«Книга Нового завіта»

В 1580 р. в Острозі вийшла у світ «Книга Нового завіта», що об’єднувала Псалтир з Новим завітом (Четвероєвангеліє, Апостол, Апокаліпсис). З післямови до неї можна зробити висновок, що друкування її розпочалося того самого року.

У ранньому середньовіччі переклади Нового завіту існували в ряді країн, однак католицька церква, як правило, ставилася до них вороже. Лише початок реформації привів до небаченого раніше пожвавлення видавничої діяльності у цій ділянці.

Єдиний кириличний Новий завіт, виданий перед острозьким, — тюбінгенський друк Пріможа Трубара 1563 р. — відмінний від острозького і складом (він не об’єднаний з Псалтирем), і вдвічі більшим форматом. Таким чином, острозька публікація стала унікальним явищем у слов’янському кириличному друкарстві.

Острозька «Книга Нового завіта» вийшла у форматі вісімки, задрукована сторінка має розмір 5,6X12,2 см (відношення ширини до висоти 1:2,17). Складається з чотирьох ненумерованих аркушів і 490 аркушів, які мають справа зверху нумерацію, на першому аркуші кожного зошита є сигнатури у правому нижньому кутку. При деяких примірниках є ще 52 аркуші складеного Тимофієм Михайловичем покажчика («Книжки...»), який розглянемо далі окремо. Шрифт, яким надруковано основний текст, дуже дрібний (10 рядків = 40 мм). Повна висота сторінки — 30 рядків. Циноброю надруковано в’язь у заголовках розділів, частину ініціалів, деякі елементи в покажчиках наприкінці книжки.

На титульному аркуші — заголовок у дереворитній рамці: «Книга новаго завета в неиже напреди псалмы блаженнаго Давида пророка и царя». На звороті — герб К. К. Острозького. Над ним слова: «Констянтин Константинович Нареченый в святом крещеніи Василіе». Під гербом: «Княжа острозское, воєвода киевскій, маршалок земли волыньское, староста владимерьскій і прочаа». У написанні «владимерьскій», можливо, позначився вплив Івана Федорова: на Україні назву міста Володимира (Волинського) здавна вживали тільки в повноголосній формі.

На арк. 2—4 ненумерованих — передмова, що кінчається п’ятьма словами грецькою мовою (в яких складальник припустився п’ятьох граматичних помилок). Передмова написана у формі звернення до К. К. Острозького тих, хто працювали над книжкою. Тут підкреслюється актуальність видання книги в час, коли православна церква страждає від лютих ворогів — не лише від чужих, але й від своїх, які її зрадили. Відзначаючи ініціативу К. К. Острозького у виданні книги («понудил еси нас недостойних выше нашея міры,на сіє діло»), ті, хто готував видання, просять Острозького прийняти книжку «яко пръвый овощ от дому печатного своего острозскаго». Отже, сказано цілком чітко: «Книга Нового завіта» була першим виданням друкарні К. К. Острозького, — таким чином, острозький Буквар 1578 р. не був виданням князя.

Текст книги починається Псалтирем (арк. 1—85), далі (на арк. 85 зв.— 93 зв.) вміщено «Псалми вибрані» — молитви і пісні з Старого завіту: з книги Ісход (розділ 15), Второзаконня(розділ 32), з першої Книги царств (розділ 2), з пророків Аввакума, Ісайї (розділ 26), Йони (розділ 2), Данила (розділ 3), два уривки з Євангелія від Луки. Опісля видруковано Євангелія від Матфея (арк. 93 зв.—142 зв.), від Марка (арк. 143—173), від Луки (арк. 173 зв.—224 зв.), від Іоанна (арк. 224 зв.—262), Сказаніе діаній апостольських (арк. 262—262 зв.), діанія апостольська (арк. 363—309), Послання апостолів (арк. 310—447), Апокаліпсис (арк. 448—469 зв.), Соборник 12-ти місяцам сказая главы коемуждо Апостолу і Євангелію і избраным святым и празником (арк. 470—481 зв.), Сказаніе главам евангельскім утрнім апостолом і євангеліам известно седмицам всего літа (арк. 482—489 зв.).

На арк. 490 колофон, де вказано, що книга «начата и совершена» з розпорядження К. К. Острозького «Іоанном Федоровым сыном з Москвы», на звороті — сигнет з літерами І. Ф. і написом «Іоанн Феодорович печатник з Москвы».

