Школа поведінкових наук в менеджменті

Реферат

Паралельний розвиток психології, соціології, а пізніше соціоніки, вдосконалення методів досліджень цих наук поліпшили вивчення поведінки людини на робочому місці, зумовили виникнення відгалуження від школи людських стосунків, яке одержало назву «школа поведінкових наук (біхевіористська школа)». Засновником школи вважають американського дослідника Б.-Е. Торндайка, а назва запропонована американцем Дж. Вотсоном у 1913 р.

Біхевіористська школа найінтенсивніше розвивалася з 40-х до кінця 60-х років XX ст., тому хронологічно її можна віднести до сучасної фази розвитку теорії менеджменту. Найвизначнішими представниками її є американські психологи А. Маслоу, Кріс Арджиріс (нар. 1925), Девід Мак-Клелланд (нар. 1917), Д. Мак-Грегор, Ф. Герцберг та ін. Ця поведінкова школа намагалася надати допомогу працівникові в усвідомленні власних можливостей для самовияву у процесі праці. З цією метою розробляли концепції щодо побудови управління організаціями шляхом підвищення ефективності використання людських ресурсів на основі мотивації праці.

А. Маслоу побудував свою психологічну теорію мотивації на основі класифікації людських потреб на категорії за ступенем важливості: фізіологічні потреби; потреби в безпеці; потреби в повазі; потреби в самореалізації.

На його думку, мотив до підвищення продуктивності праці виникає в людини в момент переходу від нижчих потреб (після їх задоволення) до вищих. Отже, менеджер повинен знати, на якому щаблі потреб перебуває його кожний безпосередній підлеглий та який ступінь їх задоволення. Створюючи умови для задоволення потреб підлеглого, менеджер спонукає його до переходу на вищий щабель, внаслідок чого домагається вищої продуктивності праці.

Теорія потреб А. Маслоу набула наукового поширення, хоча переконливо не була підтверджена на практиці. Дещо пізніше цю класифікацію потреб було модифіковано. Найвідоміша з модифікацій — теорія ЖВЗ, запропонована К. Алдерфером. Згідно з нею потреби людини мають три рівні: Ж — життєві потреби (фізіологічні та потреби в безпеці); В — потреби у взаєминах з іншими; З — потреби зростання (поваги і самореалізації).

Д. Мак-Клелланд вважав, що людям властиві потреби у владі, в досягненнях і в причетності. Потреба у владі виявляється як бажання впливати на інших людей. Не обов'язково вона свідчить про кар'єристські прагнення індивіда. Найчастіше така потреба виникає в людини, яка виявляє ініціативу щодо забезпечення свого колективу засобами та способами досягнення його цілей. Основну увагу Д. Мак-Клелланд приділив прагненню до досягнень і на цьому побудував теорію мотивації праці (досягнень). Прагненням до досягнень він вважав досить стабільну схильність індивіда до високих результатів і успіхів. А. Маслоу цю потребу не виокремлює так явно, але за його класифікацією її можна віднести до найвищих потреб (рівня самореалізації).

Р. Лайкерт намагався поєднати проблеми рентабельності організації та людських стосунків, вважаючи головними такі положення:

— вирішення людських проблем має безпосереднє відношення до економічних результатів організації;

— тимчасова продуктивність є результатом примусу, а постійна — наслідком переконаності персоналу в необхідності продуктивної праці;

— кожна людина прагне відчувати певну відповідальність.

На цьому ґрунтувалися його рекомендації щодо формування ефективного стилю управління. Надалі погляди Лайкерта стали основою партисипативного менеджменту.

Партисипативний (англ. participant — участь) менеджмент — менеджмент, оснований на широкій участі працівників організації в процесі управління.

Наприкінці 50-х років XX ст. важливою віхою у розвитку біхевіористської теорії стали дослідження Д. Мак-Грегора, який за допомогою пари протилежностей (теорій X і У) описав два портрети людини, що екстремально відрізняються один від одного. Мак-Грегор вважав, що будь-яке управлінське рішення спирається на гіпотези про природу людини і відносини між людьми. Теорія X стверджує, що людина має вроджену огиду до праці, намагається будь-яким способом уникнути її, а теорія Y — що існують індивіди, для яких праця є джерелом задоволення. Якщо така особистість поділяє цілі організації, то не потрібний сторонній контроль, у неї розвивається самоконтроль і власна ініціатива. Найважливішим стимулом до праці є задоволення потреб власного «Я» і прагнення до самореалізації.

Суттєвий внесок у розвиток школи поведінкових наук зробив Ф. Герцберг, який у 1959 р. опитав приблизно 200 бухгалтерів та інженерів про приємні та неприємні ситуації на роботі («Чи можете Ви описати точно ситуацію, яку вважаєте дуже доброю або поганою?»). Беручи до уваги, що дуже рідко причини (фактори) приємних і неприємних переживань на роботі були однаковими, Герцберг дійшов висновку про два типи факторів, які впливають на ставлення людини до праці:

— фактори, які не дають відчуття задоволення (фактори «гігієни») — політика підприємства, тривалість робочого дня, оплата й умови праці та ін.;

— фактори, що приносять почуття задоволення (фактори «мотивації») — досягнення, визнання, цікава за змістом праця, відповідальність, можливість службового просування та ін.

У 60-ті роки поведінковий підхід став надзвичайно популярним і охопив майже всю сферу управління в економічно розвинутих країнах. Як і їхні попередники, прихильники школи поведінкових наук вважали, що знайшли найефективніший шлях розв'язання проблем успішного управління, сконцентрований у гаслі: «Від ефективності працівника — до ефективності організації».

З виникненням наукових шкіл науку менеджменту було визнано окремою галуззю знань і наукових досліджень. Різноманітність шкіл і підходів до вивчення практики менеджменту відображає складність і багатогранність управлінських проблем, які потребують наукового вивчення й узагальнення. Фаза наукових шкіл у менеджменті мала важливе значення й під кутом зору проблематики та напрямів розвитку науки менеджменту в сучасний період.