Скульптура, живопис, графіка у другій половині
XVI — першій половині XVII ст.

Реферат

Нові гуманістичні ідеї в мистецтві вплинули й на розвиток української скульптури, тісно пов'язаної з архітектурою. Так, у Львові в зв'язку з розширенням в другій половині XVI ст. будівництва широко використовувалася декоративна скульптура. На фасадах, порталах, в інтер'єрах львівських ренесансних будинків з'являлися скульптурні рельєфи та пишне різьблення, яким прикрашалися палаци, церкви, іконостаси (Чорна кам'яниця, будинок Корнякта, Успенська церква, каплиця Боїмів та ін.). Серед орнаментальних мотивів різьблення примхливо переплітаються листя аканту, різні квіти, виноградні грона. Ці характерні для доби Відродження мотиви органічно доповнюють ордерні архітектурні форми.

Тісно пов'язаний з епохою Відродження і скульптурний портрет, що набув поширення у вигляді надгробних пам'ятників. У XVI ст. на Україні виробилася певна схема монумента — скульптурне зображення померлого на кам'яному ложі або в саркофазі, обрамленому складними архітектурними ордерними композиціями. У 1579 р. в Успенському соборі Києво-Печерської лаври встановлено надгробок князя К. Острозького. Одягнений у рицарський обладунок, князь немов відпочиває на ложі, тримаючи в правій руці залізну рукавицю. Монумент спирається на трьох скульптурних левів з світлого мармуру. Пізніше він дістав пишне бароккове обрамлення. Подібними рисами позначені також надгробки Олександра-Ванька Лагодовського (1573) в Уневі, Катерини Рамултової (1572) у Дрогобичі та ін.

На початку XVII ст. композиція надгробкового портрета ускладнилась й урізноманітнилась, поглибилася психологічна характеристика портретованого. Таким є поколінний надгробок київського воєводи Адама Кисіля, встановлений у церкві-усипальниці в с. Низкиничі на Волині.

У другій половині XVI — на початку XVII ст. скульптурні зображення стають пластичнішими. В них наявні світські мотиви, елементи реалістичних форм, звеличення образу людини.

Період, що включає XVI — початок XVII ст., — доба важливих змін і пошуків у живопису. Основними його видами залишаються настінні розписи та іконопис, для яких характерне зображення елементів реального світу, деталей навколишнього оточення. На розвиток живопису впливала визвольна боротьба народних мас, їх естетичні уявлення та прагнення. Це позначилося, зокрема, на розписі дерев'яних сільських церков. Тут з великою силою розкривався самобутній художній талант народних майстрів, своєрідний світ народної фантазії.

Цілісним ансамблем, що майже повністю зберігся до наших днів, є стінопис церкви Святого Духа в с. Потелич. У ньому знайшли відображення ідеї самопожертви у боротьбі з ворогами. Муки Христа в її розписах викликали певні асоціації з стражданнями, що їх зазнавав український народ від феодалів-гнобителів та іноземних поневолювачів. Цим і пояснюється звертання художників до теми «страстей», близької і зрозумілої їм. У невеликому притворі (бабинці) Потеличської церкви розміщено найбільш виразну сцену «Оплакування». Горе матері, що тужить за сином, — вічна тема, яка знаходила гарячий відгук у тих, хто оплакував своїх рідних.

Настінні розписи відомі переважно в дерев'яних церквах Галичини і Закарпаття XVI—XVII ст. Добре збереглися величні ансамблі розписів дрогобицьких храмів — Воздвиженської та Юріївської церков. Різноманітні декоративно-орнаментальні мотиви позначені високою мистецькою довершеністю. Настінне малювання теж набувало демократичних рис, в ньому відчутні елементи самобутності.

Іконопис того часу також набував ознак реалізму, народного забарвлення. Крізь пануючу ще умовність проступають риси живого спостереження навколишнього світу. Святі на іконах дедалі більше нагадують простих людей, селян, а не аскетів-мучеників, набирають певних індивідуальних рис. В зображеннях богоматері відчутне властиве тій добі розуміння жіночої вроди. Архітектурні елементи на іконах виступають у більш реальній перспективі. В релігійних сюжетах відтворювалися сцени оточуючого життя з конкретними побутовими деталями.

