Острозька Біблія

Вже у «Книзі Нового завіта» було опубліковано значну частину Біблії — Псалтир і новозавітні біблійні книги. Повний текст Біблії розпочато друком ще раніше, однак завершено приблизно через рік після виходу в світ «Книги Нового завіта».

Книги Біблії, різноманітні за своїм походженням, були джерелом сюжетів для літераторів і митців, які представляли різні класи та соціальні прошарки. Біблійні теми й образи використовували, кожен по-своєму, найвидатніші українські письменники: Вишенський і Сковорода, Шевченко і Франко, Леся Українка і Павло Тичина. Шевченкові «Псалми Давидові» та вірші на мотиви з пророцьких книг («Ісаія. Глава 35», «Осії. Глава 14», «Подражаніє Ієзикіїлю. Глава 19») — класичний зразок залучення давньої тематики, частково також і давніх поетичних форм, для художнього осмислення явищ сучасної йому дійсності. У Франка образ біблійного Мойсея в однойменній поемі став канвою для філософських роздумів про долю краю, про взаємини вождя і пророка з його народом. І якщо навіть в XIX—на початку XX ст. біблійні мотиви займали помітне місце в літературі, то незрівнянно більшою була їх роль у культурному житті й публіцистиці XV—XVIII ст., коли «писання» розглядалося представниками різних суспільно-політичних течій і напрямів як найвищий авторитет і невичерпне джерело аргументів у політичній та ідеологічній боротьбі. Біблія стала першою книгою великого обсягу, яку визнав за необхідне видати Гутенберг. Від часу його знаменитої 42-рядкової Біблії 1455 р. тільки до 1500 р. надруковано 81 латинське видання Біблії без коментарів, 13 видань з коментарями, 15 німецьких та нижньонімецьких перекладів (починаючи з 1466 p.), 11 італійських (з 1471 p.), два чеських (з 1488 р.) і т. д. У XVI ст. виходить низка видань з текстом кількома мовами.

Під впливом протестантських видань Нового завіту свій переклад Біблії з латинської на польську мову видали польські католики 1561 р. у краківській друкарні Шарфенбергера. Вона вийшла під іменем Іоанна Нича Леополіти («львів’янина», від латинської назви Львова «Леополіс»), якого деякі дослідники вважають лише редактором перекладу, інші — самостійним перекладачем. Біблія Леополіти-Шарфенбергера перевидана 1575 р. (це видання шляхом зміни титульного аркуша випущено вдруге 1577 p.). Однак точністю перекладу, чистотою мови і якістю поліграфічного виконання краківську Біблію набагато перевищила Берестейська, підготовлена кальвіністами і видана 1563 року. 1572 р. у Несвіжі вийшла Біблія у польському перекладі антитринітарія С. Будного.

Після появи католицьких і протестантських видань Біблії гостріше постало питання про православне видання, яке можна було б протиставити польським публікаціям. Але й без того необхідність мати друкований православний текст Біблії зумовлювалася всім ходом розвитку суспільно-політичних відносин, потребами культурного життя. Вихід у світ острозької Біблії 1581 р. став важливою подією не лише для українсько-білоруської православної церкви, але й для всіх народів, у яких літургічною була церковнослов’янська мова.

Біблія надрукована у форматі фоліо, як і обидва Апостоли, але задрукована сторінка тут більш видовжена (14X25 см, відношення ширини до висоти 1:2,78). Перші вісім аркушів ненумеровані (їх називаємо далі аркушами першого рахунку), далі йде ще п’ять послідовних рахунків аркушів: 276, 180, 30, 56, 78. Усього, отже, 628 аркушів, або 1256 сторінок. Циноброю відбито заголовки на перших аркушах другого і третього рахунку, ініціали й окремі слова у покажчиках на кінцевих аркушах останнього рахунку. На повних сторінках по 50 рядків, надрукованих двома шпальтами. Враховуючи різниці в розмірі шрифтів, обсяг Біблії приблизно у вісім разів більший, ніж обсяг Апостола, і майже вдвічі більший від разом взятих всіх інших видань Івана Федорова. Завдяки майстерності набору і застосуванню дрібного шрифту книжка не здається такою великою, вона досить компактна і зручна в користуванні.

