Сутність і основні риси формальної організації

Реферат

Організація як специфічне соціальне утворення, форма спільної діяльності людей у виробництві матеріальних благ (товарів) і послуг, наділена певними особливостями. Успішний менеджмент (управління) організацій передбачає розуміння їх основних рис і принципів функціонування, складових внутрішнього і зовнішнього середовища, розвитку організацій у різних соціально-економічних формаціях, особливостей комерційних і некомерційних організацій, функцій, способів управління організаційним розвитком.

Матеріальні та духовно-культурні потреби людей були і є основними спонуками господарської (економічної) діяльності від виникнення людства дотепер, а суспільне виробництво в історичному ракурсі позначається існуванням певних типів організації спільної виробничо-господарської діяльності. Соціально-економічна сутність організацій, їх виникнення та еволюція відображають відповідні етапи розвитку суспільного виробництва. Тому проблематику розвитку управління суспільним виробництвом традиційно розглядають у контексті розвитку організацій.

Організація — специфічне соціальне утворення, систематично орієнтоване на виробництво товарів і (або) послуг.

Вітчизняні економісти терміном «організація» найчастіше позначають складне виробниче утворення, сформоване із виробничо самостійних, але об'єднаних спільним керівництвом підприємств.

У зарубіжній літературі це поняття розглядають набагато ширше. Наприклад, в американському менеджменті організація визначається як група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної мети або цілей. Таке трактування дає змогу розглядати проблематику організацій комплексно — від дослідження причин виникнення і організаційного оформлення до побудови ефективних організацій (вибору оптимальних організаційних форм і структур, проведення організаційних змін тощо).

Зважаючи на принцип внутрішнього життя, сукупність організацій як соціальних утворень можна класифікувати на формальні і неформальні.

Формальну організацію характеризує певний порядок, зафіксований у статуті, правилах, планах, нормах поведінки, що дає змогу свідомо координувати соціальні взаємодії для досягнення конкретної загальної мети.

Неформальна організація ґрунтується на товариських взаєминах, особистому виборі зв'язків, вона відображає реальний стан справ, який може не відповідати формальній організації і виявляється в наявності «малих» груп (до 10 осіб). Соціальні взаємодії у неформальній організації не мають загальної або свідомо координованої спільної мети.

Серед теоретиків управління побутують різні погляди на сутність формальної організації. За одними твердженнями, вона «охоплює всі дії всіх учасників», за іншими — є системою соціальних і культурних відносин, використовують цей термін і стосовно міністерств чи корпорацій. Найпоширенішим є уявлення про організації як свідомо формалізовану структуру ролей чи посад.

Організацію як багатоаспектний феномен характеризують такі риси:

— множина осіб або суборганізацій;

— загальна мета діяльності, яка відома всім причетним до неї;

— певна структура і порядок взаємодії між її складовими та співробітниками;

— поділ праці;

— загальні, взаємоузгоджені прагнення, спрямовані на досягнення визначених цілей;

— ієрархія; свідома координація (планування) внутрішньої і зовнішньої діяльності;

— замінність персоналу (організація не зникає, якщо хтось піде, а інший вступить до неї);

— виключність щодо навколишнього середовища, яка виявляється в особливому ритуалі вступу до організації, ознаках належності до неї, символах, титулах, традиціях тощо, доступних лише належним до організації.

Отже, формальна організація не може існувати за відсутності в її складі індивідів, які спілкуються між собою, мають спільну мету, є учасниками групових дій.

Менеджмент досліджує організації, що функціонують у сфері суспільного виробництва, тобто виробничо-господарські організації.

Виробничо-господарська організація — основна ланка національної економіки, у якій відбувається первинне, безпосереднє поєднання факторів виробництва: землі, капіталу і праці.

Земля як фактор виробництва охоплює всі природні ресурси, поверхню, що використовується в сільськогосподарському і промисловому виробництві, корисні копалини, воду, енергію сонця, клімат та інші сили природи. Капітал — це сукупність засобів виробництва, виражених у грошовій або в натуральній формі. На рівні виробничо-господарських організацій капітал трансформується в систему економічних відносин власності на землю та засоби виробництва, виявляючи себе як економічний фактор виробництва. Праця — це свідоме застосування фізичної і духовної енергії людини, спрямоване на одержання доходів для задоволення потреб, соціальна складова виробництва. Соціальна складова функціонування виробничо-господарських організацій реалізується в способах поєднання праці з економічним фактором виробництва, в методах і способах керівництва людьми та в соціальній орієнтації виробничої діяльності.

Виробничо-господарська організація є поєднанням формальної і неформальної організацій.

Виробничо-господарським організаціям належить особлива роль у суспільстві, оскільки їх існування є матеріальною основою людського буття.