Київська братська школа. Заснування Київської колегії

Реферат

Київська братська школа, заснована в 1615 p., справила великий вплив на розвиток культури на Україні. В організації її діяльну участь брали Іов Борецький, Єлисей Плетенецький, Захарія Копистенський, Тарас Земка та ін. Посаду ректора займали спочатку Борецький, а пізніше — Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович, Хома Євлевич. Наприкінці 20-х років XVII ст. у школі працювали світські викладачі росіянин Федор, білорус (із Могильова) Сава Андреєвич, українці Яків Мемлевич, Сава Березецький.

«Школи київські», як називався цей навчальний заклад, складалися з чотирьох «шкіл» (класів з окремим учителем): «фара» (початкова) і три «граматичні» (інфіма, граматика, синтаксима). Серед шкільних дисциплін виділялися старослов'янська, грецька і латинська мови, риторика, піїтика, філософія. В увазі до риторики і піїтики слід вбачати вплив гуманізму. Педагоги-гуманісти дивилися на красномовство як на засіб розвитку розумових здібностей і моральних якостей людини.

З самого початку існування братська школа зазнала тиску духівництва. Петро Могила (у 1627 р. архімандрит Києво-Печерської лаври) задумав заснувати у лаврі школу, яка була б під контролем церковників. Це викликало протидію не тільки керівників братської школи, але й впливових міщан. Тоді Могила 11 березня 1631 р. записався до братства як «старший брат і опікун». Запросивши з Львова до Києва на посади вчителів Ісайю Козловського і Сильвестра Косова, він восени 1631 p. відкрив у Києво-Печерській лаврі «гімназіон». Програма його наближалася до програм західноєвропейських колегій. Однак братство, підтримане старшиною реєстрового козацького війська, різко висловлювало невдоволення діями Могили. Конфлікт закінчився компромісом: об'єднанням у 1632 р. лаврської школи з братською. Керівництво нею фактично перейшло до рук церковників. З цього часу серед викладачів більшість становили не світські люди, а ченці Богоявленського братського монастиря — ігумен монастиря займав і посаду ректора. Школу згодом стали називати Києво-Могилянською колегією, пізніше — Києво-Могилянською академією.

З самого початку колегія, крім чотирьох нижчих класів (фари, інфіми, граматики, синтаксими), мала класи поетики, риторики, філософії. Лекційні курси читалися, в основному, латинською мовою, як і в тогочасних західноєвропейських колегіумах та університетах. Польська влада вороже ставилася до колегії в Києві. Король Владислав IV уже в 1633 р. наказав ліквідувати там «латинські школи», а сейм у 1635 р. заборонив викладати філософію (дозволялися лише діалектика й логіка як вступ у філософію). Однак, всупереч урядовим заборонам, в колегії і далі викладали повний філософський курс (3-річний наприкінці 30-х років, потім 2-річний), а також елементи теології. Теологія як «цариця наук» в добу середньовіччя вважалася неодмінним атрибутом вищого навчального закладу.

Як і тогочасні європейські університети, Києво-Могилянська колегія мала у своєму підпорядкуванні школи, що працювали за її програмою: у Вінниці (заснована 1634 р., а в 1639 р. перенесена до Гощі, де раніше діяла аріанська школа) і у Кременці (відкрита в 1636 р. за участю організаторів Кременецького братства Лаврентія Древинського та Данила Малинського).

Зосередження в Києві діячів культури сприяло перетворенню його на культурний центр, значення якого виходило за межі України. Так, за зразком Київської була реорганізована школа Могильовського братства у Білорусії. В 1640 р. вихованець Київської братської школи, а пізніше викладач і ректор колегії Софоній Почаський був посланий до Молдавського князівства для організації там школи за київським зразком.

В результаті діяльності провідних братських шкіл, особливо ж Київської колегії, зростала кількість освічених людей, учителів початкових шкіл, «мандрованих спудеїв» — учителів. Сірієць Павло Алеппський, що проїздив у 1654 і 1657 рр. через Україну, відзначав, що тут чимало чоловіків і навіть жінок уміли читати. В іншому місці він пише: «У країні козаків усі діти вміють читати, навіть сироти».

Вихідці з України виїжджали для продовження освіти у Краків, у протестантські університети Гейдельберга, Кенігсберга, Лейпціга та в Італію — у Падую. Студенти з України були також в Римі, Парижі (Сорбонні), Відні. Деякі з них здобували за кордоном наукові ступені.