Порівняння текстів Євангелій і Апостола у «Книзі Нового завіта» з відповідними місцями острозької Біблії виявляє подекуди істотні правописні різниці. Однак в цілому в обох виданнях новозавітні книги надруковані за текстом так званої четвертої редакції, яка опрацьована у Болгарії і Сербії в XIV ст. і до східних слов’ян проникла, мабуть, за часів митрополита Кипріяна.

Наявність у «Книзі», крім Псалтиря, ще кількох уривків Старого завіту дозволяє зробити висновок, що і вони друкувалися з інших текстів, ніж Біблія. Наприклад, місцю «Книги Нового завіта» «сей ми есть бог и прославлю и корысть» (арк 85 зв.) відповідає в Біблії «се бог и прославлю и користь» (арк. 32 другого рахунку). У Новому завіті «... о всех иже сотворил еси нам» (арк. 91), у Біблії — «о всяческих, яже сотвори нам» (арк. 151 зв. третього рахунку). Однак і в межах самої «Книги Нового завіта» зустрічаємо паралельне написання тих самих слів: «прочаа» і «прочая». Видавці намагалися дотримуватися норм церковнослов’янської мови, але є у книзі й риси живої української мови, панриклад, двічі на останньому аркуші вжито форму «з Москвы».

Оформлення «Книги Нового завіта» було скромне, але виконане з великим смаком. Якщо її порівняти з «Новим тестаментом» краківської друкарні С. Шарфенберга 1568 р. і з випущеним того ж року у Несвіжі новим польським перекладом С. Будного, то острозька «Книга...» має більше спільних рис з першим із названих польських видань. У ній не лише заголовок взято в дереворитну рамку, але надруковано на звороті герб у картуші, оточеному овальним обрамленням, а в кінці книжки — колофон і сигнет друкаря. Однак у виданні Івана Федорова ширина задрукованої сторінки менша, а обсяг книжки більший, тому довелося друкувати шрифтом, набагато дрібнішим від шарфенбергівського. Щодо цього видання Івана Федорова ближче до деяких західноєвропейських друків, таких, як латинсько-грецький Новий завіт базельської друкарні Миколи Брилінгера (1546) або малоформатні видання всієї Біблії. Серед майна, що залишилося після смерті Івана Федорова, був якийсь «позолочений тестаментик». Можливо, це — одно з західноєвропейських малоформатних видань Нового завіту (Testamentum Novum). Вузькість сторінки у «Книзі Нового завіта» пояснюється тим, що незручно було б читати довгі рядки, надруковані дрібним шрифтом.

Крім основного дрібного шрифту (10 рядків — 40 мм), у книжці вжито на титульному аркуші старий шрифт Івана Федорова (10 рядків — 85 мм), а кілька рядків на звороті титульного аркуша і колофон надруковано основним шрифтом острозької Біблії та першої частини Букваря (10 рядків — 51 мм). Новий завіт прикрашають дереворитна рамка на титульному аркуші книжки і сигнет у кінці її, 36 заставок з шести дощок, численні ініціали, 22 кінцівки з семи дощок, а також виливні прикраси. Острозькі заставки помітно відрізняються від заставок попередніх видань. Основний мотив їх — білий на чорному тлі контур тонкої стеблини з дрібними листочками і квітами. Спокійний ритм, обмеженість у штрихуванні листків і інших деталей, наявність своєрідних архітектурних деталей — це особливості острозьких прикрас, які мають спільні риси з деякими заставками Скорини, особливо ж — з орнаментом українських рукописів. Якщо ж йдеться про ініціали, то в них, без сумніву, відчувається вплив тогочасних західних видань. Крім застосованих вже в острозькому Букварі плетінчастої рамки і листочків з роздвоєною гілкою, Іван Федоров впровадив ще один вид виливних прикрас: рівнораменні хрестики з тридільними кінцями і білим кільцем з крапкою посередині.

Особливе значення має у книжці титульний аркуш. Як згадувалося, у Івана Федорова титульні аркуші з’явилися вперше в заблудівських виданнях і острозькому Букварі. Однак там вони складені таким самим шрифтом, як і вся книга, і лише в Букварі текст оточено скромним виливним орнаментом. Тільки у «Книзі Нового завіта» з’являється титульний аркуш, набраний більшим шрифтом, ніж текст, вміщений у дереворитну оздобну рамку. Появу в друкованій книзі титульної рамки — портала дослідники пов’язують з утвердженням ренесансного напряму в книжковій графіці. Починаючи з федоровської «Книги», рамка, яка згодом отримала назву форти, стала однією з характерних ознак українських друків. Брама, своєрідна тріумфальна арка на титульному аркуші, неначе відокремлює книгу від решти світу і водночас запрошує читача увійти у світ образів та ідей книги. Гадаємо, що такий титул було запроваджено з ініціативи видавця або його вчених дорадників: у своїх самостійних львівських виданнях Іван Федоров повертався до давньої традиції, відмовляючись від впроваджених у ходкевичівських виданнях титульних аркушів.

