Розвиток організацій у докапіталістичних соціально–економічних формаціях

Реферат

Виробничо-господарські організації у процесі розвитку видозмінювалися, набуваючи або втрачаючи певні риси.

В межах кожного історичного періоду відбувався розвиток і редукція іманентних йому організацій.

З появою людини розумної (homo sapiens) виникла первісна організація — кровноспоріднена община, яка передбачала поділ обов'язків між індивідами та координацію праці при збиранні рослин, полюванні, рибальстві і т. п. Однак така організація ще не мала виробничого характеру.

З розвитком первісних племен нагромаджувався досвід, який свідчив, що цілеспрямоване виробництво предметів споживання краще і повніше задовольняє потреби людини, ніж просте використання продуктів природи. У період неоліту (VI—II тис. до н.е.) людина приручила тварин, окультурила рослини. З часом виявилося, що ефективність виробничої діяльності зростає, якщо одні групи людей займаються розведенням тварин, інші — землеробством. Відбувся перший великий поділ суспільної праці — відокремлення тваринництва від землеробства, тобто було започатковано професійний поділ і кооперацію праці як засіб підвищення ефективності виробництва, що мало надзвичайне значення для розвитку виробництва і людства.

Внаслідок поділу праці зміцніла влада вождів, ставши здебільшого спадковою, виникла перша свідома форма виробничої спеціалізації — спеціалізоване внутріплемінне виробництво продуктів тваринництва і землеробства. Зростання продуктивності суспільної праці внаслідок її поділу на землеробство і тваринництво забезпечило появу відносного надлишку продуктів праці, а значить і передумови для обміну ними — спершу епізодичного, а потім і регулярного.

У період другого великого поділу суспільної праці — відокремлення ремесла від землеробства (XII—VIII ст. до н.е.) сформувалися перші соціально-економічні утворення, систематично орієнтовані на виробництво. Ремеслом спочатку займалися окремі представники землеробських племен. Потім виникли ремісничі майстерні, які виготовляли предмети як товари для зовнішньої реалізації. Виробництво розмежувалося на продукування засобів виробництва і предметів споживання, відбулися зміни в організації праці людей. Ремісничі майстерні спершу були основані на общинній, а згодом — індивідуальній приватній власності ремісників на землю і капітал. З них розвинулися сучасні виробничо-господарські організації.

З формуванням рабовласницького суспільства виробничо-господарські організації дещо деградували порівняно з ремісничими майстернями вільних ремісників, оскільки рабів вважали одним із засобів виробництва. Соціальний чинник виробництва не стимулювався, не було заінтересованості працюючих у результатах праці. Управління працею рабів зводилося до фізичного примусу з боку власника чи наглядача. Внаслідок цього поділ праці було зведено до рівня найпростіших операцій. Раби часто намагалися пошкодити знаряддя праці, тому вони були простими, грубими, недосконалими.

У період феодалізму виникли ремісничо-цехові організації. У середні віки промисловість була зорієнтована на потреби сільського господарства, а політична й економічна влада зосереджувалася в руках феодалів як власників землі та кріпаків, які її обробляли. Типовим промисловим підприємством була майстерня, а основною продуктивною силою — самостійний ремісник, господар майстерні зі всім обладнанням та інструментами. Майстрові допомагали підмайстри і один-два ремісники, які готувалися стати самостійними майстрами. У виробництві ширше, ніж раніше, застосовували механічні засоби з використанням енергії води, вітру, робочих тварин, а нерідко і людей. Основою поділу праці були технологічно завершені комплекси операцій, зведені до виготовлення напівфабрикатів, а кооперацію застосовували як у внутріцехових, так і у міжцехових формах.

Наприкінці середньовіччя зародилася нова форма виробничих відносин, яка пізніше стала панівною у всій світовій економічній системі, — капіталізм.