Організаційно–стабілізуючі методи менеджменту

Реферат

Методи менеджменту реалізують у межах системи виробничих відносин між працівниками трудового колективу. Ця система охоплює економічні, соціальні, психологічні та організаційні відносини. Втіленням організаційних відносин є вертикальні та горизонтальні зв'язки працівників як реалізація їх зацікавленості у спільній праці.

Кожний працівник має певні обов'язки, права, відповідальність, які формуються в процесі здійснення функції менеджменту «організування». Її виконання здійснюється за допомогою організаційно-розпорядчих методів.

Організаційно-розпорядчі методи менеджменту — система важелів та регуляторів, яку використовують для організування певної поведінки й діяльності індивідів, груп працівників і трудових колективів організацій.

Належні до цієї групи методи тісно пов'язані з економічними, оскільки спрямовані на вирішення єдиних завдань для досягнення цілей господарської діяльності. В основі їх розмежування — механізм дії та форма вияву в процесі управління.

На практиці організаційно-розпорядчі методи передують економічним, оскільки спочатку організаційно формують об'єкт управління та структуру управління ним. У процесі функціонування господарської системи економічні методи управління реалізуються у формі організаційно-розпорядчого впливу суб'єкта управління на об'єкт (постанови, накази, розпорядження і т. п.). Синтезоване використання методів, що належать до обох груп, забезпечує ефективний вплив керуючої системи на керовану.

Основою організаційно-розпорядчих методів є такі людські індивідуальні і групові риси, як почуття обов'язку, відповідальності, дисципліни та усвідомлення ймовірності адміністративного покарання. Вони зумовлені сутністю менеджменту, особливостями і властивими йому взаємовідносинами і є стрижнем управлінського впливу, специфічним управлінським явищем.

Організаційно-розпорядчі методи управління застосовують за будь-якої системи господарювання. Вони опредмечують управлінський вплив і спонукають до конкретних дій виконавців. Особливе значення має добір і застосування їх у період становлення ринкової економіки, що передбачає формування (регламентування діяльності) нових структур управління, визначення раціонального співвідношення між групами методів менеджменту та напрямів його оптимізації.

Організаційні відносини у системі реалізують через застосування в менеджменті організаційно-розпорядчих методів, які ще називають адміністративними. Однак поняття «організаційно-розпорядчі методи» ширше, оскільки адміністративні методи ґрунтуються на застосуванні нормативних актів (постанов, наказів, інструкцій органів влади і управління), а організаційно-розпорядчі — охоплюють весь зміст організаційної складової механізму менеджменту.

Організаційно-розпорядчі методи менеджменту слід застосовувати з урахуванням вимог економічних законів, інакше вони можуть перетворитися на адміністративні, бюрократичні, волюнтаристські, суб'єктивні методи впливу. До особливостей організаційно-розпорядчих методів належать:

— прямий вплив на об'єкт управління;

— обов'язковість і однозначність виконання актів управління: вказівок, розпоряджень, постанов та інших адміністративних рішень вищих органів менеджменту для підпорядкованих об'єктів;

— відповідальність за невиконання вказівок і розпоряджень.

Акти управління, які здійснюють управлінські працівники, поділяють на нормативні та індивідуальні. Нормативні акти управління не мають конкретного адресата. Вони містять загальні норми дій щодо певних умов і орієнтовані на тривалий період. До них належать зразки статутів, положення про господарюючі суб'єкти та їх підрозділи, посадові інструкції, норми і нормативи витрат, матеріалів, праці, стандарти та ін. Індивідуальні акти управління адресують конкретним об'єктам управління. До них належать накази, постанови, розпорядження, циркуляри, вказівки, резолюції.

Організаційно-розпорядчі методи менеджменту класифікують за різними ознаками. Найважливішою є класифікація, в основі якої специфіка важелів організаційного впливу (норм, інструкцій, дисциплінарних вимог, відповідальності, повноважень та ін.). Об'єднуючи їх за роллю в процесі менеджменту, можна виокремити дві підгрупи організаційно-розпорядчих методів менеджменту: організаційно-стабілізуючі і розпорядчі. Організаційно-стабілізуючі методи є основними. Їх зміст полягає у встановленні складу елементів системи і стійких організаційних зв'язків між ними шляхом закріплення певних обов'язків за системою загалом та її окремими ланками. Розпорядчі методи відображають поточне використання організаційних зв'язків, їх часткове коригування при зміні умов роботи. Основою розпорядчих методів є повноваження та обов'язки.

