Шкільна освіта в Україні у другій половині
XVI — першій половині XVII ст.

Реферат

Соціально-економічний прогрес в другій половині XVI — першій половині XVII ст. зумовив дальший розвиток культури. Поширювалася, хоч і дуже повільно, освіта. З тих небагатьох згадок, які збереглися в історичних джерелах, довідуємося про існування шкіл у багатьох містах і деяких селах. Школа була навіть в такому невеликому місті, як Красностав у Руському воєводстві (1550), а також у с. Порач Спишського комітату на Закарпатті (1593). Багаті люди мали домашніх вчителів. У заповіті волинського шляхтича Василя Загоровського (1577) передбачалася, наприклад, певна сума грошей на платню дякові, який мав мешкати «у білій кімнаті напроти чорної шпитальної кімнати» і навчати дітей, а у вільний час переписувати книжки.

Незважаючи на засилля схоластики, в школу під впливом Реформації починають проникати гуманістичні настрої та ідеї. Так, у кальвіністській школі (1559—1562) в Дубецьку (західна частина Руського воєводства), якою керував разом з Григорієм Оршаком відомий діяч реформаційного руху Франческо Станкар, головна увага приділялася вивченню латинської мови, давньоримської літератури й риторики. Ця перша на тогочасній Україні середня школа, що мала, як і тодішні західноєвропейські гімназії, чотири класи, була організована згідно з засадами гуманістичної педагогіки.

Першу школу вищого ступеня було засновано в 1578 р. у м. Острозі на Волині князем К. К. Острозьким. Мета її полягала в тому, щоб в умовах наступу контрреформації обстоювати українську й білоруську культури. В Острозькій «греко-слов'яно-латинській» колегії мали викладатися так звані «сім вільних мистецтв»: граматика, риторика, діалектика, логіка, арифметика, музика, астрономія. Викладали в Острозі, писав пізніше Захарія Копистенський, славнозвісні вчені — знавці грецької, старослов'янської та латинської мов, математики й астрономи. Першим ректором колегії був Герасим Смотрицький — колишній міський писар у Кам'янці, запрошений до Острога для підготовки до друку Біблії. Виступаючи проти католицької експансії, Г. Смотрицький у творі «Ключ царства небесного...», написаному в Острозі, викриває політику папського престолу й гостро картає національно-релігійне ренегатство. Співробітником, а пізніше продовжувачем справи Смотрицького був священик однієї з острозьких церков Дем'ян Наливайко. В Острозі й Дермані він робив переклади з церковнослов'янської на українську мову, укладав рукописні збірники, писав вірші та передмови до друкованих видань.

В Острозі працювали також українські публіцисти й філологи Василь Суразький і Тимофій Михайлович, польський математик Ян Лятош, відомий грецький політичний діяч Кирило Лукаріс і ще кілька вчених з Греції. До цього острозького гуртка К. К. Острозький запросив також Івана Федорова, доручивши йому організувати друкарню. Друкарня мала видавати навчальні посібники для школи, а школа — готувати освічених людей, потрібних як автори, перекладачі, коректори видань.

Острозький гурток не був однорідним за своїм складом. Сам князь К. К. Острозький, під патронатом якого він діяв, очолював магнатсько-князівську опозицію. Представники її дотримувалися поміркованих, консервативних поглядів. Боячись антифеодального руху, вони не виступали проти влади панської Польщі, а лише легальними засобами домагалися розширення адміністративної і культурно-релігійної автономії України. Разом з тим до гуртка належали й такі особи, як Дем'ян Наливайко (учасник селянсько-козацького повстання під керівництвом С. Наливайка, а пізніше — організатор у Острозі виступів міщан проти католицького духівництва).

Результатом діяльності гуртка став вихід публіцистичних творів, що викривали підступи апологетів католицької реакції. Справі боротьби проти ідеологічного наступу католицизму мали служити й переклади праць візантійських церковних діячів, підготовлені та видані в Острозі. Тут був складений навчальний посібник, видрукований в 1586 р. у Вільні в Мамоничів, який включав граматику старослов'янської мови і перероблений переклад на старослов'янську мову уривка з «Діалектики» Йогана Спангенберга.

