Львівський Апостол Івана Федорова

Книга, яку Іван Федоров друкував у Львові від 25 лютого 1573 р. до 15 лютого 1574 p., вийшла без титульного аркуша, але за змістом це «Діяння і послання апостольські», що їх скорочено називали Апостолом.

Формат львівського Апостола — фоліо, приблизно 18X20 см. Починається книга аркушем із зображенням на звороті герба Г. О. Ходкевича, далі йдуть 14 ненумерованих аркушів і 264 аркуші, нумеровані кириличними літерами в правому нижньому кутку лицевої сторони кожного аркуша. Деякі з ненумерованих аркушів позначено справа знизу похиленими рисками. Над літерами, які позначають сторінки, за титлом вміщено оксію — знак наголосу (однак лише у тих випадках, коли позначка цифри складається з двох і більше літер). Такі позначення Іван Федоров почав застосовувати у Заблудові (приблизно з середини Євангелія учительного), вживалися вони також в українських та молдавських рукописних книгах, а згодом — у стрятинських і ранніх київських друках. Ця особливість у деяких випадках може допомогти ідентифікувати стародруки без вихідних даних. Повні сторінки складаються з 25 рядків тексту; крім них, на багатьох сторінках є надруковані циноброю покажчики читань: один рядок над текстом, один-два — під текстом.

Текст львівського Апостола повторює московський першодрук, лише на початку вміщено три додаткові пояснювальні статті (арк. 1—9), а московська післямова замінена новою — талановитим автобіографічно-публіцистичним твором Івана Федорова (арк. 260—264).

У другій половині XVI ст. уже існували переклади Апостола на тогочасну українську книжну мову, прикладом яких є відомий крехівський Апостол. Однак Апостол Івана Федорова, як і його попередні книги, видруковано церковнослов’янською мовою, яка використовувалася не лише в літургічній практиці, але й в літературному житті східнослов’янськими і південнослов’янськими народами, молдаванами і волохами. Однак не слід забувати, що в різних країнах церковнослов’янські тексти вимовлялись по-різному відповідно до фонетичних систем різних слов’янських мов. Наприклад, згадуваний М. Козачинський, вихованець і в один час префект Києво-Могилянської академії, транскрибував текст з попереднього федоровського видання (вступ до Псалтиря): так: «Syju knyhy Psaltyr k czesty і chwaly bozoj a k nauczenyju ludem wo Chrysta wirujuszczym prawoslawnoho zakonu naszeho hreczeskoho...».

Отже, тривале проживання Козачинського у Сербії і Білорусії не вплинуло на український характер вимови ним текстів, надрукованих кирилицею. Тим більше така вимова практикувалася на Україні. Це треба мати на увазі, щоб уявити, як читали текст книг Федорова на Україні в XVI—XVIII ст.

За винятком відзначених початкових статей і післямови текст львівського Апостола є повторенням московського, сторінка за сторінкою. Значні відмінності набору є лише на деяких сторінках (всі ненумеровані аркуші, арк. 53 зв., 54, 85). Готуючи текст Апостола до друку у Львові, Іван Федоров виправив деякі помилки попереднього видання, вніс певні редакційні зміни. У зачалі 255 хибне «даверовав» замінено на «даровав». Слово «мстом» (зачало 3), яке походить від латинського «mustum» (молоде вино, сусло), замінено загальнозрозумілим «вином». Така заміна здійснена і у крехівському Апостолі, але в багатьох українських рукописних Апостолах стоїть «мстом».

Заслуговує на увагу правопис першодруку. На відміну від московського, відновлено написання з «ъ» у префіксах въ, въз, съ і у прийменниках, хоч трапляються і винятки з цієї засади. Таким чином, Іван Федоров наблизив текст до того правописного варіанта, який був загальноприйнятим на Україні.

Як і в московському виданні, на початку слова «я» подається переважно йотованим «а» (іа), а в середині й у кінці слова — юсом малим. «Оу» ставиться на початку слова (інколи також після префіксів і в складних словах), лігатурне «у» — в середині й на кінці слів. Юс великий не застосовувався взагалі. Прийменники, сполучники, частка «не» писалися разом з наступним словом, частка «же» — з попереднім, власні назви — з малої літери.

Досить чітких правописних правил Іван Федоров дотримувався також щодо надрядкових знаків. Знак придиху ставився на початкових голосних, інколи — і на голосних, що стояли після голосних. На кінцевих голосних наголос позначався варією (`) та інших голосних — оксією (´), над голосними в односкладових словах ставилася камора (дужка опуклістю вгору).