Книгу відкриває титульний аркуш у дереворитній рамці, що оточує напис: «Библіа сиреч книгы ветхаго и новаго завета по языку словенску от еврейска въ еллиньскій язык седми десят и двума богомудрыми преводники прежде воплощенія господа бога нашего Ісуса Христа 308 літа на желаемое повеленіе Птоломея Филадельфа царя египетска преведенаго зводу съ тщаніем и прилежаніем елико мощно помощію божіею последовася і исправися. В літо по воплощеніи господа бога и спаса нашего Ісуса Христа 1581». На звороті титульного аркуша герб К. К. Острозького і вірш на герб. На наступних аркушах першого рахунку (ненумерованих) передмова від імені К. К. Острозького (арк. 2—3). Перша частина цієї передмови (арк. 2—2 зв.) надрукована також по-грецьки. За нею йде «Предисловіє...» і вірш Герасима Даниловича (Смотрицького) (арк. 4—7), зміст книги (арк. 8). Далі йдуть старозавітні книги (на аркушах другого—четвертого рахунків), Євангеліє (аркуші п’ятого рахунку), Апостол і Апокаліпсис (аркуші шостого рахунку). Останній аркуш (78-й шостого рахунку) відомий у двох різних варіантах. У першому з них, який трапляється порівняно рідше, на лицевій стороні аркуша видрукувано коротку післямову про видання книжки 12 липня 1580 р. Внизу друкарський знак Івана Федорова, зворот останнього аркуша у цьому варіанті порожній. У другому варіанті на арк. 78—78 зв. — обширніша післямова грецькою і церковнослов’янською мовами, після якої вміщено друкарський знак, а під ним — колофон про вихід книжки в світ 12 серпня 1581 р. Трапляються і примірники, у яких є обидва варіанти останнього аркуша. Водночас у всіх примірниках на титульному аркуші одна дата — 1581 рік. Відзначаючи наявність низки варіантів набору й оформлення окремих аркушів, деякі дослідники говорили про два видання Біблії, причому у другому виправлено частину помилок попереднього. Однак А. С. Зьорнова, описавши 29 варіантних місць у Біблії, встановила, що виправлені аркуші розподілені по різних примірниках без будь-якої системи і трапляються однаковою мірою як у примірниках з післямовою 1580 р., так і в примірниках 1581 року. Отже, було лише одне видання Біблії. Очевидно, спершу планували видати книгу до 12 липня 1580 p., а коли побачили, що не встигають, стали друкувати вихідні аркуші з новою датою, наміченою як день завершення праці. При цьому старий кінцевий аркуш усунено не з усіх примірників, до яких було вклеєно новий варіант. Ще до закінчення друкування всього тексту розпочалося брошурування аркушів у зошити, і до одного примірника попадали як аркуші, надруковані раніше, так і пізніші, змінені й виправлені.

Невиконання до наміченого терміну такого великого завдання, як Біблія, траплялося й іншим видавцям. Так, ліонське видання Біблії Дж. Джунті передбачали випустити 1545 p., а фактично книга видана його спадкоємцями наступного року, що засвідчує колофон.

На основі вивчення понад 30 примірників острозької Біблії А. С. Зьорнова виділила 29 варіантів за змістом і оформленням, з яких сім (варіанти № 4, 6, 12, 17, 20, 21, 27) трапляються у значній кількості примірників, а 14 зафіксовані лише у 1—2 примірниках. Дальше вивчення примірників острозької Біблії, без сумніву, дасть змогу знайти більше варіантів другої групи.

За характером варіанти розподіляються на чисто друкарські (заміна однієї дошки ініціала чи заставки іншою, зміна набору сторінки чи друкарського аркуша без зміни тексту, виправлення переносів, цифр фоліації та інших дрібних помилок) і редакційні, викликані, як гадають, вимогами вченої комісії, яка наглядала за правильністю тексту.

Один з редакційних варіантів показує, що науковці, які готували текст, поставили вимогу внести виправлення тоді, коли значна частина тиражу була вже зброшурована. На початку 4-го розділу першого послання до солунян (арк. 52 шостого рахунку) спершу було вжито слово «тім же», так само, як у обох Апостолах Івана Федорова. Редакторська комісія вирішила виправити це слово на «прочее», яке знаходимо у відповідному місці і у рукописних Апостолах з України. Щоб внести виправлення (яке, до речі, пізніше прийнялося тільки у львівських виданнях Апостола), довелося вирізувати один аркуш посередині зошита і вклеювати на його місце інший. З 29 описаних А. С. Зьорновою примірників переклеєно цей аркуш у 16 примірниках, з 14 примірників — у восьми. У книгах Старого завіту аркушів, переклеєних для зміни тексту, не виявлено. Звідси А. С. Зьорнова робить висновок, що старозавітні книги друкувалися тільки після перегляду їх комісією.

Окрема нумерація аркушів різних частин Біблії давала змогу друкувати їх не в тій послідовності, як вони мали розміщуватися в книзі. Розташовані наприкінці Біблії новозавітні книги друкувалися раніше від старозавітніх і, як видно з стану однієї з кінцівок, раніше від окремого видання «Книги Нового завіта». Порівняно рано друкувалася перша частина Старого завіту (до кінця третьої Книги царств: у цій частині ще не практикувалася заміна колонтитула виливними прикрасами на тих сторінках, де починався новий розділ). Початкові ненумеровані аркуші були надруковані десь під кінець, коли ясно стало, що вся книга вийде у світ щойно 1581 року. Аркуші третього рахунку друкувалися найпізніше і в деяких примірниках залишалися незакінченими. Тому арк. 133—180 третього рахунку в деяких примірниках додруковані іншим шрифтом. Переважає погляд, що це зробили віденські друкарі Мамоничі. Однак друкарня Мамоничів була добре налагодженим підприємством, а так звані «віденські аркуші» видрукувано поспішно і дуже неохайно. Тому більш логічно їх друк приписати не Мамоничам, а львівським «руським друкарям» Сенькові Корунці і Сацькові Сеньковичу, до рук яких після смерті Івана Федорова перейшла частина його друкарського обладнання і Біблій, як повних, так і неповних.

