевський з коронним військом і призначені королем комісари із своїми командами. Вони зустрілися з повстанцями на р. Узені, однак, не зважившись розпочати бій, зав'язали переговори. Але тут же виникла затримка: повстанці вимагали вести переговори на раді, відкрито, а пани — лише з козацькою депутацією. Зрештою у переговори вступив Сагайдачний із старшиною. В результаті лише деякі з вимог повсталих були прийняті. Жолкевський і комісари згодилися збільшити реєстр до 3 тис. козаків з платнею в 40 тис. злотих на рік, проте із застереженням, що цей пункт набере чинності лише після затвердження його сеймом. У питанні, де саме мають право проживати реєстрові козаки, було постановлено, що вони можуть жити лише в королівщинах, а не в приватних володіннях. Але, і це найголовніше, старшина погодилася, щоб усі селяни й козаки, яких не впишуть у новий реєстр, повернулися у підданство до своїх панів. Умови договору до такої міри суперечили прагненням селян і нереєстрових козаків, що оголосити їх було небезпечно. Тому пани й старшина вирішили оповістити про поширення козацьких прав на всіх повстанців з тим, щоб, коли ті розійдуться по домівках, скласти 3-тисячний козацький реєстр. Договір цей, підписаний 7 жовтня 1619 p., викликав масове невдоволення. Розповідаючи про дії старшини, яка заради особистих вигід нехтувала інтересами народних мас, літописець зауважує: «Конашевич (Сагайдачний) завжди з панами у згоді жив, за те козакам (реєстровим) і добре було, тільки поспільство дуже терпіло». Тому наприкінці 1619 p., коли Сагайдачний з більшою частиною реєстрових козаків вирушив на Крим, на Україні вибухнуло повстання не включених у реєстр селян і міщан. Повстанці оголосили Сагайдачного усунутим з посади й обрали гетьманом Яцька Неродича Бородавку, «самого незнатного і найбільш бунтівливого серед них», як висловився Жолкевський. До повстанців приєдналися реєстрова залога на Запоріжжі й запорізькі козаки. Прихильники Сагайдачного утримували Трахтемирів з округою, Бородавка — південну частину Східної України з Запоріжжям. Утворилися два ворогуючі козацькі табори. Один, очолений верхівкою реєстру і визнаний польським урядом, стояв за Сагайдачного; другий, повстанський, з яким, однак, уряд теж мусив рахуватися з огляду на небезпеку війни з Туреччиною, — за Бородавку.

Тим часом закінчився недовгий похід реєстровців у Крим. На початку 1620 р. Сагайдачний відрядив до Москви посланців на чолі з отаманом Петром Одинцем. В Посольському приказі вони заявили, що «прислали их все Запорожское Войско, гетман Саадачной с товарыщи, бити челом государю... служить головами своими попрежнему, как оне служили прежним великим росийским государем, и в их государских повелениях были, и на недругов их ходили, и крымские улусы громили...» В Москві посланців обдарували грішми, дорогими тканинами й шапками, а війську послали «лехкое жалованье» — 300 крб. В грамоті П. Сагайдачному і війську від 21 квітня 1620 р. цар писав: «А вперед вас в нашем жалованье забвенных не учиним, смотря по вашей службе. И ты б, гетман Петр, и все Запорожское Войско наше жалованье приняли». Звернення Сагайдачного відбивало зростаюче невдоволення народних мас України гнітом Речі Посполитої.

Сагайдачний враховував і складне міжнародне становище. У Європі тривала Тридцятилітня війна, початок якій поклав вибух національно-визвольної боротьби чеського народу проти австрійських Габсбургів у 1618 р. Поступово майже всі європейські держави включилися у війну. Чехам і їх союзникові семиградському князеві Бетлену Габору загрожувала небезпека як з боку Польщі, так і з боку її ставленика, молдавського воєводи Граціані. Щоб нейтралізувати останнього, Бетлен Габор звернувся до свого сюзерена, турецького султана, по допомогу. Туреччина, не бажаючи посилення впливу Польщі в Молдавії, прагнула замінити Граціані своїм ставлеником Радулом. Таким чином, події, викликані Тридцятилітньою війною, прискорювали воєнний конфлікт між Туреччиною і Річчю Посполитою.