Більшість наголосів повторює наголоси московського Апостола; окремі відхилення внесено, напевне, українськими співпрацівниками Івана Федорова. Так, у московському Апостолі надруковано: ви́дев, бытія́, правя́щего, рабо́тающе, сі́яхом, поспі́шествуйте, благовіству́ю, благовіствова́ние. Відповідні слова в українському виданні мали наголоси: виді́в, бы́тія, работа́юще, пра́вящаго, поспішеству́йте, благовіству́ю, благовіствова́ніе (зачала 31, 51, 54, 105, 120, 200).

Г. І. Коляда дослідив питання про вплив тексту львівського Апостола на наступні видання цієї книги. Віленські два видання, здійснені в 1591 p., і «видання з привілеєм» 90-х років узгоджуються з ним «рядок в рядок»; дуже близьке і київське видання Соболя. Натомість у львівському Апостолі М. Сльозки 1639 р. і у виданнях Львівської братської друкарні прийнято ті виправлення, які відповідали грецькому і латинському текстам, але частково усунено такі, що з ними розходяться.

Більше виправлень у лексиці і граматичних формах, послідовно змінено наголоси. Наприклад, в Апостолі 1574 р. наголошено: еди́ного, земна́я, зло́ба, зело́, еги́птянина, вчера́, бесіда і т. п. Натомість у виданні 1639 р. — едино́го, зе́мная, злоба́, зело, египтяни́на, вче́ра, бе́сіда тощо. Більшість наголосів Сльозки збережено і у дальших львівських виданнях XVII—XVIII ст. У виданнях XIX ст. наголоси переважно відповідають виданням Івана Федорова, набагато рідше — Апостолові Михайла Сльозки і його передрукам.

Папір, яким користувався друкар, різного походження. Найчастіше зустрічається папір з філіграном у вигляді герба «Лодзя». Він вироблявся у заснованій близько 1546 р. папірні в м. Буську на Львівщині. Наявність в Апостолі буського паперу добре пояснює відомі з архівних документів взаємини друкаря з буським майстром-папірником. Помічений в Апостолі варіант буського філіграна з’явився в актових книгах Львова, Буська і Белза в 1570 р. і перестав вживатися в 1574 р. Це пояснюють тим, що друкар закупив у буського папірника всі запаси і продукцію 1573 р. Є також філіграни у формі хреста, вміщеного в підкову (герб «Тупа підкова»), хреста з двома перекладинами (його приписують папірні в Пронднику біля Кракова), герб «Єліта» (цей філігран пов’язують з папірнею в Лівчицях на Львівщині).

У примірнику з Залісся виявлено ще один тип водяного знака — з гербом «Габданк». Цей герб, з фігурою, що нагадує латинську літеру W, добре відомий дослідникам української геральдики: саме ним користувався Богдан Хмельницький. Знак належить могильській папірні і часто зустрічається на папері українських, литовських і білоруських документів другої половини XVI ст. і пізніше.

В деяких примірниках зустрічається ще філігран з гербом «Топір» на щиті. Останній вживала папірня Тенчинських у Кшешовичах під Краковом. Відомий документ 1577 р. про те, що Іван Федоров збирався передати через Сенька Сідляра до Кракова 50 золотих Мартинові Сєнникові на сплату боргу папірникові Лаврентієві. Без сумніву, йдеться про Лаврентія Лінчевського, який 1581—1588 pp. працював у Кшешовицькій папірні Тенчинських. Цікаво, що у похідній друкарні королівської канцелярії друкар Лапка (пізніше — Лапчинський), челядник краківського майстра М. Шарфенберга, вживав папір тих самих гатунків, що зустрічаються в Апостолі.

Шрифт львівського Апостола — той же, що й в однойменному московському виданні (висота 10 рядків 85 мм). Графіку шрифту розроблено на основі півуставу російських рукописних книг XV — першої половини XVI ст. Цей шрифт був сприйнятий українською книгою не тільки завдяки своїм мистецьким якостям, але й тому, що тогочасне українське і російське півуставне письмо виникли з однієї основи, і у дальшому розвитку їх було чимало спільних явищ і взаємовпливів, зумовлених інтенсивністю культурних взаємин між братніми народами. Характерною рисою набору було те, що в міжрядковий простір заходили як верхні виносні елементи літер нижнього рядка, так і нижні виносні елементи літер верхнього рядка. З лівого боку літер були вирізи так, що ця частина літери нависала над поверхнею стику з папером. У вирізи вставляли надрядкові літери і знаки.