Дуже важливо, що, крім біблійних текстів, книга містила ряд актуальних матеріалів, складених тогочасними літераторами. Особливої уваги заслуговують два віршові твори Герасима Смотрицького — вірші на герб К. К. Острозького і заключна частина передмови. Відповідно до виробленої схеми, Г. Д. Смотрицький описує кожен з чотирьох гербів, зображених на чотирьох полях герба К. К. Острозького, розповідає про його полководницьку діяльність, дякує за видання книги (вона — «непобедимо оружіє, острейшеє меча обоюдоостра») і за інші заслуги для православної церкви. Ворогів народу і його віри автор називає «драпіжними вовками», закликає князя бути вірним православ’ю і батьківським традиціям: Отсікай, Константине, мрак ідольскія лесті, ...І отгоняй еретиков полки умовредная. Приідоша бо в мир волки нещадния.

Вірш Г. Д. Смотрицького на герб К. К. Острозького — перший у східних слов’ян зразок геральдичної поезії, яка наприкінці XVI — першій половині XVIII ст. стала одним з найпопулярніших поетичних жанрів на Україні.

Віршована передмова — це не лише панегірик князю Костянтинові Острозькому, але й яскравий твір про важке становище українського і білоруського народів під гнітом шляхетської Польщі. Звертаючись до читачів «всякого чина», автор передмови з гнівом говорив: В се время люто і плача достойно ужасаєтся, сіє зря, серце богобойно. Яких много сопостат, яких хищних волков, Бісовських наважденій, єретичеських полков!

Діяльність К. К. Острозького в галузі поширення «писанія» автор порівнює з заслугами Володимира Святославича і Ярослава Мудрого, щоб спонукати Острозького наслідувати великих предків. Передмова відбиває погляди передових діячів культури, які усвідомлювали загрозу українському народові від католицьких «хижих вовків», які, руйнуючи вітчизняні культурні традиції, відкривали шлях денаціоналізації і духовному поневоленню. Цікаво, що вірш Г. Смотрицького пізніше було перероблено на «похвалу» князеві Володимирові. Її надрукував Василь Ставницький разом з Житієм Володимира в додатку до книжки «Виклад о вірі» (Унів, 1670).

Той факт, що Смотрицький написав для острозької Біблії передмову, дає підставу зробити висновок, що він керував усім редакційним гуртком, який опрацьовував текст біблійних книг. З інших учасників цієї вченої колегії слід назвати Тимофія Михайловича, грека Євстахія Нафанаїла з Кандії. Їх праця вимагала ґрунтовних філологічних знань, оскільки довелося не тільки вибирати серед різних варіантів у наявних списках більш вдалий, але й перекладати вперше значні частини тексту.

У галузі перекладу з грецької мови на церковнослов’янську та тогочасну українську літературну був уже нагромаджений певний досвід, а тому актуальним було питання про переклад біблійних книг українською мовою. Про «руські» переклади, близькі до текстів Скорини, вже йшлося у попередніх розділах. Крім них, відомі старовинний (можливо, кінця XV — початку XVI ст.) український переклад Пісні пісень з чеської мови, білоруські буквалістські переклади кількох книг безпосередньо з староєврейського тексту. Починаючи з середини XVI ст., відомі переклади Псалтиря на «просту» мову, з дещо пізніших перекладів заслуговує уваги віршований переклад одного з псалмів на українську мову, записаний латинкою. Недалеко від Острога, в селі Хорошеві працював над перекладом новозавітних книг тогочасною українською мовою Валентин Негалевський. Але острозькі видавці, на відміну від Г. О. Ходкевича, прагнули видати Біблію не в перекладі на мову, близьку до народнорозмовної, а в традиційному церковнослов’янському тексті. Це можна пояснити труднощами нового перекладу повної Біблії і, в першу чергу, бажанням дати текст, авторитет якого освячувала б традиція — архаїчною мовою, що була доступна освіченим людям в усіх православних слов’янських країнах і служила знаряддям міжслов’янського спілкування. Обрання церковнослов’янської мови пояснюється також і тим, що в добу феодалізму взагалі типовим явищем було вживання як писемно-літературної мови, особливо у «високому стилі», не рідної мови, а іншої. Така літературна мова могла бути зовсім відмінною (латина у західних слов’ян, арабська мова в іранських і тюркських народів) або дуже близькою, спорідненою, як церковнослов’янська для південних і східних слов’ян. Близькість церковнослов’янської мови до живих слов’янських мов довгий час полегшувала розвиток писемності у слов’ян. З часом ця обставина стала гальмувати утвердження літературних мов на народнорозмовній основі.