Обидві підгрупи організаційно-розпорядчих методів менеджменту при використанні взаємодоповнюються. Крім того, вони взаємозамінні, що визначає особливості управління певним типом організації або організаційної діяльності в процесі менеджменту.

Кожний рівень менеджменту має свої особливості організаційного впливу і використовує найефективніші. Відповідно, організаційно-розпорядчі методи менеджменту класифікують за джерелами впливу, виокремлюючи способи організаційного впливу вищого, середнього та низового рівнів системи менеджменту. На вищому та середньому рівнях переважають регламентуючі та нормативні методи організаційного впливу, на низовому — розпорядчі методи, які регулюють та підтримують повсякденну виробничо-господарську діяльність.

Диференціація методів організаційного впливу за рівнями системи менеджменту закономірна, оскільки відображає обсяг повноважень керівників певного рангу, юридичне становище рівня менеджменту, його специфіку та функціональний зміст на певному щаблі менеджменту.

Обґрунтована диференціація організаційно-розпорядчих методів за рівнями системи менеджменту сприяє найдоцільнішому використанню організаційних відносин у соціотехноекономічній системі. І навпаки, застосування організаційно-розпорядчих методів менеджменту, що не відповідають щаблю менеджменту в ієрархії управлінської структури, спричиняє зриви, порушення ритму виробничо-господарських процесів. Таким, наприклад, було намагання сконцентрувати на вищих щаблях управління за адміністративно-командної системи розпорядницьку діяльність із поточного регулювання діяльності організацій.

Організаційно-розпорядчі методи менеджменту класифікують також за спрямованістю на суб'єкт і об'єкт управління. Відомо, що специфіка певної підсистеми визначає специфіку організаційного впливу на неї. У процесі організації діяльності суб'єкта менеджменту важливими є регламентуючі акти, відповідно до яких вони діють, використовуючи права, повноваження та виконуючи певні обов'язки в загальній системі управління.

Трудова діяльність людей як об'єкта управлінського впливу потребує застосування розпорядчих актів у формі економічного, соціального та інших видів впливу.

Отже, організаційно-розпорядчі методи менеджменту зумовлюються сутністю менеджменту, його особливостями, властивими йому взаємовідносинами і є стрижнем управлінського впливу, специфічним управлінським явищем.

Серед організаційно-розпорядчих методів менеджменту провідну роль відіграють методи організаційно-стабілізуючого впливу, спрямовані на встановлення, підтримку, поліпшення організаційних структур і порядку діяльності суб'єктів та об'єктів менеджменту. За їх допомогою визначають структури управління, функції, повноваження і форми відповідальності суб'єкта і об'єкта менеджменту.

Організаційно-стабілізуючі методи менеджменту — система важелів нормативного впливу на трудовий колектив, групи працівників, індивідів для організування спільної діяльності.

Об'єктами організаційного впливу є об'єкт, суб'єкт управління і частково зовнішнє середовище.

Організаційний вплив на суб'єкт управління полягає у зміні організації його функціонування, тобто функцій, структури, організації управлінської праці, визначенні чи зміні прав, обов'язків та ін. Вплив на суб'єкт зумовлює вплив і на об'єкт, оскільки ці дві підсистеми нерозривно пов'язані. Суб'єкт управління здійснює самостійний організаційний вплив на об'єкт, встановлюючи режим його функціонування.

До організаційно-стабілізуючих методів менеджменту належить регламентування, нормування й інструктування.

Регламентування (лат. regula — правило) — засіб організаційно-стабілізуючого впливу, який полягає у розробленні та запровадженні в дію організаційних положень, обов'язкових для виконання протягом визначеного ними часу.