На верхніх і бокових полях кількох аркушів (арк. 5, 6, 7, першої пагінації) є примітки дрібним напівкурсивним шрифтом, який розмірами і кроєм нагадує майбутній острозький шрифт. Але однойменні літери неоднакові, віддаль відбитих цим шрифтом речень і слів від решти тексту різна в окремих примірниках. Таким чином, «напівкурсивні» літери не були складені до однієї форми разом з текстом, а відбивалися пізніше від руки. Припускають, що написи вигравірувані.

Досить широко застосовується цинобра. Нею виділено заголовки в’яззю, колонтитули, перші літери кожного зачала. На полях чорними літерами позначено нумерацію розділів, а червоною — їх частин. Назви зачал також позначено на полях циноброю з додатком літер «зач».

Таким чином, червона фарба вживається не з декоративною метою, як у венеціанських кириличних виданнях, а для полегшення користування книжкою. Як і у московському Апостолі, двоколірний друк виконувався з однієї форми у «два прогони», спершу червоною, а тоді чорною фарбою, це видно з накладання на червоні чорних знаків і міжрядкових частин літер.

Художнє оформлення львівського Апостола різноманітніше, ніж його попередника. На сторінках видання 1574 р. виявлено 51 заставку (з 31 дощок), 23 ініціали (з 6 дощок), 47 кінцівок (з 11 дощок).

Заставки, маловживані на Заході, традиційно були основним компонентом оздоблення рукописної книги Візантії, а згодом — закавказьких християн, східнослов’янських і балканських народів. У східнослов’янське друкарство заставки (з білим рослинним орнаментом на чорному тлі) і сам термін «заставиця» впровадив Скорина. Як вказує Я. П. Запаско, вжиті у львівському Апостолі заставки з рослинним орнаментом можна розділити на дві групи. Перший — заставки та ініціали, відбиті з привезених з Москви дощок або скопійовані з них (частково безпосередньо, а частково — з заблудівських копій). Це типові зразки згадуваного при характеристиці московського Апостола «стародрукового» стилю (арк. 55, 70, 75, 150, 159, 167 та інші у львівському Апостолі). На чорному полі виділяються енергійно вигнуті обриси широколистих трав, нерідко доповнених стилізованими квітами, шишками та іншими плодами. Як вказувалося, такі орнаменти були розроблені на основі оздоб російських рукописних книг, які у той час знали і цінували на Україні.

До другого типу Я. П. Запаско відносить заставки, створені здебільшого на Україні. Місце їх у спадщині першодрукаря скромніше, однак вони незаперечно стверджують, що, прибувши до Львова, Іван Федоров став на шлях творчого використання надбань тогочасного мистецтва своєї другої батьківщини. У той час в українських рукописах широко застосовується рослинний орнамент, в якому традиції народного мистецтва поєднуються з елементами західного ренесансного декору. Досить згадати рослинний орнамент в обрамленні сторінок Євангелія 1546 р. з Хишевич (Львівщина), пересопницького Євангелія (1556—1561). У деяких заставках львівських видань Івана Федорова виявлено спільні риси з оздобами цих славнозвісних рукописних книг. Характерні мотиви заставок, що з’явилися в українських першодруках, — стилізовані листки клена чи винограду (в Апостолі на арк. 134, 199, 212 другого рахунку), профільні зображення листків дуба чи аканта (арк. 1, 3 першого рахунку, арк. 69 другого рахунку). Форми закругленіші і спокійніші, більше місця займає чорне тло.

Якщо та чи інша заставка створена з використанням українських або західноєвропейських взірців, то ні в якому разі не допускалося механічного їх копіювання. Так, віддаленим прототипом однієї з дереворитних заставок Апостола (арк. 1 ненум. і 187) є мідерит одного з учнів Альбрехта Дюрера Ганса Зебальда Бехама. У львівській гравюрі збережено центральний віялоподібний мотив і зображення рогів достатку, однак внизу страхітливі пащі звірів замінено листками, видовжено заставку і зменшено рельєфність зображення, щоб стилістично поєднати цю заставку з іншими.

Як відзначають дослідники, і у тих випадках, коли використано московські заставки, у львівському Апостолі друкар поміняв їх місцями, щоб домогтися відповідно до їх розмірів більш гармонійної композиції початкових шпальт розділів.