Слід також мати на увазі, що українська вимова церковнослов’янської мови полегшувала сприйняття її протягом тривалого часу як одного з різновидів власної літературної мови. А українська вимова у Речі Посполитій була настільки поширеною і загальноприйнятою, що навіть польський письменник Л. Гурницький, який походив з південної Польщі, а жив у Білорусії, в опублікованій ним транскрипції латинкою уривка Біблії (як гадають, за острозьким виданням) дотримувався засад української фонетики. Згаданий уривок, що включав три перші псалми, було опубліковано у трактаті Я. Янушовського про новий шрифт краківської друкарні Лазажа (Краків, 1594). Слова «Но въ законі господни воля его и в законі его поучит ся день и нощь. И будет яко древо сажено пріисходищих вод иже плод свой даст въ время свое...» (острозька Біблія, 1-й аркуш третього рахунку) Гурницький транскрибує: «No wo zakoni hospodni wola jeho, і wo zakoni jeho pouczytsia den і noszcz, і budet jako drewo sazeno pry ischodiszczych wod, ize plod swoj dast wo wremia...»

Також і в подальшому тексті Гурницький передає «г» через «h», не пом’якшує приголосних перед «е», «ъ» транскрибує як «і» або як «іе», а цей останній варіант передавав звук, наближений до «і». Українська вимова церковнослов’янського тексту, вказує польський філолог П. Зволінський, ілюструє сильну експансію української мови в Польщі, в тому числі серед людей, які не походили з України і не мешкали там. Для нас же транскрипція, здійснена Л. Гурницьким, цікава тим, що незаперечно доводить, що тексти острозької Біблії читалися в українському фонетичному варіанті наприкінці XVI ст., як і набагато пізніше.

При підготовці повної церковнослов’янської Біблії порівняно найменшого клопоту завдавали новозавітні книги і псалтир, які були поширені у значній кількості списків так званої четвертої редакції. Звичайно, і над цією частиною Біблії слід було чимало попрацювати для уніфікації мови. Зокрема, острозька вчена колегія прийняла деякі з виправлень федоровського Апостола, інші відкинула. Важче було підготувати повний текст старозавітних книг у зв’язку з рідкісністю і недосконалістю доступних списків. Як згадував сам К. К. Острозький у першій передмові до Біблії, йому довго не вдавалося дістати її повний церковнослов’янський текст. «Щойно в благочестивого і славного у православ’ї государя і великого князя Івана Васильовича московського, — пише Острозький, — я старанним благанням випросив собі добру Біблію, яку отримав через боговибраного мужа, писаря Великого князівства Литовського Михайла Гарабурду». М. Гарабурда не раз їздив до Москви як гонець і учасник посольств, а в 1571 і 1573 р. очолював литовське посольство до царя. Очевидно, під час однієї із двох останніх місій він привіз повний церковнослов’янський переклад Біблії з грецької мови. Як гадали тоді в Острозі, цей переклад був здійснений у Києві «500 років перед тим, за Володимира Великого». Однак з Москви був отриманий не переклад доби Київської Русі, а один зі списків Геннадіївської Біблії. Крім цього, К. К. Острозький «роздобув багато й інших біблій різними письменами та мовами і наказав пильно дослідити, чи вони у всьому згідні з божественним писанням. І виявилося багато відмінностей, не тільки різниць, але й перекручень». Тому Острозького охопив сумнів щодо можливості підготувати філологічно досконалий текст, він признається, що вже збирався кинути розпочату справу. Все ж таки пошуки нових списків не припинилися. Своїх посланців і листи князь відправив «у багато далеких країв світу — до земель римських, Кандійських островів, а найбільше до численних грецьких, сербських і болгарських монастирів, дійшов і до самого намісника апостолів, голови усієї східної церкви, вселенського патріарха Єремії, всюди настійно прохаючи для себе людей, які добре знають грецьке та слов’янське писання, та ізводів, добре виправлених, безпомилкових». Врешті князь «здобув досить книг і вчених людей» для цієї своєї справи. І тоді «з ними і з іншими багатьма знавцями божественних писань довго порадившись, внаслідок спільної наради і одностайної ухвали» вирішено у всьому наслідувати давній грецький переклад 72 перекладачів. Що грецький переклад з староєврейської (так звана Септуагінта) вважався найважливішим, видно і з титульного аркуша Біблії, де підкреслено, що видання звірене з Біблією, перекладеною 72 «преводниками» з єврейської мови на грецьку в Єгипті за Птолемея Філадельфа в 308 р. до н. е. Вже після виходу острозької Біблії К. К. Острозький твердив у липні 1583 p., що видана ним Біблія — «неначе дочка привезеної з Риму Палеологом, бо вона здійснена і виправлена на підставі останньої». Ймовірно, знавець грецької мови Діонісій Палеолог (Діонісій Раллі, Діонісій Тирновський) привіз саме грецьке видання (твердження А. Поссевіно, начебто Палеолог роздобув «слов’янський» список, вважаємо малоймовірним).

