Жити без знань людина не може. Життєва практика зумовлює настійну потребу в пізнанні навколишньої дійсності — відкриття нових факторів і законів розвитку об'єктивного світу, а водночас необхідність подбати, щоб кожне нове покоління через навчання оволоділо нагромадженими людством знаннями і досвідом. Інакше все здобуте як результат пізнання повисне в повітрі, не знайде свого продовження і практичного застосування. Так через цілком об'єктивні обставини в житті людей народилися і стали поряд два гіганти людського розуму — пізнання і навчання. Кожний вищий щабель розвитку суспільства, нові виробничі й духовні потреби — це сходинка до нового ступеня пізнання, а, отже, і до нового рівня навчання. І так безперервно. Народна дидактика входить до складу народної педагогіки. Це та частина народної педагогіки, яка відображає здобутки трудящих у галузі освіти й навчання, що виражаються в поглядах народу на принципи, зміст і методи навчання та втілення в народній практиці форм і методів озброєння підростаючих поколінь знаннями, уміннями й навичками, розвитку їхніх пізнавальних сил і здібностей. Оскільки навчання і виховання тісно пов'язані, то народна дидактика не залишає поза увагою й виховних дій. Це насамперед стосується розумового розвитку особистості й формування світогляду. Саме в навчанні багатогранний людський досвід перетворюється в необхідні для життя знання, уміння і навички. Навчання кує розум, формує ідейність і загальну культуру особистості, ставлення до знань і навколишнього життя, плекає людські ідеали. Народ дав світу чимало геніїв. Скарбниця народних знань про навколишній світ глибока і різнобічна. У середовищі трудящих нуртує споконвічне прагнення до знань: «Знання робить життя красним», «Пташка красна своїм пір'ям, а людина своїм знанням», «Хто знання має, той і мур зламає», «Дізнавайся світа, поки служать літа», «Якби людина знала, що не знає, то б і мала, що не має», «Надто багато знай, та ще питай». |