Якщо йдеться про ініціали, то один з них відтворює малюнок ініціала заблудівського Часослова, інший — малюнок ініціалів-московського Апостола. Частина їх відбита з московських кліше, інші ж (на думку Г. І. Коляди, щонайменше 11) — з нових дощок, виготовлених за московським взірцем. Так само в’язь у заголовках розділів відбита з московських дощок або з дещо відмінних від них копій. Так, у заголовку «К коласіем посланіе светаго апостола Павла» середній штрих літери М прикрашено зірочкою, а не крапкою, як у першому виданні.

Новим елементом оформлення у львівському Апостолі стало широке застосування кінцівок. У московському Апостолі одна кінцівка була відбита лише в незначній частині тиражу (вона виявлена у п’яти примірниках з понад 40). У львівському Апостолі для кінцівок використано, крім однієї московської і трьох невеликих плетінчастих заставок з першодрукованого Часовника, сім нових кінцівок (дві з них вживалися уже в Заблудові). Кінцівки Часовника скопійовані з польської біблії М. Шарфенберга (Краків, 1561). П’ять кінцівок, вперше застосованих у Львові, також є наслідуванням поширених на той час прикрас, їх прототипи було виявлено, зокрема, у краківських друках — книгах «русина» С. Оріховського (друкарня Лазаря Андрисовича, 1561, 1562), Я. Гербурта (друкарня М. Зібенайхера, 1569), К. Варшевицького (б. р.), ідеолога радикального крила антитринітаріїв Гжегожа Павла з Бжезін (анонімна протестантська друкарня, 1568). Орнаменти такого малюнка є також у виданнях чесько-польського друкаря Олександра Аугездецького (Шамотули, 1560—1561) і німецького друкаря Йоганна Швертеля (Віттенберг, 1567 і 1568), у книгах, виданих у Вольфенбюттелі, Дебрецені, Клужі. Цей перелік можна було б продовжити. Очевидно, Іван Фадоров купив готові політипажі німецького походження. Однак у західних виданнях, в яких виявлено плетінчасті орнаменти, вони застосовуються дуже обмежено, найчастіше один-два рази в книзі. Натомість Апостол 1574 р. насичений численними кінцівками й заставками настільки, що за оформленням він в цілому мало подібний на ті книги, в яких виявлено прототипи окремих орнаментів.

На звороті 1-го ненумерованого аркуша — герб Г. О. Ходкевича в архітектурній рамці. Це відбиток з двох дощок: рамка — з гравюри Луки у московському Апостолі, герб — із заблудівського Псалтиря.

Рамка повторена вдруге на звороті 2-го аркуша: тут вона оформляє зображення апостола Луки. Рамка знову та сама, що й у московському першодруці, але зображення Луки виконано у цілком іншій манері, без сумніву, іншим гравером. Фігура вирізана майстерно, автор добре володіє перехресним штрихуванням. Ореол навколо голови Луки позначений не променями, а двома кільцями, що характерніше для візантійських традицій. Зображення голови досить реалістичне, одяг і меблі (лава, стіл) мають більш умовні форми, властиві іконам. Питання про значення наявних на гравюрі монограм WS, ЛП (АП? АН?) і до цього часу дискутується в науковій літературі.

Зразком для художника була одна з тогочасних західноукраїнських ікон або мініатюр. Зокрема, зображення Луки у львівському Апостолі має багато спільного з мініатюрою Луки в рукописному Євангелії з Хишевич, що його виконав 1546 р. дяк Єремій в м. Городку поблизу Львова. Подібні в обох зображеннях постава Луки, моделювання складок одягу, тип сандалів з перехресними ремінцями, форма німба. Можливо, монограма ЛП означає саме автора малюнка, ймовірно — Лавріна Филиповича Пухалу. Цьому ж майстрові приписують також ікони з с. Наконечного на Львівщині, оскільки фігури в них трактовані подібно до зображення Луки у гравюрі з федоровського видання.

О. Біркенмаєр ще 1926 р. у доповіді на міжнародному конгресі бібліотекарів у Празі висловив припущення, що монограміст WS — Вендель Шарфенберг (син Георга Шарфенберга-старшого), автор гравюр до видань краківського друкаря М. Шарфенберга — польського перекладу «Статутів польського королівства» Я. Гербурта (1570), другого видання Біблії Іоанна Львів’янина (1575). Менш ймовірне припущення, начебто монограміст WS — не гравер, а художник Войтіх Стефановський, який мав би бути автором малюнка. Існує також припущення, що латинськими літерами міг підписатися і хтось з українських іконописців, наприклад Василь із Стрия.