В Острозі вдосконалювали свої знання й окремі діячі культури. Наприклад, Гаврило Дорофієвич, відомий своєю літературно-перекладацькою діяльністю, вивчав там в оригіналі «Органон» Арістотеля та «Ісагогіку» Порфирія. В колегії навчалися, зокрема, такі письменники і вчені, як Іов Княгиницький і Мелетій Смотрицький, а також, як припускають, гетьман реєстрового козацького війська Петро Сагайдачний.

Діяльність Острозької колегії та гуртка, однак, скоро припинилася. Після смерті К. К. Острозького (1608) вони, позбавлені підтримки, почали занепадати, а за онуки К. К. Острозького, Анни Алоїзи Ходкевич, ревної послідовниці єзуїтів, перестали існувати.

Другу на Україні школу вищого типу створили близько 1585 р. львівські заможні міщани, організатори й керівники братства. Тут викладали брати Лаврентій та Стефан Зизанії, Кирило Транквіліон Ставровецький, пізніше — Іов Борецький, Памво Беринда, Іоаникій Волкович та ін. Учнів нижчих класів навчали грамоти й церковного співу, вищих («спудеїв») — граматики, елементів риторики, поетики, філософії. Латинській освіченості, прищеплюваній в католицьких школах, організатори Львівської братської школи протиставляли вивчення давньогрецької мови й літератури та церковнослов'янської (старослов'янської) мови — цього важливого знаряддя культурного єднання.

На статуті братської школи — «Порядку шкільному» (1586) — позначився вплив гуманістичних поглядів. Учитель повинен був являти зразок високоморальної поведінки; на почесних перших лавах у школі рекомендувалося садовити найкращих учнів, «навіть коли б вони були дуже вбогі». Обмежувалося застосування тілесних покарань.

З Львівської братської школи вийшли вчителі шкіл у Рогатині, Бересті, Перемишлі й навіть у Вільні. Під її впливом виникли або реорганізувалися школи в Городку, Комарні, Більську та інших містах. А, скажімо, статут Луцької братської школи повторював текст львівського «Порядку шкільного».

Після короткого періоду піднесення (кінець XVI — початок XVII ст.) Львівська братська школа поступово опустилася до рівня початкового шкільного закладу. Це зумовлювалося посиленням переслідувань української культури польською адміністрацією й католицькою церквою. Зі Львова культурно-освітні діячі один за одним перебиралися до Києва, де умови для розвитку культури були більш сприятливими.

Братські школи вже на початку свого існування зіткнулися з лютим ворогом в особі Товариства Ісуса. Єзуїти ще в 1570 р. відкрили у Вільні свою школу, яка незабаром отримала права академії, у 1575 р. — єзуїтську колегію у Ярославі, в 1608 р. — у Луцьку й Львові (останню в 1661 р. проголошено академією). Єзуїтські школи з'явилися також в Ужгороді (відкрита 1615 р. в Гуменному, а 1646 р. переведена до Ужгорода), Кам'янці, Вінниці, Фастові та інших містах. У цих схоластичних за своїм характером закладах велика увага приділялася прищепленню салонних манер, різних зовнішніх ознак освіченості, а також вмінню виголошувати промови латинською мовою, складати панегірики. Вся система навчання переслідувала головну мету — виховання фанатичних католиків. Некатоликів усіляко намагалися навернути до католицизму. Василіанські школи в Бересті, Володимирі, Холмі організовувалися за зразком єзуїтських.

Певну роль у розвитку освіти на Україні відіграли протестантські школи. Кальвіністам у кінці XVI — на початку XVII ст. належали гімназії в Панівцях (поблизу Кам'янця) і в Крилові (на межі Белзького воєводства і Холмської землі). Школа в Кисилині на Волині з 1638 р. стала головним навчальним закладом протестантів-социніан. Один з її викладачів, Остап Кисіль, виступив у 1632 р. з публіцистичним трактатом на захист православної ієрархії, переслідуваної польським урядом. У протестантських школах в Гощі й Берестечку на Волині та в Хмільнику на Поділлі чимала увага приділялася викладанню математики й мов, навчанню етики в раціоналістичному тлумаченні.

Протестантські школи на Україні виступали тимчасовими союзниками православних у боротьбі проти наступу католицької реакції.