На початку XX ст. людство поділилося на капіталістичний і комуністичний (соціалістичний) табори. Цей поділ мав економіко-політичний характер. Відмінності між капіталістичними і соціалістичними підприємствами стосувалися форм власності на засоби виробництва та загального спрямування виробничої діяльності. У капіталістичних країнах переважала приватна форма власності на засоби виробництва за збереження державної власності в деяких галузях, яку, однак, не проголошували загальнонародною чи суспільною формою власності. Виробництво було соціально-орієнтованим, тобто в його структурі переважали предмети споживання над засобами виробництва. Повною протилежністю капіталізму була соціалістична (командно-адміністративна) економіка. Їй властиві суспільна (державна) власність на всі засоби виробництва і підприємства, командне прийняття управлінських рішень. У колишніх соціалістичних країнах підприємства перебували у власності держави і здійснювали виробничу діяльність на основі державних директив, які конкретизували склад і обсяг ресурсів, визначали очікувані результати діяльності, регламентували ціни. Обмежувалося пересування робочої сили від одного підприємства до іншого, функціонували новітні форми закріпачення (прописка). В СРСР, наприклад, до початку 60-х років XX ст. один факт сільського походження був підставою для прикріплення безпаспортного селянина до колгоспу. Висування на керівні посади на підприємствах часто відбулося не на підставі управлінських здібностей, а з ідеологічних міркувань. Власність на засоби виробництва називалася загальнонародною або суспільною, хоч фактично єдиним власником їх була держава як партійно-бюрократичне утворення. Структура виробництва не була орієнтованою на споживача. Нарощувалося виробництво засобів виробництва, а сподівання населення країни на поліпшення рівня життя спрямовувалися у невизначене майбутнє. Зумовлено це було орієнтацією виробничого потенціалу на потреби військово-промислового комплексу як важливого чинника реалізації ідеологічної установки комуністичного режиму на всесвітнє панування. У технічному аспекті виробництво в капіталістичних та соціалістичних країнах принципово не відрізнялося: використовувалися однотипні види енергії, технологія та засоби виробництва. Рівень механізації й автоматизації праці залежав від галузі виробництва. У соціалістичних країнах він був вищим на підприємствах військово-промислового комплексу, ніж на підприємствах, які виробляли предмети споживання. У капіталістичних країнах такої суттєвої відмінності в техніці і технології виробництва не було. Малопомітною була відмінність у типах виробничих промислових підприємств капіталістичних і соціалістичних країн та їх внутрішніх виробничо-управлінських структур, що зумовлено об'єктивними умовами розвитку виробництва й управління в світі. Еволюція виробничо-господарських організацій є наслідком дії об'єктивних економічних законів, що визначають динаміку соціально-економічних та політичних змін у суспільстві. Ігнорування дії цих законів призводить до нежиттєздатності організацій. У процесі господарської економічної практики людства сформувався ринок як спосіб здійснення економічної діяльності і відповідні організаційно-правові форми виробничо-господарських організацій. |