Сучасна парадигма менеджменту

Реферат

Парадигма (грец. paradigma) менеджменту — система понять, уявлень, що формується на основі вивчення, аналізу й узагальнення реалій дійсності, змінючись відповідно до змін зовнішнього і внутрішнього середовищ організацій. Оскільки менеджмент є відображенням соціально-економічних умов суспільного виробництва, то його парадигма не є чимось незмінним, усталеним. На різних етапах розвитку виробництва вона відображає панівну ідеологію щодо ефективності управління. Парадигма впливає і на практичну менеджерську діяльність, зокрема, на систему пріоритетів, якими керуються менеджери на різних етапах розвитку менеджменту-діяльності і, відповідно, на технологію менеджменту. Кожний наступний етап розвитку менеджменту зумовлював зміну попередньої парадигми.

З моменту зародження менеджменту-діяльності і дотепер одне із основних його завдань — передбачення перспективних змін зовнішнього середовища і побудова системи управління, орієнтованої на врахування майбутніх тенденцій та пониження ступеня їхньої невизначеності. Тому першою базовою складовою парадигми менеджменту є перспективне спрямування менеджерської діяльності. Історія людства підтверджує, що виживали ті організації, які вміли передбачити зміни зовнішнього середовища і, змінюючи внутрішнє середовище, не тільки пристосуватися до цих змін, а й динамічно впливати на них. Еволюція систем менеджменту в цьому аспекті відображає етапи розвитку економічних відносин у суспільстві. Менеджмент розвивався від системи реактивної адаптації до системи управління на основі передбачення змін та впливу на них (управління на основі гнучких, тобто екстрених, рішень). Етапами розвитку цих систем були управління на основі контролювання, управління на основі екстраполювання (лат. extra — поза і polio — обробляю) — довгострокового планування, управління на основі передбачення змін (стратегічне планування), управління на основі передбачення змін та впливу на них (стратегічний менеджмент).

Концептуальною основою парадигми менеджменту з моменту його виникнення і до кінця XVII ст. став контроль за виконанням, тобто реакція на зміни відбувалася після здійснення події. Внаслідок недостатнього розвитку ринку цей тривалий проміжок часу менеджмент був тільки внутріорганізаційним.

Із середини XVII до останньої третини XIX ст. успіху досягав автор товарної ідеї, який міг її реалізувати. Успішні менеджери найчастіше були винахідниками. Парадигмою менеджменту у цей період стало поєднання управління на основі контролю за виконанням завдань з управлінням на основі екстраполювання тенденцій виробництва.

У першій чверті XX ст. різко зросла динаміка зовнішніх чинників діяльності господарюючих суб'єктів, внаслідок чого екстрапольовані темпи зростання нерідко не досягалися, тому виникла потреба у передбаченні майбутніх змін. Крім того, вирішальним чинником успіху стала здатність випускати максимальну товарну масу за мінімальних витрат. Успіху досягали менеджери-технократи, які відмінно знали технологію і відповідно організовували виробництво. Досягненням у цьому напрямі були нормування праці, її раціональна організація, конвеєрна система виробництва тощо. Потреби в маркетингу практично не було. Перспективні завдання менеджменту вирішувалися на основі довгострокового планування. Отже, парадигму менеджменту цього періоду формували: домінування технологічних питань виробництва над соціальними, раціоналізація організації праці (тейлоризм), мінімізація витрат виробництва, довгострокове планування виробничої діяльності.

У 30-ті роки XX ст. ринок «ущільнився», його канали переповнилися товарною масою. На відміну від попереднього етапу, коли продавалося все, що вироблялося, як суттєву ознаку ринку почали розглядати попит покупців. На першому плані опинилися його дослідження, розроблення й реалізація товарних ідей, організація збуту, стимулювання продажів тощо. Провідною ідеєю парадигми менеджменту була маркетингова орієнтація виробництва. Оскільки маркетингові дослідження й рекомендації вимагали тривалого часу для реалізації, наступною складовою парадигми менеджменту цього періоду став стратегічний менеджмент як технологія перспективно орієнтованого цільового управління в умовах підвищеної нестабільності чинників зовнішнього середовища та їхньої невизначеності в часі. Стратегічний менеджмент ефективний тільки за умови прийняття гнучких поточних (екстрених) рішень, які формували важливу складову парадигми менеджменту цього періоду.