Після третьої маккавейської книги острозькі редактори вважали необхідним відзначити: «Сіи третіи книги маккавейскіи въ прочіих бібліах необрітаются ниже в самой той словеньской, ни в латиньских, ани в лятских, точію в греческой и в ческой, но и мы их не оставихом» (на арк. 30 зв. четвертого рахунку). Хоч третя маккавейська книга була перекладена в Острозі з грецької, тлумачення деяких місць засвідчує, що перекладачі користувалися і чеським текстом.

З церковнослов’янських текстів єдиним повним була так звана Геннадіївська біблія, завершена 1499 р. у Новгороді при дворі митрополита Геннадія у зв’язку з потребами боротьби проти раціоналістичної єресі «зжидовілих». Для складання її було використано списки болгарської Симеонівської школи, поширені в Київській Русі з XI—XII ст., деякі книги перекладено з латинської Вульгати хорватом-домініканцем Веніаміном, також і порядок книг встановлено за Вульгатою. Опрацювання повного старослов’янського тексту саме в Новгороді засвідчило провідну на той час роль цього старовинного культурного осередка для розвитку культури у всій Росії. Деякі з текстів, використаних у Геннадіївській біблії, здавна були відомі і на білорусько-українських землях. Так, у Полоцьку зберігався перепис 70—80-х pp. XV ст. кількох біблійних книг (Царств. Ісуса Павина, Судій, Руф, Есфір) у редакції, близькій до тієї, що увійшла в Геннадіївську біблію 1499 р. На думку А. О. Алексєєва, цей список — новгородського походження. Близькі до текстів, вжитих у Новгороді, і деякі з біблійних книг, що увійшли у зведення частини Біблії, підготовлене Матфеєм Десятим з Торопця (рукопис почато у Вільнюсі 1502 p., а завершено у Супраслі 1507 р.). Текст острозької Біблії готувався саме на основі Геннадіївської, але у ті книги, які в Геннадіївській перекладено з латинської Вульгати, в Острозі було внесено значні виправлення на основі грецької Септуагінти (книги Буття, 1—2 Ездри, Неємії, Перша і друга Параліпоменон, Мудрості Соломона, перша і друга Маккавейські). Книгу Есфір, Пісню пісень, Третю книгу Маккавеїв перекладено острозькими вченими безпосередньо з грецького тексту. Врешті, книги Товії і Юдіф звірено з Вульгатою. В основу тексту Пісні пісень острозької Біблії покладено тлумачний переклад (здійснений східним слов’янином у XII ст.) з Геннадіївської біблії. Цей текст доповнено за грецьким оригіналом (у Альдинському виданні). Частково використаний острозькими редакторами і «четьїй» (мефодіївський) переклад Пісні пісень у його східнослов’янському варіанті. Також і при виправленні деяких інших книг (П’ятикнижжя, Ісуса Навина, Есфір) острозькі редактори використали, звіривши з грецькими, церковнослов’янські тексти найдавнішої, кирило-мефодіївської редакції. Ці списки були більш вдалі, ніж використані в Геннадіївській Біблії тексти симеопівської школи, бо, на відміну від останніх, звертали головну увагу на розуміння тексту, а не на традиційне для біблійних перекладів буквалістське відтворення фразеологізмів оригіналу. Тяжіння до буквалізму диктувалося і прагненням до максимальної правильності тексту — прагненням, яке, само по собі заслуговуючи схвалення, нерідко призводило до протилежних наслідків.

В окремих частинах Біблії помітні істотні різниці у правописі, що пояснюється не лише використанням рукописів різної редакції, але й участю в опрацюванні тексту людей, які дотримувалися відмінних правописних засад. Редакційна комісія прагнула домогтися якомога чистішої, в їх розумінні, церковнослов’янської («словенської») мови як у біблійних книгах, так і в передмовах. Звичайно, у тексті є чимало українізмів: «згода», «дбати», «незносний», «заплата» і т. п. (у віршах Г. Д. Смотрицького), «з горы», «з веселієм», «отстоите́», «близнята», «вага», «гай», «радный» (у біблійних книгах), порівняно більше, як у лексиці, українізмів у морфології та фонетиці (написання типу «на стині», «крипки», «рибних» замість «рыбных» тощо). Незважаючи на свідоме прагнення її видавців до архаїзації мови, зовсім нема в острозькій Біблії юсів та інших характерних рис ранніх канонічних давньослов’янських текстів і текстів «середньої доби» розвитку церковнослов’янської мови (XIV—XV ст.). Отже, в острозькому виданні маємо типово східнослов’янський пізній варіант церковнослов’янської мови, однак він став авторитетним і зразковим не лише для східних слов’ян, але й для православних південнослов’янських і східнороманських народів, перетворився якоюсь мірою в обов’язкову для всіх норму пізнього періоду старослов’янської літературної мови.

