Українська етнопедагогіка має свою виховну систему, яка сформувалась завдяки діалектичному поєднанню національного з інтернаціональним на основі зв'язку сучасного з минулим. Етнопедагогіка різних народів нашої країни свідчить про спільність та інтернаціональну єдність народних педагогічних культур. Народна педагогіка всіх народів розв'язує спільну проблему — забезпечення передачі набутого людством досвіду через вплив на дитину дорослих членів сім'ї і сімейного укладу. Їй властиві спільні для родинного виховання педагогічні закономірності. У кожного народу родинне виховання завжди нерозривно пов'язане з усіма істотними сторонами життя суспільства. До того ж усі народи земної кулі проходять через певні соціально-економічні формації, а, отже, і через певні стадії родинного виховання. В етнопедагогіці яскраво віддзеркалюються міжнародні контакти. Цим самим створюються об'єктивні умови для педагогічних взаємовпливів. Спільність народних педагогічних культур виявляється в педагогічному ідеалі, виборі шляхів і засобів виховного впливу на особистість, у трактуванні найхарактерніших педагогічних явищ. Ця тенденція інтернаціональної єдності відображена у фольклорі, особливо в прислів'ях і приказках, які поширюють педагогічні знання серед народних мас, виражають їхні педагогічні прагнення та інтереси. Трактування суті педагогічних явищ у прислів'ях і приказках часто подібні, а то й тотожні, хоч і можуть передаватися різними словами. Тривалі творчі контакти між народами примножують їхнє спільне багатство в галузі педагогічної культури й одночасно сприяють утвердженню самобутнього через вихід за власні межі, становлення на рівень інтернаціонального. Переконливо проілюструвати цей процес можемо на прикладі такого могутнього виховного засобу родинної педагогіки, як казка. Родинна педагогіка жодного народу не обходиться без казки. «Казки є у всіх народів, — зазначав В. М. Гнатюк, — навіть у тих, у яких досі їх не списано... Їх творять усі народи». У казках різних народів світу багато подібних елементів. Ця подібність у казках, як і в родинній педагогіці взагалі, пояснюється проходженням через однакові суспільно-економічні епохи та спільні періоди історичного розвитку, а також впливом багатовікових педагогічних взаємовідносин між народами. Подібність багатьох казок, до яких часто вдається родинна педагогіка різних народів, не виключає їх національної специфіки, що нерідко виявляється в оригінальності тем і сюжетів, у типовості образів і характерів, властивих саме тому чи іншому народові. Різноманітність у засобах родинної педагогіки різних народів при міжпедагогічних контактах має позитивне значення, бо дає змогу кожному з них вибрати найкраще через сприйняття й переосмислення «чужого» в «своє». Родинна педагогіка українського народу розвивалася не за межами загальнолюдської педагогічної культури, не окремо, а в тісному зв'язку з надбаннями виховної практики інших народів. Для поступального розвитку української родинної педагогіки важливе значення мали східнослов'янські, міжслов'янські, європейські зв'язки і контакти з іншими народами, передусім із сусідніми чи близькими за своєю історичною долею і походженням. Усі методи і прийоми виховної практики трудящих перебувають у тісному взаємозв'язку, що свідчить про наявність у народній педагогіці системи формування особистості. Органічним і найважливішим складником цієї системи є взаємини між вихователями і вихованцями, а особливо між батьками і дітьми. |