На іконах «Преображення» з Яблунева, «Різдво» з Лопушанки, «Воскресіння» з Рави Руської відтворено риси рідної природи: здіймаються гірські пасма з стрункими смереками й синіми схилами, від них ніби віє свіжим подихом полів і лісів. Столи в композиціях «Трійці» заставлені стравами, прикрашені квітами, як це робилося в святкові дні. Вишивки та одяг також свідчать про наявність в іконопису народних рис.

Однією з тем, в яких ставилися морально-етичні питання, були ікони на сюжет «Страшного суду». Тема «Страшного суду» давала можливість художникам виразити своє ставлення до подій, дати свою моральну оцінку життєвим явищам. Не дивно, що саме вона захоплювала народних митців. На Україні, особливо в XVI ст., у період розгортання визвольної боротьби, картини «Страшного суду» набували соціального, антифеодального спрямування. Це, поряд із «Страстями Христовими», — обов'язкова й поширена тема настінного малювання та іконопису. Народна фантазія найбільше виразилася у зображенні раю та пекла. Дія найчастіше переноситься в тогочасну обстановку, і тут іконописці карають грішників, примушуючи їх приймати страшні муки в пеклі за свої земні гріхи. До пекла, де господарюють чорти й сатана, вони відправляють панів, що «були немилостиві», суддю неправедного, пана-економа й мельника, який обдурював людей. В обійми чортів потрапляють і лихварі та шинкарі. Не уникають кари й злодії, п'яниці, картярі, легковажні жінки — їх місце серед грішників, серед пекельного вогню.

У великих іконах «Страшного суду» кінця XVI ст. з Багноватого, Кам'янки-Струмилової (Кам'янка-Буська) зникає трагічна безвихідність, так відчутна в ранніх зображеннях. Сцени «Страшного суду» стають лише повчальною ілюстрацією канонічного сюжету, де значне місце відведене земним справам.

В останній чверті XVI ст. у Львові виникли цехові організації художників та будівничих. Діяльність цеху художників сприяла розвитку світських жанрів мистецтва, вимагала високої професійної підготовки майстрів. В українському живопису поширюється портрет, з'являються історична та батальна картина, краєвид. На перший план виступає портретний живопис. Саме в цьому цілком світському жанрі прокладалися шляхи до реалістичного мистецтва, до пізнання й утвердження образу людини. Ранні портрети другої половини XVI — початку XVII ст. — історика Яна Гербурта, польського короля Стефана Баторія (пензля В. Стефановича), князя К. Острозького, львівського купця К. Корнякта, львівського старости Мнішека — позначені впливами європейського урочистого портрета з його композиційною побудовою та світлотіньовим об'ємним моделюванням. Полотна, створені львівськими митцями, разом з тим відзначалися декоративністю трактування.

Портрет Варвари Лангиш, дочки львівського купця, приписують відомому живописцеві Миколі Петрахновичу, який часто виконував також замовлення Львівського братства. Це найпривабливіший жіночий образ в українському живопису того часу. Виразність обличчю надають м'якість світлотіньової гри і злагодженість гармонійних тонів.

З діяльністю львівського цеху художників пов'язані імена кращих живописців того часу — Федора Сеньковича, Лавриша Пилиповича, Миколи Петрахновича, Себастяна Корунки та ін. Вони виконували замовлення світських осіб, польських магнатів, а також, як це видно з міських актів, працювали для братств та церков. Великі іконостасні ансамблі середини XVII ст. — П'ятницький, Грибовицький, Рогатинський — також приписують пензлю цих провідних митців. Творчості львівських художників притаманна висока професійна культура, обізнаність з досягненнями західноєвропейського мистецтва.

Видатні пам'ятки живопису створили тогочасні художники Київщини, Чернігівщини, Поділля та інших українських земель.