Таким чином, острозька Біблія стала одним з найважливіших факторів нормалізації церковнослов’янської мови як засобу міжслов’янського єднання. Той факт, що таке видання було здійснене саме при Острозькій школі, свідчить про її визначну роль у культурному житті не лише України, але й усієї Східної і Південно-Східної Європи. Участь Івана Федорова, який вніс у мовне оформлення острозьких видань певні російські риси, полегшила наступне поширення розроблених на Україні мовних норм також і на Росію. Популярності за межами України варіанта церковнослов’янської мови, усталеного острозького Біблією, сприяла і орієнтація острозьких вчених на граматику грецької мови, яка для них «виконувала роль моделі-еталона». Через граматику Мелетія Смотрицького засади, застосовані на практиці в острозькій Біблії, були теоретично узагальнені і відчутно вплинули на розвиток філологічної думки південнослов’янських народів і румунів.

Незважаючи на наявність невдало перекладених місць, острозька Біблія була значним кроком уперед порівняно з текстами, які були в розпорядженні українських книжників раніше. Обсяг проведених текстологічних студій був, без перебільшення, величезним і вимагав значного вкладу коштів та праці.

Видавець і друкарі подбали, щоб і зовнішній вигляд книги відповідав її значенню і щоб опрацьований з такими зусиллями текст знайшов гідне матеріальне втілення. Потрібна була, насамперед, значна кількість паперу. Припущення, що спеціально для острозької друкарні Івана Федорова засновано папірню, не підтвердилося: острозький папір відомий щойно з 1595 р. Натомість філігранологічні дослідження показали, що запас паперу для друку нагромаджувався протягом тривалого часу. В 20 примірниках Біблії виявлено папір з 18 різними типами філігранів. Частина їх засвідчує використання паперу тих самих папірень, які постачали свою продукцію Іванові Федорову раніше, зокрема, з Новоставу на Волині, Лівчиць на Львівщині, білоруського Могильова і з папірень Польщі (Кшешовичі, Краків). На частині паперу є філіграни, яких не було в заблудівських та львівських виданнях. Трапляється філігран із зображенням цапа за трьома горбками — друкарського знаку Шарфенбергів, які отримали шляхетський привілей від імператора Фердінанда II і на підставі цього мали право застосовувати свій знак на друкарських сигнетах і у філігранах орендованих папірень. Виявлено у Біблії і папір голландський та угорський. З цього можна зробити висновок, що папір для Біблії купували не тільки в папірників, але й у купців, в яких збирався папір різного походження. Так, 1569 р. у крамниці львівського купця Івана Богатирця був папір п’яти ґатунків.

Біблія надрукована шістьма різними шрифтами, з яких два грецькі. Майже весь текст книги складено дрібним «напівкурсивним» шрифтом (10 рядків — 50 мм), розробленим, в основному, за зразком тогочасного українського письма. Ще дрібніший шрифт (10 рядків — 40 мм), той, яким видрукувано Новий завіт, використаний для позначок на полях. У колонтитулах, на титульному аркуші і в епіграфах другої передмови Біблії вжито також і більш давні шрифти, висота 10 рядків яких становила 85 мм.

На титульному аркуші і в заголовку другої передмови є по два рядки великим шрифтом, який за розмірами (10 рядків — 135 мм) і малюнком тотожний зі шрифтом віденських видань Петра Мстиславця (Євангеліе 1575 p., Псалтир 1576 p.). Висловлювалася думка, що Іван Федоров отримав цей шрифт від Мстиславця. Однак вимірювання А. С. Зьорнової показали, що літери острозької Біблії розміщені густіше, ніж у згаданих віденських виданнях і тих острозьких книгах, які були пізніше надруковані ідентичним шрифтом (Книга о постничестві 1591 p., «Граматика» 1598 p., Часослов 1602 p.). Це дає змогу зробити висновок, що в острозькій Біблії застосовано не віденський шрифт, а інший, ймовірно, відлитий іншим майстром, але з допомогою тих самих пунсонів.

У згадуваній вже заяві вроцлавського гравера Ебіша від 6 червня 1578 йшлося про те, що той згоден вигравіювати для ілюстрування Біблії 150 зображень на мідних табличках. Проте Ебіш і Федоров не дійшли згоди. Причини тут можуть бути різні. Прикрашена сюжетними ілюстраціями Біблія була б надто відмінною від східнослов’янських рукописних Біблій, тому острозьким видавцям нелегко було остаточно санкціонувати таке нововведення. Крім того, Ебіш не лише просив значну оплату (700 золотих), але й вимагав харчування на час роботи для себе, жінки і підмайстрів, не вказуючи навіть приблизно, коли замовлення буде виконане. Витрати часу на вдрукування гравюр (для цього був потрібний окремий верстат глибокого друку) затягнули б видання і підняли б його ціну. Всі ці причини — або принаймні деякі з них — змусили Федорова відмовитися від первісного плану випустити Біблію з численними гравюрами на металі. Але сам факт, що у Федорова був такий намір, ще раз засвідчує новаторство першодрукаря. Адже гравюра на металі і техніка глибокого друку на той час були ще новинками.

