Комерційний розрахунок

Реферат

Ефективність реалізації плану чи комплексної цільової програми залежить від механізму регулювання системи економічних взаємовідносин на рівні окремих підприємств, організацій і галузей. Таким механізмом за ринкової економіки є комерційний розрахунок.

Комерційний розрахунок — метод ефективного здійснення виробничо-господарської діяльності організації та її структурних підрозділів через використання системи ринкових економічних відносин.

Комерційний розрахунок ґрунтується на загальних принципах ринкової економіки:

— максимальна свобода економічних суб'єктів;

— повна відповідальність їх за результати господарської діяльності;

— конкуренція виробників товарів і послуг;

— вільне ціноутворення;

— відмова держави від прямої участі в господарській діяльності ринкових суб'єктів;

— соціальна захищеність громадян.

З переходом до ринку комерційний розрахунок утверджується як невід'ємний чинник буття національної економіки. Однак у державному секторі його відчутно сковують задавнені «хвороби» директивного господарювання.

Необхідною умовою ефективного функціонування ринкового механізму регулювання економіки є наявність незалежних, самостійних, наділених свободою ініціативи і підприємництва суб'єктів ринкових відносин.

Комерційний розрахунок може використовуватися як метод управління діяльністю підприємства загалом (повний комерційний розрахунок) і як метод управління його відносно самостійними структурними виробничими підрозділами (внутрівиробничий чи внутріфірмовий комерційний розрахунок). На повному комерційному розрахунку перебувають підприємства з правами юридичних осіб, які мають самостійний баланс, відкривають рахунки в банках, володіють правами незалежної господарської діяльності, тобто укладання угод, договорів з юридичною чи фізичною особою як суб'єктом ринкового господарювання. Повний комерційний розрахунок застосовують на підприємствах, організаціях і в установах усіх форм власності. На внутрішньому комерційному розрахунку працюють відносно самостійні середні та дрібні виробничо-господарські одиниці підприємств, організацій. Взаємовідносини з підприємствами, організаціями, часткою яких вони є, ґрунтуються на системі договорів, що містять взаємні зобов'язання щодо ведення господарської діяльності. Правом самостійної економічної діяльності за межами підприємства чи організації такі структурні одиниці не володіють, однак можливе використання ними засад внутріфірмового підприємництва: внутрішніх рахунків, псевдовалюти і т. п.

У колишньому СРСР практикувався так званий господарський розрахунок — метод планового господарювання підприємств, заснований на співвимірності в грошовій формі затрат і результатів господарської діяльності, на відшкодуванні витрат підприємств їх власними доходами і забезпеченні рентабельності. Однак діяльність підприємств була регламентована, їм визначали планові показники і нормативи, постачальників, споживачів, ціни, за якими виробник повинен був одержувати сировину, постачати свою продукцію чи надавати послуги. Спроби наприкінці 80-х років XX ст. запровадити різні форми госпрозрахунку провалилися. Він дискредитований практикою соціалістичного господарювання і не відображає сутності економіко-управлінських взаємовідносин підприємств як між собою, так і з державою. Тому проблематика становлення повного і внутрівиробничого комерційного розрахунку у вітчизняній економіці потребує детальних наукових досліджень, які б вилилися у практичні рекомендації. Серед першочергових проблем — обґрунтування правового статусу центральних і місцевих органів влади щодо впливу на господарюючі суб'єкти різних форм власності; правове закріплення статусу та захист інтересів господарюючих суб'єктів; способи оцінювання економічної ефективності їх діяльності; способи і технологія організації внутрівиробничого комерційного розрахунку та ін.