Рамку на титулі Нового завіту увінчує архітектурний фронтон, що спирається на бічні опори, неначе складені з цоколів колон. Внизу, під заголовком, пустий гербовий щит, з-поза якого виглядають зображення однорога і оленя. Звірів намальовано досить реалістично, однак О. О. Сидоров слушно підкреслює, що тваринам у тодішній іконографії надавалося символічне значення, корені якого можна відшукати у пізньоантичному мистецтві. Олень розглядався як втілення стійкості в пошуках свіжої води, що несе оновлення життя, однорога нерідко вважали символом смерті. В Острозі Іван Федоров був оточений людьми, схильними до складних схоластичних тлумачень, отже, зображення оленя і однорога, мабуть, мали алегоричне або геральдичне обґрунтування.

Прототипом рамки титульного аркуша «Книги Нового завіта» була рамка, що її вжито на титулах лютерового перекладу Книги повчань Сірахових (Віттенберг, у Георга Pay, 1533 р.) і у Книзі притч Соломонових (те саме видавництво, 1535 р.). Цю гравюру О. О. Сидоров пов’язує зі школою Лукаса Кранаха. Однак гравер, який працював для Івана Федорова в Острозі, відкинув деякі елементи зображення, зокрема ангелочків-путті. Поряд з німецьким взірцем, він спирався на місцеві мотиви з західноукраїнських архітектурних пам’яток і рукописних книг. Так, бічні колонки мають дещо спільне з обрамленням мініатюри Луки у Пересопницькому євангелії. У гербі на звороті титульного аркуша гірлянда, що проходить крізь отвори картуша, скопійована з аналогічної композиції на звороті титула Берестейської біблії.

Примірники «Книги нового завіта» відбивають той факт, що цим виданням наприкінці XVI і протягом XVII—XVIII ст. цікавилися діячі освіти й науки на Україні та поза її межами. Збереглися, зокрема, примірники з власноручними каліграфічними записами (грецькою і українською мовою) одного з керівників львівського братства Івана Рогатинця і примірник з автографом Петра Могили.

До бібліотеки у Варшаві надійшов примірник Перемишльської капітульної бібліотеки (з покажчиком Тимофія Михайловича), який свого часу експонувався на археологічній виставці у Львові. Крім того, примірники Нового завіту є у бібліотеках Варшави, Кракова, Вільнюса, у бібліотеках Ірландії, США, Мальти.

В ряді примірників позначено від руки циноброю початок і кінець денних читань. Можливо, такі позначки вносилися видавцями або книгарями.

Деякі зі згаданих примірників містять лише псалтирну частину видання, що може свідчити про більший тираж цього розділу.

Після острозької публікації «Книга Нового завіта в нейже напреди псалтир» була повторена друкарнею Віденського братства у Єв’ї (Вєвіс) 1611 р. коштом Богдана Огінського. Пізніше Новий завіт з псалтирем тим же малим форматом (вісімкою) перевидавався у Вільні (1623, 1641) і Києві (1658, 1692), а форматом четвірки — у Кутеїні (1652), Києві (1732). Незважаючи на значні різниці в тексті й оформленні, всі ці видання за складом, в основному, повторювали острозьке. У Москві видання цього типу у XVII ст. не друкувалися зовсім, оскільки церковна влада вважала необхідним друкувати лише літургічні тексти, а не книжки для домашьного читання. Ось чому примірники Нового завіту з білоруських і українських друкарень високо цінувалися у Росії. Перше у Москві повне видання Нового завіту вийшло 1702 р. і було наслідуванням київських видань.

Деякі автори недооцінювали острозький першодрук Нового завіту, твердячи, начебто його випущено для потреб церков і тільки тому, щоб друкарі не лишалися без роботи під час редагування тексту Біблії. Насправді, для книжки було спеціально виготовлено небачений раніше в кириличному друкарстві маленький шрифт. Це доводить, що книга займала з самого початку важливе місце в планах діяльності острозького науково-публіцистичного гуртка.

Надрукована в малому форматі дрібненьким, але дуже чітким шрифтом, «Книга Нового завіта» не була церковним літургічним, уживаним на богослужіннях виданням, а призначалась насамперед для індивідуального читання вдома. У той час видання книжки не для суто церковних потреб, а для домашнього читання було, без сумніву, прогресивним явищем.