Хоч Біблія вийшла і без фігурних ілюстрацій, мистецьке оформлення її — безсумнівне досягнення друкаря. Ошатності книзі надають краса і розміщення шрифту, насиченість сторінок дереворитними ініціалами у прямокутних рамках. Я. П. Запаско нарахував у книзі 1384 ініціали, які охоплюють майже весь алфавіт, причому для багатьох літер є по кілька варіантів. Менш, ніж у попередніх виданнях, вживаються заставки й кінцівки (81 заставка з 16 дереворитних дощок, 70 кінцівок з 17 дощок і композицій складаних виливних оздоб). Крім кінцівок, з виливних оздоб складалися смужки замість заставок на початку тексту (якщо він припадав посередині сторінки), короткі смужки замість колонтитулу (на тих сторінках, де починався новий твір). Інколи, зокрема в кінцівках, оздоби ставилися по одній, а не групами. Асортимент виливних оздоб у Біблії набагато більший, ніж у попередніх виданнях. До трьох деталей, що були вже в Новому завіті (а дві з них — також у острозькому Букварі), додано кілька нових. Деякі острозькі наборні оздоби (листок з двома пагінцями) близькі до тих, які впровадив у Аугсбургу Міллер 1516 р. Згодом їх широко застосовували друкарі Базеля, Страсбурга, Віттенберга, Ліона, Венеції та інших міст. М. П. Кисельов звертає особливу увагу на орнаментальну деталь, яку називає «херувимом-українцем» (обличчя з крильцями зліва та справа). Прототип її вдалося виявити у виданому 1568 р. анонімною протестантською друкарнею трактаті Гжегожа Павла з Бжезін — одного з діячів міщансько-плебейського крила антитринітаризму в Польщі.

Титульний аркуш має надрукований двома фарбами заголовок, вміщений в архітектурну рамку з колонами по боках і з півкруглим завершенням. Це та сама рамка, яка була в обох Апостолах: московському (там в ній вміщено зображення апостола Луки) і двічі у львівському (герб Ходкевича і дереворит із зображенням апостола Луки). У новому своєму застосуванні ця рамка набуває іншого звучання: справедливо порівнюють її з брамою, що впроваджує читача у новий для нього світ — нову книгу.

Герб на звороті титульного аркуша подібний до герба у Новому завіті і покажчику до нього, овальна рамка обох гербів запозичена з берестейської Біблії. Велика заставка, якою починається основний текст острозької Біблії (арк. 1 другого рахунку), перероблена з заставки, вжитої на 63 арк. обох Апостолів. Половина верхньої прикраси відрізана, а з обох боків додано нові фрагменти так, що дошка набула П-подібної форми. Вона з трьох боків оточує заголовок першої книги Мойсейової. Так само оточений заголовок П-подібною заставкою (за стилем цілком іншою) і в берестейській Біблії. Це, як і згадане вище обрамлення герба, не залишає сумнівів щодо знайомства Івана Федорова з берестейським друком. Але багатьма рисами оформлення острозька Біблія дуже відмінна від берестейської Біблії, не кажучи вже про видання Шарфенбергера і несвізьке. Водночас острозький друкар врахував традицію, яка встановилася у найбільш відомих друкарнях Західної Європи. Взяти, наприклад, Біблію, розпочату 1545 р. в Ліоні Яковом Джунті і закінчену його спадкоємцем наступного року. Текст видрукувано у дві шпальти на кожній сторінці, над лівою сторінкою, як правило, вміщено колонтитул зі словом Liber (книга), над правою — назва тієї чи іншої книги. Нумерація аркушів — у правому верхньому кутку. Ініціали закомпоновано в прямокутні рамки, причому значна частина їх — біле зображення літер і рослинного орнаменту на чорному тлі. На полях позначено нумерацію розділів дрібнішим шрифтом такого самого крою, як і основний текст. Як бачимо, ці особливості оформлення і поліграфічної організації тексту застосовано і в острозькому виданні. Цим ми аж ніяк не хочемо сказати, що взірцем було саме ліонське видання. Справа в тому, що острозькі видавці намагалися вибрати усе краще з тих рис, які були типовими для даного типу видань. Зокрема, ініціали острозької Біблії нерідко розглядають тільки як запозичення з південнослов’янських видань або з Біблії Ф. Скорини. Але і Скорина, і острозькі видавці, очевидно, обрали саме той вид ініціалів у рамках, який, з одного боку, був не чужим українським рукописним книгам, а з другого — був уже поширеним у західноєвропейських виданнях Біблії. Можна навести для прикладу згадувані вже ліонські, базельські та інші видання. Художньою досконалістю відрізняються ініціали такого типу вже у виданнях 70-х років XV ст. венеціанського друкаря Ергарда Ратдольта, якого вважають зачинателем ренесансного орнаменту в книжковій графіці. Але якщо на Заході в прямокутних ініціалах бачимо, і то не лише в світських виданнях, а й у бібліях, зображення тварин та жіночого тіла, то Іван Федоров відповідно до призначення книги обмежувався рослинним орнаментом, дбаючи і про узгодженість його з мотивами своїх заставок. Рамки його ініціалів більш видовжені, ніж майже квадратне обрамлення ініціалів багатьох західноєвропейських друкарів.

