Наука в Україні у другій половині
XVI — першій половині XVII ст.

Реферат

Розвиток шкільної освіти сприяв появі наукових праць (компілятивних і оригінальних) з різних галузей науки. Так, Мартин Король, родом з с. Журавиці в Галичині, написав трактат з математики; львів'янин доктор Еразм Сікст опублікував латинською мовою медичний коментар до творів Сенеки і трактат про мінеральну воду з с. Шкло — перше на Україні дослідження з бальнеології.

Пожвавився розвиток географічних наук. Вивчається географія України та інших країн. Так, львів'янин Михайло Бойм (1614—1659) після відвідання Китаю видав ряд праць про його географію та природу. Значну роль відіграли «Опис України» французького інженера Г. Левассера де Боплана і складена ним карта України. З'явились також ираці, де узагальнювався досвід ведення сільського господарства на Україні (наприклад, у книзі з бджільництва, опублікованій в 1614 p.).

Вченим доби Відродження властива особлива увага до філології, насамперед з огляду на роль мови у суспільно-політичній боротьбі, літературній творчості й науці. На Україні піднесення філологічних наук в кінці XVI — першій половині XVII ст. зумовлювалося роботою над перекладами різноманітних творів з грецької мови на старослов'янську і з старослов'янської на тодішню літературну українську. В процесі перекладання розроблялася методика текстологічних досліджень, складалися граматики. У східних слов'ян першими ґрунтовними друкованими граматиками були «Адельфотес» (підручник граматики старослов'янської і грецької мов, 1591), складений студентами Львівської братської школи під керівництвом Арсенія Еласонського, і «Грамматіка словєнска...» Лаврентія Зизанія (1596), що справили великий вплив на дальшу розробку питань граматики на Україні, в Білорусії і Росії. Важливим етапом у розвитку вітчизняного мовознавства стала граматика Мелетія Смотрицького (1619), яка довгий час служила посібником при вивченні старослов'янської мови. У 1643 р. студент Паризького університету Іван Ужевич уклав латинською мовою граматику української літературної мови XVI—XVII ст. Це свідчить про прагнення українських вчених популяризувати рідну мову за кордоном.

Значних успіхів досягла українська лексикографія. В 1596 р. у Вільні вийшов з друку «Лексис» Л. Зизанія — церковнослов'янсько-український словник, який став джерелом для ряду пізніших лексикографічних праць. Продовжувач Зизанія Памво Беринда склав славнозвісний «Лексіконъ словеноросскїй и именъ тлъкованїє» (Київ, 1627), що містив близько 7 тис. словникових статей. У першій частині подано переклад старослов'янських слів на українську мову, в другій — тлумачення іншомовних слів і термінів, енциклопедичні довідки про осіб і місцевості. Словник Беринди, що користувався великим авторитетом на Україні, в Росії і Білорусії, став також зразком для ряду праць із східнороманської лексикографії.

Наукова діяльність київського гуртка в галузі філологічної критики літургічних текстів і догматики здобула значний авторитет у Росії та в балканських країнах, високо оцінювалася західноєвропейськими фахівцями. Наприкінці 40-х років російський уряд прохав київського митрополита Сильвестра Косова прислати вчених перекладачів для виправлення текстів біблії та інших книг. До Москви виїхали Єпифаній Славинецький і Арсен Сатановський, а згодом — Дамаскин Птицький, які розгорнули там значну культурно-освітню роботу.

Києво-Могилянська колегія була не лише освітнім, а й науковим центром. Професори, як це видно з записів лекцій Йосипа Кононовича-Горбацького 1639—1640 pp. («Підручник логіки») та Інокентія Гізеля 1645—1647 pp. («Загальний нарис філософії»), не обмежувалися викладом концепцій, загальноприйнятих у тогочасній європейській науці, а самостійно розробляли проблеми логіки, психології та інших галузей знання. У Кононовича-Горбацького при висвітленні діалектики простежуються риси номіналізму. На його думку, логіка має вивчати терміни як знаки речей і понять, що відображають об'єктивний світ. Інокентій Гізель, хоч і не зміг вийти за межі об'єктивного ідеалізму, в деяких питаннях наближався до ідей матеріалістичного сенсуалізму. Він визнавав вічність матерії, виступав проти сліпого поклоніння авторитетам, вважав конче необхідним робити наукові висновки з допомогою раціональних аргументів і вивчення явищ природи.

Таким чином, хоч в тогочасній науці ще дуже сильними були традиції середньовічної схоластики, в окремих галузях її дедалі відчутнішим ставав вплив передових ідейних течій доби Відродження.