Складові категорії «організація»

Реферат

При дослідженні феномену «організація» економісти послуговуються загальноприйнятими базовими поняттями: «соціально-економічна система», «система управління», «організаційна форма системи», «організаційна структура системи», «організаційна форма управління», «організаційна структура управління (менеджменту)».

Система — сукупність взаємопов'язаних і розміщених у певному порядку елементів, які утворюють єдине ціле для досягнення певної мети.

Серед різноманітних систем особливе місце посідають соціально-економічні системи, в яких одні люди (соціальний елемент), володіючи капіталом (економічний елемент), ставлять завдання перед іншими людьми (соціальний елемент) і приводять у рух техніку в межах певних технологічних процесів виробництва (технічний елемент). Отже, соціально-економічна система поєднує соціальний, економічний і технічний елементи, і тому термінологічно точнішим є поняття «соціотехноекономічна система».

Будь-яка система «виробничо-господарська організація» має атрибути, що її характеризують: організаційно-правову форму, організаційну форму управління; організаційну та виробничу структуру, систему управління (менеджменту) з власною організаційною структурою.

Категорія «організаційно-правова форма» відображає зовнішні аспекти організації в системному розумінні, тобто охоплює внутрішній зміст організації, процеси, що в ній відбуваються, місце у складнішій системі, зовнішні зв'язки.

В Україні організаційно-правові форми господарювання регламентує «Класифікація організаційно-правових форм господарювання», затверджена наказом Держстандарту України від 22 листопада 1994 року за № 288. У межах конкретних організаційно-правових форм реалізуються взаємозв'язки і взаємодія елементів системи, її внутрішня побудова, тобто організаційно-виробнича структура.

Ототожнення понять «організаційно-правова форма господарювання» і «організаційна форма управління» не зовсім правильне, оскільки в межах конкретної організаційно-правової форми господарювання можуть існувати різні організаційні форми управління, що залежить від форм власності на капітал організації. Наприклад, організаційно-правова форма господарювання «підприємство» може мати унітарну, колективну, корпоративну та інші організаційні форми управління, які визначають організаційно-правовий статус органів управління соціотехноекономічної системи (організації).

Суттєвою ознакою будь-якої організації є структура.

Структура — часткове упорядкування елементів та відносин між ними за однією певною ознакою (організаційна структура).

Організаційна структура виробничо-господарської організації є комбінацією структур виробничої системи та системи управління.

Виробнича структура організації є сукупністю виробничих і забезпечуючих підрозділів, пов'язаних між собою виробничим процесом, конкретніше — сукупністю технологічно пов'язаних у процесі виробництва елементів (робоче місце — виробнича дільниця — цех — підприємство).

Наступним атрибутом соціотехноекономічної системи є система управління (менеджменту) — спосіб поєднання і взаємодії керуючої і керованої підсистем (суб'єкта і об'єкта управління). Постає вона як сукупність структурних елементів та управлінських процесів, що відбуваються в соціотехноекономічній системі, тобто як підсистема, що реалізує функції менеджменту. Вона має власні елементи, структуру й організацію. Елементами системи управління є ланки, рівні, органи, ієрархія менеджменту. Організація системи менеджменту відображає зв'язки між ними. Ланкою управління (менеджменту) є реальне первинне організаційне утворення керуючої системи — структурний підрозділ чи окремий виконавець на певному рівні менеджменту. Рівень менеджменту — горизонтальне просторове розташування сукупності рівнозначних ланок і органів менеджменту. Орган менеджменту — особа (група осіб), яка координує діяльність ланок управління певного рівня. Носіями організаційної структури системи менеджменту є посадові особи цього рівня управління.

Організаційна структура системи менеджменту акумулює всі його основні особливості, безпосередньо впливає на розподіл його функцій, забезпечуючи вагомі передумови для підвищення ефективності функціонування організації, зумовлюючи суто організаційний характер зв'язків у системі, зберігаючи її цілісність, визначаючи місце кожного елемента у внутрішніх зв'язках і відносинах системи. Недоліки структури завжди спричиняють втрати реальних ресурсів системи менеджменту організації.

Зв'язки елементів організаційної структури менеджменту детерміновані (лат. determino — визначаю) зв'язками між його окремими функціями, які існують, змінюються і розвиваються разом із розвитком керуючої системи. На підставі пізнання діяльності керуючої системи та її елементів відбувається регламентація цих зв'язків, що й визначає права та обов'язки елементів (перетворює неформальні зв'язки на регламентовані). Відносини між елементами є відносинами між людьми у процесі менеджменту, тому вони динамічні, змінюються в просторі і часі. Ці відносини значною мірою зумовлюють характер і поведінку людей, зайнятих в управлінні, тобто формальний аспект їх відносин супроводжує неформальний.