Як бачимо, всі висловлені погляди щодо авторства малюнка і виконання гравюри — гіпотетичні. Безсумнівне одне: гравер WS — західноєвропейської школи, однак перед ним було поставлене цілком визначене завдання: скопіювати зображення з ікони або мініатюри одного з тогочасних західноукраїнських митців, і з завданням цим гравер справився непогано.

Друкарська марка Івана Федорова вперше у його видавничій практиці з’являється саме у львівському Апостолі (на звороті останнього задрукованого аркуша). Під нею — шрифтовий підпис: «Іоанн Федорович друкар москвитин». Внизу зображено руку, що тримає стеблину, від якої розгалужується рослинний орнамент, типовий для ренесансної чи навіть маньєристичної графіки. В обрамленні гнучких гілок з листочками і квітами — два однакові картуші. На першому з них зображено герб міста Львова (лев у відкритій брамі міського муру з трьома баштами), на другому — герб самого друкаря (змійка, подібна до дзеркального зображення літери S зі стрілкою угорі). На відміну від дослідників останніх років, вважаємо видавничою маркою всю композицію, а не лише зображення на правому картуші. У книжках, що вийшли у Львові, друкарський знак (марка) був одночасно видавничою маркою, бо тут Іван Федоров був не лише друкарем, але й видавцем.

Герб Львова, який вів початок від герба галицько-волинських князів, і той же герб Івана Федорова, облямовані прямокутними рамками, бачимо й у львівському Букварі, натомість у острозьких книжкових виданнях (Буквар, Новий завіт, Біблія) друкарський знак зводиться до однієї емблеми Івана Федорова. Таким чином, емблема зустрічається у п’яти виданнях, відбито її з трьох різних дощок. Однак відмінні лише другорядні деталі: форми обрамлення картуша, штрихування.

Без сумніву, ідея прикрасити свої видання друкарським знаком виникла у Івана Федорова під впливом знайомства зі знаками західноєвропейських друкарень, зокрема німецьких та італійських. Гадаємо, що з друків Фіоля Іван Федоров міг запозичити деякі елементи свого видавничого знака: розміщення ініціалів по краях, включення до композиції герба міста, в якому друкувалася книжка.

Про значення особистої емблеми (герба) Івана Федорова висловлювалися найрізноманітніші гіпотези. Деякі автори вважали її подібною до зображень дельфіна у виданнях Альдо Мануція, інші вбачали у стрілці символ друкарського прямокутника. М. Куфаєв та Г. Коляда гадають, що на гербі зображена річка, що пов’язано з популярним ще з раннього середньовіччя порівнянням книжки з рікою (книги — ріки, що напоюють всесвіт). А зображення стріли з наконечником мало б означати «безмежні далі поширення книги». Є. Л. Немировський висловив погляд, що Іван Федоров був приписаний краківським воєводою П. Кмітою до його герба «Шренява», а ще раніше В. К. Лукомський пов’язував знак Федорова з гербом «Рогоза». Однак герби «Шренява» і «Рогоза» і подібний до них герб «Дружина» зверху мають хрестик, а не стрілку, як у знакові Івана Федорова. Натомість стрілка входить до складу герба Косцеша, яким користувалися Ходкевичі, а також до гербу Острозьких та деяких інших гербів. На наш погляд, знак Івана Федорова слід пов’язувати не з шляхетськими, а з міщанськими гербами («гмерками»), на той час досить поширеними на Західній Україні. Гмерки зображалися на печатках, портретах, надгробках, прикрашали фасади будинків. У дрогобицькому кравецькому цеху на засіданнях його членів між майстрами розподілялися герби («гербівні», «знаки гербові»). Такими гербами були звичайно кравецькі інструменти й вироби (ножиці, циркуль, «старосвітський комір»), але деякі нагадували герби шляхти і міст: «дев’ять топок солі» (герб м. Дрогобича), «три години в компасі». Комбінацію стрілки з літерою S бачимо на гербах львівських міщан Георга Шпонера і Еразма Сикстуса, мешканця м. Казимежа М. Лянга. А на гербі львівського вірменина Стецькевича під стрілкою вміщено таку ж, як і у Івана Федорова, змійку, але горизонтальну. Очевидно, Іван Федоров саме на зразок міщанських гербів створив собі власний герб, який вживався ним і як друкарський знак, і як один з його компонентів.

