Соціальне прогнозування в менеджменті

Реферат

Економічні та організаційно-розпорядчі методи менеджменту спрямовані в основному на виробничо-господарську діяльність організацій і підприємств як елементів соціальної системи суспільства. Об'єктом соціального управління є трудовий колектив і окремі працівники. У функціональному аспекті соціальне управління постає як діяльність і поведінка керівника, соціальних груп, які формують колектив.

Відносини та інтереси людей визначають особливості їх соціальної діяльності. Цілеспрямований вплив на суспільні відносини і передусім на відносини з приводу речей та засобів виробництва, що узгоджують різноманітні інтереси, організовують соціальні дії, досягнення намічених цілей, забезпечує соціальне управляння.

Завдяки соціальному управлінню вдається досягти стійкості, стабільності, підтримувати основні параметри, якісну специфіку, цілеспрямований розвиток соціального об'єкта. У цьому розумінні об'єктами соціального управління є соціальні процеси і явища, зумовлені діяльністю і розвитком трудового колективу, становленням особистості, а суб'єктами соціального управління — організаційно оформлені спільноти людей і сформовані ними органи управління, керівний склад, персоналії, наділені управлінськими функціями. Суб'єкт і об'єкт управління, їх окремі компоненти вступають у відносини щодо організації всіх аспектів соціальної життєдіяльності, утворюючи систему соціального управління.

Найхарактернішою ознакою системи соціального управління є людина як її суб'єкт і об'єкт, первинний елемент. Сутнісна риса соціального управління — управління людьми через людей. Водночас соціальне управління — головний інструмент соціальної політики, реалізації її цілей. Його суб'єктно-об'єктним змістом є свідомий вплив на різноманітні спільноти людей для координації, узгодження, організації їх життєдіяльності, оптимізації вирішення виробничо-економічних і соціальних завдань. Реалізується цей вплив завдяки застосуванню соціальних методів управління.

Соціальні методи менеджменту — система засобів і важелів впливу на соціально-психологічний клімат у колективі, на трудову та соціальну активність працівників.

Методи соціального управління спрямовані на гармонізацію соціальних відносин у колективі шляхом задоволення соціальних потреб працівників — розвитку особистості, соціального захисту і т. п. Суть управління людськими ресурсами полягає у ставленні до людей як конкурентної вартості, яку необхідно спрямовувати, мотивувати, розміщати й розвивати разом з іншими ресурсами з метою досягнення стратегічної мети.

Трудовий колектив — основне джерело задоволення соціальних потреб особистості. Засобами задоволення цих потреб є соціальне прогнозування, соціальне планування, соціальне нормування та соціальне регулювання.

Прогноз є ймовірнісним науково обґрунтованим уявленням неспостережуваного стану об'єкта на певний час або можливих шляхів досягнення такого стану, визначеного як ціль. Процес прогнозування має дві складові. Перша з них — передбачення — найзагальніше, абстрактне уявлення про майбутнє, властива людині форма випереджувального відображення дійсності. Воно дає змогу виявити суттєві, якісні характеристики майбутнього стану соціального явища, зорієнтуватися, коли його можна очікувати. Об'єктивною основою наукового передбачення є закономірності розвитку соціальних процесів у колективі.

Другою складовою процесу прогнозування є сформульований прогноз, який охоплює певний метод прогнозування і спосіб оцінки ймовірності прогнозованої події. Прогноз — уявлення про майбутнє, яке фіксує в поняттях конкретної науки неспостережувану подію і містить інформацію про часові, просторові межі, в яких вона має відбутися.

Передбачення майбутнього стану соціальних об'єктів належить до сфери пізнання соціального прогнозування.

Соціальний прогноз — конкретне уявлення про стан колективу в майбутньому, інформація про цілі соціально-економічного розвитку, необхідні для їх досягнення засоби.

Соціальне прогнозування передбачає визначення: об'єкта прогнозу; інтервалу прогнозу; можливих форм використання результатів прогнозу; аналіз тенденцій розвитку і виявлення чинників, які стимулюють чи гальмують його; формулювання і обґрунтування можливих варіантів цілей розвитку. Починається воно з аналізу можливостей розвитку, відбору найобґрунтованіших варіантів, оцінювання значущості й ступеня очікуваної реалізації, можливих соціальних наслідків, вивчення послідовності очікуваних подій і альтернативних варіантів розвитку, врівноваження всіх охоплених прогнозом показників.

З огляду на проблемно-цільові аспекти виокремлюють пошукове і нормативне соціальне прогнозування.

Пошукове соціальне прогнозування — визначення можливих станів об'єкта управління в майбутньому на основі тенденцій його розвитку в минулому і натепер.

