Мікроекономічні чинники становлення вітчизняного менеджменту

Реферат

Макро- і мікроекономічні зміни у суспільстві повинні проводится одночасно, паралельно. Однак на початку економічних реформ в економіці України макроекономічні зміни відбувалися без відповідних змін внутрішнього середовища виробничо-господарських організацій. Економіка сучасної України перебуває на етапі інтегрування в загальносвітову економічну систему. Її геополітичне розташування зумовлює пошук спільних економічних інтересів з Європейським союзом. Ефективність цього процесу багато в чому залежатиме від єдності принципових засад управління підприємствами України і країн Західної Європи. Однак сліпе копіювання зарубіжних моделей може зашкодити реформуванню економіки, оскільки у менеджменті величезне значення мають національна психологія, традиції, соціально-культурні чинники, духовні цінності тощо.

Становлення вітчизняної моделі менеджменту вимагає кардинальних економічних, структурних і управлінських змін на мікрорівні: формування нового управлінського мислення керівників виробництва; структурної перебудови виробництва й управління; становлення нової системи соціально-психологічних відносин; виховання ринкової генерації управлінців, раціонального використання зарубіжного досвіду управління.

Перед українськими підприємствами постала проблема перегляду ціннісних орієнтацій виробництва й управління, перебудови способу мислення господарських керівників, структурної перебудови виробництва й управління за прикладом економічно розвинутих країн на принципах високого ступеня автономності виробничих відділків. Передусім це стосується підприємств, які належать до державно-соціалістичного та державно-капіталістичного укладів економіки.

У командно-адміністративній системі великі розміри підприємств були зумовлені високим рівнем концентрації основного виробництва, існуванням у їх складі повного галузевого комплексу підрозділів, які утворювали його інфраструктуру. Такі підрозділи, як правило, не працювали на остаточний результат, їх діяльність була періодичною, пульсуючою. Значні виробничі ресурси заморожувалися в запасах внаслідок «виробничого егоїзму», прагнення до створення резервів «на всяк випадок».

У країнах ринкової економіки допоміжні та обслуговуючі функції виконують на договірній основі. Це дає змогу розширювати сферу впливу малих підприємств і малого бізнесу.

Важливою умовою ефективної діяльності вітчизняних підприємств є орієнтація виробництва на випуск товарів з урахуванням наявності природних ресурсів. Україні бракує енергоносіїв. Отже, слід переорієнтовуватися на випуск продукції, яка потребує відносно невеликих затрат енергії, а технологію виробництва поступово змінювати з енергопоглинаючої в енергоспоживаючу.

Становлення сучасного менеджменту вітчизняних організацій потребує формування відповідної системи соціально-психологічних відносин та морального клімату трудових колективів. Свідомі дії менеджера можуть сприяти формуванню комфортного психологічного клімату. Розвиток сучасних технологій, які забезпечували б добробут населення, досягнення високих життєвих стандартів і підвищення духовно-культурного рівня неможливі без переходу до нового типу відносин, що повинні бути закріплені у праві, традиціях, формах ділової і побутової поведінки.

Здобутками світового менеджменту є визнання нової ролі людини у виробництві та управлінні і створення відповідного механізму її активізації — основи культури сучасного менеджменту. У процесі становлення українського менеджменту необхідно запровадити такі засоби формування активно діючих колективів:

— послідовність і справедливість дій керівництва стосовно підлеглих;

— реальне право працівників на участь в обговоренні та прийнятті рішень;

— розроблення і дотримання справедливих і зрозумілих стандартів спілкування;

— повага до працівників, визнання їх внеску в спільну справу організації;

— винагорода за працю відповідно до рівня відповідальності, кваліфікації і внеску працівника;

— право на частку власності у загальному майні організації;

— кооперація, а не конкуренція між працівниками та ін.

Важливим завданням є формування нової генерації управлінців. За адміністративно-командної системи сформувався тип управлінця, основними рисами якого були обережність у висловленні думки, безініціативність, орієнтація на вказівки зверху, бюрократизм, страх перед змінами і нововведеннями та ін. Нині такі службовці не можуть адаптуватися до нових умов, але й не бажають здавати своїх позицій, об'єктивно протидіючи змінам форм та методів управління підприємствами.

Перебудова системи управління виробництвом в Україні тільки започатковується. У цій справі важливо спиратися на вітчизняну управлінську науку, яка повинна оцінити і відібрати найкращі досягнення світової науки і практики менеджменту та використати актуальні напрацювання вітчизняних учених.