Львівські видання займають особливе місце у спадщині Івана Федорова. У Львові він виступив як самостійний підприємець, незалежний від замовця і «покровителя». Це дало свої наслідки. Першодрукар відрізнявся від людей середньовічної епохи, неначе знеособлених, придушених авторитетом церкви. Він — яскрава, самобутня індивідуальність, людина гуманістичної спрямованості, глибоко віддана улюбленій справі. Витвори «художества рук своїх» наповнюють його серце законною гордістю — це відчувається у післямовах до його видань. Але у книжках, опублікованих у Москві, Заблудові і пізніше в Острозі, Іван Федоров не міг надто підкреслювати свою роль у підготовці й виконанні друку, щоб не применшувати заслуг замовця, власника друкарні, мецената. У більшості видань він зміг дати лише короткі післямови або колофони, лише обидва Апостоли мають значніші за обсягом післямови. Але й московська післямова досить стисла, мова її офіційна, ділова і навіть сухувата. В московській друкарні Іван Федоров працював під контролем державної і церковної влади і був обмежений у виявах власної ініціативи. У Львові, де друкар став сам собі господарем, він зміг вмістити і пишну видавничу марку, і яскраву, схвильовану післямову, яка за літературними якостями набагато перевершує те, що маємо в інших друкованих виданнях того часу. Зі сторінок цього твору постає перед нами образ пристрасної і вольової, відданої своїй справі людини, що розуміє суспільну значимість своєї діяльності.

Шляхи поширення львівського першодруку Івана Федорова можна відтворити дедалі повніше внаслідок впровадження до наукового обігу щораз більшої кількості примірників цього видання. За підрахунками Є. Л. Немировського, відомо понад 90 примірників львівського Апостола. Особливо цінні примірники з ранніми записами. В одному з них читаємо: «Ле[та] Бож[ого] нарож[еня] 1574 року, круг лун[ы] 14, м[іся]ця июня 10 дня. Я Хоцко Балыка мещанин г[оспо]д[а]рский киевский далом сесь мои Апостол на ц[е]рк[о]вь с[вя]того Богоявлиния в месте Коростошеве именю его м[ило]сти п[а]на Ивана Олизара Волчковича». Ймовірно, представник відомої в Києві міщанської родини Балик купив книжку від самого Івана Федорова, який, як відомо з пізніших документів, мав торговельні взаємини з Києвом. Зберігся також примірник з записом про те, що 11 грудня 1575 р. вдова Г. Ходкевича подарувала до Супрасльського монастиря Апостол і обидва заблудівські видання. Запис, зроблений ще за життя першодрукаря (1581), є і на примірнику, з яким автор мав змогу ознайомитися у Бібліотеці ім. Сеченьї в Будапешті. Автору цих рядків вдалося також виявити в с. Білка на Львівщині примірник, який в ХVІІ—XIX ст. зберігався у с. Заліссі поблизу Жешова.

Поширення Апостола у Росії підтверджує низка записів. Запис 1578 р. свідчить, як високо цінували цю книжку, забороняючи навіть користуватися нею для навчання дітей. «Лета 7086 мая в 21 день положил сию книгу глаголемую Апостол тетр в церкву Преображения господа бога спаса нашего Исуса Христа в Ярославском уезде во княже Иванове Михайловиче Глинсково отчине многогрешный раб божий Василией Григорьев сын Шевелев. И кто будет у тое церкви у преображения попы и диаконы, и сие книги из церкви неизнести ни попу, ни диакону, ни причету церковному, ни учеников по ней не учити, а дрьжати та книга по вся дни в церкви дляради божественна пениа. И кто сию книгу изнесет из церкви, или кто учнет по ней учеников учити, и тот да будет анафема». Запис 1580 р. пов’язує один з примірників книги зі Свірським Олександрівським монастирем колишнього Олонецького повіту (поблизу Ладозького озера). На примірнику із збірки англійського торговельного і дипломатичного агента Джерома Горсея, який відвідував Росію кілька разів протягом 1573—1591 pp., є запис (латинською мовою): «У Москві, 1575 р.».

Вивчення численних примірників Апостола засвідчує, що весь тираж надруковано однаково старанно, чіткою фарбою. Це вигідно відрізняє львівський першодрук від деяких пізніших видань, яким властиві великі різниці у рівні поліграфічного виконання окремих частин тиражу.