Такий прогноз передбачає найімовірніший стан соціального об'єкта за збереження існуючих тенденцій. Він є цільовим, тобто прогнозом бажаних цілей, які вибудовують за певною шкалою можливостей, з визначенням ймовірності кожної.

Пошукове прогнозування дає змогу з'ясувати можливі соціальні проблеми, які необхідно вирішити. Охоплює воно різноманітні можливі стани соціального об'єкта, які аналізують у різних аспектах. Результатом пошукового прогнозу є «дерево можливих проблем», серед яких виділяють ключові та похідні. Це відображає проблемну ситуацію майбутнього, інформація про яку стає основою для підготовки управлінських рішень.

Нормативне соціальне прогнозування — визначення засобів, необхідних і достатніх для досягнення можливих станів об'єкта управління або заданих цілей, оптимальних шляхів руху об'єкта до певної мети.

Нормою при цьому вважають суспільно необхідні потреби, дані пошукового прогнозування. За нормативного прогнозування відбувається зворотна екстраполяція тенденцій — із майбутнього в теперішній стан об'єкта управління для виявлення альтернативних шляхів руху до майбутнього.

За періодами прогнозу виокремлюють оперативне (в межах року), короткотермінове (1—5 років), довгострокове (5—15 років) прогнозування.

Особливістю соціальних прогнозів є невизначеність та неоднозначність. Тому необхідно детально перевіряти адекватність прогнозу досліджуваній реальності. Остаточно оцінити якість прогнозу можна тільки після закінчення його терміну, тобто апостеріорно (на підставі досвіду).

Оцінювання прогнозу здійснюють шляхом перевірки його достовірності — верифікації (лат. verus — справжній). Абсолютну верифікацію проводять на підставі емпіричного підтвердження чи непідтвердження прогнозу. Відносна (попередня) верифікація означає його оцінку до початку прогнозованої події за допомогою контрольних досліджень. За високого ступеня достовірності прогноз стає основою планових розробок.

У сучасному соціальному прогнозуванні використовують в основному методи експертизи, екстраполяції і моделювання. Метод експертизи ґрунтується на нагромадженому досвіді, знанні особливостей функціонування і розвитку досліджуваних об'єктів. Експертизу здійснюють шляхом очних і заочних індивідуальних або колективних опитувань. Екстраполяція є поширенням кількісних (статистичних) висновків, одержаних внаслідок вивчення соціальних явищ та процесів певної досліджуваної сукупності, на іншу сукупність та на інший час. Моделювання ґрунтується на заміні конкретного об'єкта дослідження (оригіналу) моделлю. У широкому розумінні всі кількісні методи, що використовуються в соціальному прогнозуванні, — це моделювання.

Залежно від використовуваного математичного інструментарію розрізняють трендові (англ. trand — напрям, тенденція) (екстраполяційні), факторні (аналітичні) і евристичні (у тому числі імітаційні та ігрові) моделі. До моделей також можуть належати побудова матриць, сценаріїв, граф-моделей та ін.

Найчастіше застосовують у соціальному прогнозуванні трендові і факторні моделі. Побудова трендових моделей ґрунтується на виявленні тенденцій змін прогнозованого показника, кількісному його описові у вигляді математичної залежності, за допомогою якої розраховують значення цього показника в майбутньому, на певну дату прогнозу.

Факторні моделі відображають взаємозв'язок між причинними і результативними факторами соціального розвитку в математичній формі.

Загальний вигляд такої моделі:

Факторні моделі дають змогу кількісно оцінити вплив конкретного причинного фактора на результативний, вилучити несуттєві причинні фактори, виявити взаємопов'язані, обчислити зміни результативного фактора, зумовлені причинними, тощо.

Евристичні моделі — довільні моделі, побудовані на підставі певних уявлень про сутність соціального процесу або явища. Адекватність евристичних моделей дійсності залежить від осягнення дослідником соціальних процесів, явищ і відносин та коректності застосовуваних методів досліджень. Евристичні моделі, як правило, не піддаються узагальненню.

Матрична соціальна модель є прямокутною таблицею, елементи якої відображають взаємозв'язки соціальних об'єктів і наділені певним змістом, який вираховують за встановленими теорією матриць правилами.

Соціальне прогнозування використовують як інформаційну базу під час розроблення планів соціального розвитку та застосування методів соціального впливу в конкретному колективі. Параметри соціального прогнозу охоплюють вікові і статеві зміни в колективі; динаміку загальноосвітнього, кваліфікаційного рівня працівників, їх матеріального забезпечення та побутових умов, а також динаміку співвідношення фізичної і розумової праці тощо.

Моделювання в соціальному прогнозуванні є ефективним інструментом передбачення соціальної динаміки в колективах організацій. Однак і моделювання не в змозі охопити всю різноманітність соціальних процесів і явищ, які відбуваються в людських спільнотах.