Школа наукового управління в менеджменті

Реферат

Становлення і розвиток першої наукової школи управління припали на початок XX ст. Її основоположник Ф.-В. Тейлор прагнув довести, що його методи наукової організації праці та сформульовані на їхній основі принципи наукового управління зроблять справжню революцію у соціальному житті суспільства, замінивши застарілі авторитарні методи управління раціональнішими. Аналізуючи трудовий процес, дослідник дійшов висновку, що його результативність не обов'язково має супроводжувати примноження зусиль працівника. Основним критерієм ефективності для фірми Тейлор вважав зменшення собівартості продукції, працю — основним джерелом ефективності, а цех — провідною ланкою.

Найважливішим засобом удосконалення виробництва він називав процедуру виміру трудової діяльності, намагаючись визначити точно і детально стандарти часу, рухів, які здійснюються для виконання кожної операції виробничого процесу, а також переглядаючи оплату праці на підставі отриманих даних. Тейлор стверджував, що робітники збільшують віддачу праці, підвищуючи продуктивність фабрики, якщо виконують роботу найкращими прийомами із всіх можливих. Завдяки цьому росте їх зарплата. Якщо спершу вони (робітники) були поділені на групи (цехи, артілі) з однаковою платою для членів однієї групи, то тепер необхідно виділяти кращих працівників і платити їм за підвищеними ставками, щоб робітники чітко зрозуміли, що кожну людину будуть винагороджувати залежно від особистих заслуг.

На думку Тейлора, низька продуктивність праці спричинена неефективною системою управління. Якщо у традиційних системах управління ініціативність працівників виникала спорадично, то за наукового менеджменту стає регулярною. Метою наукового управління, за Тейлором, є економія праці й підвищення її продуктивності на одиницю витрат людських зусиль. Тому вдумливий промисловець сприятиме ініціативності робітників. Рушійною силою продуктивності праці є особиста зацікавленість; кожний працівник повинен чітко усвідомлювати, чого від нього очікують, а справа керівника — проінструктувати його щодо конкретних завдань. Працівник повинен точно знати вартість кожної своєї трудової операції і те, що оплата праці залежить від остаточного результату роботи дільниці, цеху, а за своєчасний і якісний випуск продукції виплачують матеріальну винагороду. «За невеликими винятками всі робітники, в кінці кінців, зрозуміють, що, загалом, при нових порядках вони співпрацюють зі своїми підприємцями у справі найбільшої економії, і що постійно будуть одержувати належну їм частину прибутку». (Тейлор Ф.-В. Менеджмент).

У технічному аспекті Ф.-В. Тейлор та його послідовники намагалися аналізувати існуючу виробничу практику, вивчати її з метою стандартизації та раціоналізації використання матеріальних і фінансових ресурсів. В аспекті людського фактора вчений обґрунтував методи індивідуального розвитку робітників шляхом зниження рівня стомлюваності, наукового відбору на відповідні професії, вдосконалення системи стимулів. На його думку, нагляд за робітниками повинен мати функціональний характер і здійснюватися на кожній фазі виробництва. За тейлоризму на зміну владі одного майстра прийшла функціональна адміністрація, що, без сумніву, стало новим кроком в управлінні індустріальними організаціями. Це мало своїм наслідком уніфікацію та нівелювання індивідуальних особливостей працівників, здійснення мінімального суб'єктивного впливу на виробничий процес, організований на об'єктивних засадах наукового знання. Система Тейлора передбачала використання першокласних, висококвалікованих робітників. Ті, хто не міг або не хотів напружено працювати в нових умовах, звільнялися.

Ідеї школи наукового управління поділяли і розвивали також американські дослідники Френк Гілбрет (1868—1924) і Лілія Гілбрет (1878—1972), Генрі Гантт (1861—1919). Вони вважали, що, використовуючи спостереження, заміри, логіку та аналіз трудових процесів, можна вдосконалити багато операцій ручної праці і досягти ефективнішої організації трудового процесу. Представники школи наукового управління вперше звернули увагу на значущість людського фактора у процесі виробництва, надавали великого значення системі стимулів зростання продуктивності праці, розробляли рекомендації з її організації, враховуючи фізіологічні можливості людей, обґрунтовуючи норми виробітку тощо. Основними складовими цієї теорії було стимулювання високої продуктивності праці, відбір та навчання фізично й інтелектуально придатних для виконання певних видів праці людей.

Школа наукового управління започаткувала погляд на управління як на самостійну сферу наукових досліджень. Завдяки дослідженням її прихильників було виявлено, що методи і підходи, які застосовують у науці й техніці, можна ефективно використовуватися для досягненння цілей організації.