Наприкінці 50-х — на початку 60-х років XX ст. розпочався якісно новий етап технології менеджменту внаслідок посилення всіх попередніх тенденцій. Ринок ще більше «ущільнився». Успіху добивався той, хто міг запропонувати принципово новий або традиційний товар надвисокої якості, але із сервісним супроводом і високою післяпродажною відповідальністю. Завданням менеджменту і складовою його нової парадигми стало не так вивчення, як формування попиту, створення власних ринкових ніш. Споживач почав реагувати не тільки на товар, а й на його марку, на репутацію фірми, а нерідко й на репутацію її перших осіб. Результати діяльності фірми все більше залежали від громадської думки, від висвітлення діяльності фірми у засобах масової інформації, відносин із владою, спонсорської та благодійної діяльності, корпоративної культури, фірмового стилю тощо. Слова «фірма», «фірмова поведінка», «фірмовий дизайн» почали не просто визначати певну організацію, а й характеризувати особливий стиль діяльності.

Важливою складовою парадигми менеджменту стала соціально-культурна технологія як усередині самої фірми, так і в її соціальному середовищі, а головним завданням менеджменту — не стільки позиціювання товару на ринку, скільки позиціювання фірми в суспільстві.

Проявом соціально-культурної технології менеджменту є publik relations (паблік рілейшнз) — мистецтво формування і підтримки відносин із навколишнім середовищем, зв'язки з громадськістю. Основою парадигми менеджменту стало визнання того, що нехтування соціально-культурними передумовами, національно-культурними особливостями і умовами призводить до краху найкращих проектів і програм, реформ та інновацій.

Сучасна підприємницька діяльність може бути успішною тільки за умови диверсифікації та багатопрофільності виробничо-господарської діяльності організацій. Чим диверсифікованіша діяльність організації, тим вища її конкурентоспроможність, тим оперативніше й пластичніше організація реагує на динаміку ринку. На перший план виходить не продукт організації (підприємства), а її дії у різних зонах ділової активності щодо інших господарюючих суб'єктів.

Традиційний менеджмент було зорієнтовано на остаточний результат як мету діяльності. Під цю мету мобілізували ресурси. Головною його опорою була організаційна структура, вибудована під «дерево цілей», і контроль, а сам процес управління ґрунтувався на сигнально-спонукаючій інформації. Сучасний менеджмент здійснюють у координатах, де цілі є вторинними відносно шкали цінностей, за якою їх оцінюють. Акцент переносять зі спонукання на взаєморозуміння, зі стимулювання — на мотивування, на поєднання інтересів у зовнішньому і внутрішньому середовищах організації, на формування усвідомлення спільного «ми», своєї особливості і навіть соціальної місії організації.

Сучасна організація постає як самостійне культурне утворення зі своїми цінностями, нормами, традиціями, ритуалами, героями, міфами, легендами, фольклором, субкультурою тощо. Фірмовий стиль, імідж, організаційна культура, корпоративний дух є частиною сучасної парадигми менеджменту. Все це радикально змінило технологію роботи з персоналом. Головним є не контролювання й стимулювання трудової діяльності персоналу, а заохочення за досягнуті результати і покарання за невиконання завдань. Важливими елементами парадигми менеджменту стали персонал-орієнтовані технології, які поєднують індивідуальне мотивування працівників із формуванням у них почуттів причетності до єдиної справи, усвідомлення і реалізації нормативно-ціннісного «ми». Це посилило залежність менеджменту від умотивованості та відповідальності персоналу. Успіху добивається менеджер, який усвідомлює, що люди — не просто кадрове забезпечення і трудові ресурси, а найцінніший ресурс виробництва. Результативність діяльності організації залежить від уміння менеджера створити команду, здатну до агресивного пошуку й реалізації нового, боротьби за якість тощо.

Отже, сучасну парадигму менеджменту було сформовано на основі діалектичного розвитку, аналізу й відбору найефективніших технологій менеджменту на всіх етапах його історичного розвитку, з урахуванням нинішніх соціально-економічних реалій. Основними складовими її є: перспективне спрямування менеджерської діяльності (стратегічний менеджмент); маркетингова орієнтація виробництва; технологія паблік рілейшнз; диверсифікація і багатопрофільність виробництва; фірмовий стиль, імідж, культура організації; персонал-орієнтовані технології.