Основою членування елементів структури та їх зв'язків є поділ управлінської праці, який здійснюється в результаті розвитку продуктивних сил, виробничих відносин, управлінської діяльності. Поділ праці в сучасних організаціях спеціалізований: окремі види робіт закріплені за фахівцями, тобто людьми, що мають необхідні фахові знання і (або) фаховий досвід, які дають змогу їм ефективно виконувати певні роботи.

Поділ праці в організації — одне з найскладніших управлінських рішень. Важливою при цьому є структуризація організації за функціональними зонами. Вибір функціональних зон визначає структуру організації, відповідно й ефективність її діяльності. Поділ праці може бути горизонтальним і вертикальним.

Горизонтальний поділ праці здійснюють за спеціалізованими лініями. Тобто у великих за розміром організаціях спеціалістів об'єднують у межах функціональних зон в ланки управління.

Вертикальний поділ праці відбувається за рівнями виробничо-технологічної і, відповідно, управлінської ієрархії. Він розмежовує роботи з координації діяльності організації і безпосереднє виконання завдань, необхідних для успішного її функціонування, відображається в ієрархії рівнів менеджменту — формальній підпорядкованості особі кожного рівня. Особа, яка перебуває на верхньому рівні менеджменту, може мати кількох підлеглих керівників середнього рівня, які відповідають за різні функціональні зони. Керівникам середнього рівня можуть бути підпорядковані кілька лінійних керівників.

Особи, підпорядковані одному керівнику, утворюють зону контролю. Це дуже важливий параметр організаційної структури. Оптимальним вважається безпосереднє підпорядкування одному керівнику 7—15 осіб. Широка зона контролю виникає за плоскої організаційної структури управління, яка має не більше двох рівнів. Вузька зона контролю вимагає багаторівневої структури управління. Побутує думка, що плоскі структури властиві відносно малим і середнім організаціям, багаторівневі — великим. Насправді ні зона контролю, ні кількість рівнів не залежать від розмірів організації. Вони залежать від багатьох чинників внутрішнього і зовнішнього середовищ, детальний аналіз яких є підставою для вдосконалення поділу управлінської діяльності, визначення елементної структури менеджменту та взаємозв'язків його елементів (прав і обов'язків).

Оскільки в керуючій системі діє певна множина елементів, виникає необхідність «управляти управлінською працею», тобто забезпечувати єдність відносно самостійних частин окремих видів управлінської діяльності, єдине управління соціотехноекономічною системою загалом. Елементів системи може бути так багато, що один рівень управління не забезпечить управління всіма ними. Тоді ці елементи необхідно об'єднати у групи з відповідними керівними ланками.

Для єдності підсистеми управління важливо забезпечити чітке управління цими групами та їх керівними ланками. Важливим параметром організаційної структури менеджменту є ієрархія менеджменту, яку кібернетика розглядає як необхідний атрибут структури життєздатного організму. Вона є необхідною та обов'язковою для будь-якої системи. При цьому система постає у вигляді піраміди, основою якої є структурні елементи, а вершиною — керівний орган. Окремі елементи нижчого рівня функціонально поєднуються з певними структурними елементами вищого. Кожний рівень ієрархії має певну кількість структурних підрозділів і елементів, підпорядкованих вищому рівню, що забезпечує можливості для раціонального розподілу повноважень і відповідальності, суттєве зменшення обсягів інформації, яка циркулює в системі управління. Мінімізація в межах організаційної структури управління кількості рівнів управління забезпечує найкоротші шляхи проходження інформації, необхідну швидкість прийняття управлінських рішень.

Кількість рівнів організаційної структури менеджменту залежить від методу реалізації функцій та кількості підрозділів на кожному рівні. У зв'язку з цим важливо обрати варіант ієрархії, здатний забезпечити реалізацію необхідних функцій якнайшвидше і з мінімальними витратами. При цьому варто мати на увазі, що за інших рівних умов зростання кількості рівнів менеджменту збільшує обсяги інформації, яка перевантажує керівників, порушує координацію діяльності в системі, спричиняє збільшення кількості вузькоспеціалізованих підрозділів, знижує ефективність менеджменту.

Формування ієрархічної структури менеджменту полягає у визначенні кількості рівнів ієрархії, що характеризують складність типу організаційної структури менеджменту. Тип структури визначають домінуючі в ній організаційні зв'язки. Відомо кілька основних типів організаційних структур менеджменту (в термінології західних учених — організацій) та їх модифікацій: лінійна, функціональна, лінійно-функціональна, лінійно-штабна, дивізіональна, матрична, програмно-цільова та ін.

Упорядкування організаційних зв'язків дає змогу оптимізувати кількість рівнів ієрархії, структурних підрозділів і чисельність працівників на кожному ієрархічному рівні.