До регламентуючих організаційних положень належать:

— загальні організаційні положення, які встановлюють організаційну відокремленість і порядок функціонування соціотехноекономічної системи загалом;

— положення, які визначають і встановлюють внутрішній порядок роботи, організаційний статус різних ланок, їх завдання, функції, повноваження та ін.;

— типові структури, які визначають головні риси внутріорганізаційних засад;

— посадове регламентування, яке здійснюють розробленням штатного розкладу та посадових інструкцій, що встановлюють перелік посад і основні вимоги до їх заміщення.

Регламенти повинні охоплювати всі ланки соціально-економічної системи — від робочих місць, бригад, секцій, підприємств до верхніх ланок управління організацією, їх побудову і функціонування повинні регламентувати спеціальні положення про структурні підрозділи і посадові інструкції для окремих посад. Операції та процедури їх виконання у процесі менеджменту теж регламентуються.

Нормування — метод організаційно-стабілізуючого впливу, який передбачає встановлення нормативів як орієнтирів діяльності.

Норми і нормативи, що використовують у практиці менеджменту, класифікують:

— за рівнем управління. Серед них виокремлюють загальнодержавні (ставки вивізного мита, норми оподаткування, мінімальний розмір заробітної плати та ін.), загальносистемні (нормативи створення фондів, норми амортизації приміщень і обладнання та механізмів, природних втрат товарів, матеріалів і сировини при перевезеннях, зберіганні та ін.), внутрівиробничі, що існують безпосередньо на підприємствах (норми витрат матеріалів, сировини, палива та енергоресурсів у виробництві, норми виробітку, нормативи часу на технологічні операції тощо);

— за видами. Цю групу утворюють техніко-технологічні норми (регулюють використання сировини, обладнання та допоміжних матеріалів), планово-економічні (регулюють оплату і стимулювання праці, нормування товарних залишків, строки подання статистичної звітності), трудові (норми виробітку, нормативи чисельності працівників, норми часу для праці і відпочинку, норми трудового розпорядку тощо), фінансово-кредитні (регулюють порядок одержання кредитів та ліквідації заборгованості, створення загальних і спеціальних фондів, порядок віднесення втрат і збитків на результати діяльності та ін.), матеріально-постачальницькі (визначають порядок надходження сировини, матеріалів, товарів до підприємств, строки поставки, мінімальні обсяги відвантаження тощо), типові управлінські структури, норми підпорядкування, порядок розроблення та прийняття управлінських рішень та ін.;

— за строками дії (довго- та короткострокові норми);

— за напрямом впливу (норми впливу на колектив загалом та на окремих працівників).

Норми і нормативи є необхідною умовою наукової організації менеджменту, оскільки саме на них ґрунтується реалізація його функцій. Цим зумовлена необхідність постійного поліпшення нормативної бази, розширення кількості нормативних показників, їх своєчасного перегляду, що є важливою передумовою оптимізації управлінських процесів.

Інструктування — метод організаційно-стабілізуючого впливу, який полягає в ознайомленні працівників з умовами праці, виконанням певної роботи чи обставинами дорученої справи, у з'ясуванні питань, можливих утруднень, пересторозі від можливих помилок.

Інструктування є формою методичної та інформаційної допомоги, спрямованої на успішне виконання роботи. Його можна здійснювати за допомогою радіо, телефону, відеопристроїв, друкованих матеріалів, особистих контактів, індивідуально і колективно. До інструктування належить оформлення приміщень організаційною документацією про умови роботи: стенди з найменуванням організаційних підрозділів, схеми їх розташування, порядок роботи, внутрішні організаційні інструкції. Важливими при цьому є лаконічність, простота, орієнтація на психологію сприйняття, що поліпшує організаційні умови роботи, сприяє її успішному виконанню.

Організаційно-стабілізуючі методи організаційного впливу як особливі інструменти управління на всіх рівнях менеджменту необхідно застосовувати комплексно, дбаючи про їх безперервне вдосконалення.

Мистецтво менеджменту полягає в умінні сформувати систему менеджменту, визначити її функції й структуру, порядок і методи здійснення окремих функцій, організувати спільну працю, інструктування і навчання працівників, щоб досягти ефективного виконання ними завдань і досягнення цілей організації.