Капіталістичні організації

Реферат

Передумовою виникнення капіталістичної (ринкової) системи була необхідність впровадження у виробництво високопродуктивних машин, які можна було ефективно використовувати, лише об'єднавши для спільної праці робітників. Власнику чи їх групі за таких умов належало все: машини, будівлі, сировина, тобто весь капітал. Роботу виконували наймані робітники, які одержували заробітну плату і працедавцями ніколи не ставали. Динамічно розвивався ринок, складовими якого стали ринок праці, ринок засобів виробництва, ринок предметів споживання, ринок землі, фінансовий ринок.

Розвинутий ринок, конкуренція капіталістичних підприємств стимулювали розвиток і застосування у виробництві науки і техніки, використання нових видів сировини, вдосконалення виробничих і управлінських структур. За феодалізму правлячі класи майже не мали зв'язку з виробництвом, бо просто забирали частину продукту, не цікавлячись, як він виробляється. Капіталіст уже повністю відповідав за організацію виробництва і управління підприємством. Його добробут залежав від продуктивності фабрики, копальні тощо, тому він був кровно заінтересований у вдосконаленні технології виробництва, застосуванні винаходів і нововведень.

Виробнича організація за домонополістичного капіталізму стала формою поєднання капіталу з робочою силою. Капітал одержував від робочої сили віддачу у вигляді доходу, а вона — засоби для існування. Внаслідок різноспрямованості інтересів капіталістів та робітників в існуванні організацій окреслилися два протилежні вектори сил. Першому імпульс задавав капіталіст, що посилювало координацію поділених видів праці, другому — робітники, інтереси яких розходилися з інтересами капіталістів.

Такі процеси значно посилилися за переходу капіталізму до монополістичної стадії розвитку. Одна з особливостей монополістичних виробничо-господарських суперорганізацій — значна концентрація капіталу і праці, посилення антагоністичних суперечностей між ними. Якщо на початку монополістичного капіталізму ефективність організацій різко зросла порівняно з домонополістичними формами (внаслідок концентрації капіталу, а значить і можливостей вирішення важливих проблем виробництва, передусім за рахунок його модернізації), то в середині XX ст. ефективність діяльності монополістичних суперорганізацій почала спадати. Концентрація праці стала передумовою виникнення професійних організацій робітників. Це посилило роль соціального фактора виробництва. На діяльність організацій почала впливати не тільки воля власника капіталу, а й воля організованих робітників.

У 20—30-ті роки XX ст. виникли нові форми капіталістичних виробничо-господарських організацій, характерні для постіндустріального суспільства — корпорації (лат. corporatio — спілка) — великі виробничо-господарські підприємства, утворені на засадах пайової (дольової) акціонерної власності.

Діяльність корпорацій концентрувалася на певних напрямах, проявляючи схильність до монополізації виробництва товарів, завоювання й утримання сегментів ринку. Однак динамічний розвиток ринку часто ставив у невигідне становище монопродуктову корпорацію. Тому у середині XX ст. більшість корпорацій стала диференціювати виробничу і ринкову діяльність. Розпочалося створення децентралізованих виробничих структур, в яких основними господарськими ланками є високоавтономні товарні відділення, що одержали назву «центрів прибутку». Децентралізація виробництва, поєднана з формами підприємницької участі робітників в управлінні та з процесом відокремлення функцій володіння капіталом від функцій управління, поліпшила економічну мобільність, послабила соціальне напруження, прислужилася обґрунтуванню ідеї соціальної ринкової економіки.