Рукописні книги у другій половині XVI ст. оздоблювалися мініатюрами й малюнками, в яких відбиті нові художні тенденції, що з'явились у мистецтві того часу. Книжкові мініатюри пройшли еволюцію від схематичних форм зображення життя до реалістичного тлумачення людських образів. У них з'явилися ренесансні елементи оздоблення. Одним з перших новаторів був Андрійчина, який ілюстрував багато рукописних книг, зокрема «Служебник», «Євангеліє» (Новгородський історико-художній музей), «Холмське євангеліє», «Євангеліє» (Львівський музей українського мистецтва), послідовно впроваджуючи в мистецтво новий художній світогляд, прагнення до реального трактування образу людини.

Багато книг, прикрашених чудовими мініатюрами, наприклад славнозвісне «Пересопницьке євангеліє», що має 480 сторінок тексту на пергаменті, походять із значного центру книгописання — Волині. Крім чотирьох орнаментальних розгорток з мініатюрами, книгу прикрашено заставками, кінцівками, ініціалами, багатьма декоративними орнаментами. Художник сміливо вводив різноманітні ренесансні мотиви та композиції, котрі широко використовувалися в архітектурі того часу. Вони свідчать про його обізнаність із західноєвропейським мистецтвом.

З діяльністю Івана Федорова пов'язаний розвиток на Україні друкованої книжкової графіки. Його львівські й острозькі видання відкрили новий етап у художньому оформленні книг. Воно характеризується своєрідним графічним стилем, який використовували українські друкарі протягом століть. Художній рівень українських першодрукарів надзвичайно високий. Вміщені в них гравюри значно глибше розкривали сюжети книг.

Перші цілком світські гравюри з'явилися в 1622 р. як ілюстрації до «Віршів на жалосний погреб...» гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного, написаних ректором Київської братської школи Касіяном Саковичем. Серед них є зображення гетьмана на коні — один з ранніх портретів у гравюрі та «Здобуття Кафи» — батальна сцена, що відображає історичну подію. Релігійні книги також прикрашалися гравюрами повчального, моралізуючого змісту. В «Учительному євангелії» (1637) вміщено гравюру «Притча про багача і смерть»: на подвір'ї багача працюють селяни, вони віють жито, засипають хліб для господаря, який стоїть поруч, бундючний та пихатий.

Один із видатних граверів того часу майстер Ілія працював спочатку в Львові, а пізніше, у 1636 р., на запрошення митрополита Петра Могили переїхав до Києва. Його творчості притаманне звернення до народних декоративних традицій, до побутових сцен, часто відтворюваних у гумористичному плані. Найкращі гравюри Ілії до «Біблії» (не були видані), «Требника» Петра Могили, «Печерського патерика» відзначаються ясністю й оригінальністю художньої мови.

Загальний напрям у розвитку мистецтва яскраво позначився і на творах декоративно-вжиткового мистецтва, у формах та прикрасах його виробів. Поступово на місце давньоруського й готичного мистецтва, зокрема орнаменту, приходив ренесанс, створювалися своєрідні витвори, що мали виразно місцеве, національне забарвлення. Цьому сприяв розвиток цехового виробництва, праця безлічі народних майстрів.

Важливого значення набувала художня обробка металу. Посуд, зброя, предмети культу, ювелірні вироби багатьох осередків виробництва відомі своєю якістю та художньою довершеністю. Розширилось виробництво кераміки, зокрема посуду та кахлів з рослинним орнаментом, зображеннями вершників і воїнів. Різьбленням по дереву й каменю прикрашалися архітектурні споруди. Дальшого розвитку набуло килимарство. Підкресленою декоративністю та монументальністю форм, близьких до монументальних розписів, відзначалися численні витвори сюжетного вишивання, зокрема плащаниці.

Прогрес економіки й культури, посилення визвольного руху, зміцнення зв'язків з митцями Західної та Центральної Європи сприяли розвитку українського мистецтва наприкінці XVI — в першій половині XVII ст., його виходу на шлях реалістичного відтворення дійсності, опануванню нових, як на той час, засобів художньої виразності.