Звичайно, це далеко не єдина особливість острозького видання. Від західних тодішніх книг його відрізняє наявність численних заставок, способи застосування червоного друку і ряд інших рис. Заставки острозької Біблії, крім описаної П-подібної, дуже своєрідні. На відміну від Апостолів, де трапляються заставки зі значними відмінностями в манері виконання, всі заставки Біблії, як і її ініціали та заставки Нового завіту, виконані в одному стилі. У всіх острозьких оздобах провідне місце займає тонкий рослинний узор, білий на чорному тлі. Деякі заставки Біблії (арк. 109, 128, 185 другого рахунку) мають спільні риси з рослинною орнаментикою пересопницького Євангелія. Ймовірно, що Іван Федоров, коли мешкав у Дерманському монастирі, відвідав розташовану недалеко Пересопницю, де зміг ознайомитися з унікальною пам’яткою української графіки. Нові острозькі шрифти, заставки та ініціали переконливо засвідчують, що Іван Федоров ставився з любов’ю і повагою до мистецтва українського народу, прищеплював цю любов своєму учневі Гриневі Івановичу, якого вважають виконавцем острозьких шрифтів і дереворитних орнаментів.

Примірники острозької Біблії трапляються досить часто. На підставі бібліотечних каталогів та згадок у наукових працях їх вдалося налічити близько 250. Ряд бібліотек мають по кільканадцять примірників острозької Біблії.

У деяких примірниках втрачені друковані аркуші доповнено рукописними вставками XVII—XVIII ст. Особливо цікаві ті з них, які переписані латинкою. Наприклад, у примірнику з колишньої книгозбірні «Студіону» IX розділ Апокаліпсису починається: «І piaty anhel wostruby і wydich zwizdu so nebes spadszuiu na zemlu у dan byst iey klucz studenca bezdny у otwerze studenca bezdny у wzyde dym ot studenca jako dym peszczy welyky у omercze, solnce у wozduch ot dyma studenycznaho».

Ця та інші рукописні вставки ще раз підтверджують спостереження науковців про український варіант вимови церковнослов’янських текстів.

До одного з примірників Біблії додано рукописний церковнослов’янсько-український словник — «Лексис с толкованієм словенских мов просто».

На багатьох примірниках є записи, які допомагають краще уявити шляхи розповсюдження книги. Найстарший з них запис 1 грудня 1583 р. на примірнику монастиря Врднік (поблизу Нового Сада у Воєводині) про те, що цю книгу подарував монастиреві Раваниця у Сербській землі якийсь слуга князя Острозького — якщо не сам Іван Федоров, то хтось з його оточення. Примірник, який був раніше у збірках Крехівського і Львівського Онуфріївського монастирів, був переданий до бібліотеки Харкова. На одному з примірників є запис, що ця книга надійшла до Києво-Печерської бібліотеки після смерті відомого гравера Антона Тарасевича. Інший примірник Печерської збірки опинився у бібліотеці Чарторийських (тепер — у Кракові). Багато нотаток залишив на полях Острозької Біблії закарпатський письменник Михайло Андрелла. Він цінував цю книгу так, що з неї навіть «чтириста п’ятдесят п’ятий святий єдин листок не дал би за всю Прагу, Англію, німецьку віру і за Литву, Пруси, Гельвеци, Поляци, Мураву, Тоти, Чехи, Сведи, Фландри, Лівони, Бургунди, Європи і Індіяни з прочими погани». Дещо подібні до записів Андрелли за стилем і почерком нотатки на примірнику з бібліотеки Ужгородської семінарії. У примірнику, купленому 1759 р. до Краснобрідського монастиря (Західне Закарпаття), є хроніка про події у Марамороші (східній частині Закарпаття). У Сучевицькому монастирі (Південна Буковина) зберігся примірник, що належав раніше славнозвісному Скитові Манявському.

Винятково цікавими виявилися замітки з богословських питань на полях примірника з музею у Житомирі. Невідомий автор першої чверті XVII ст. не тільки гостро критикує зловживання католицького й православного духівництва, але й заперечує необхідність ієрархії як посередника в наданні віруючим «благодаті», будь-яку обрядність таврує як ідолопоклонство. Проводячи аналогії з деякими місцями тексту, автор викриває експансію католицьких феодалів, політику яких схарактеризовано такими словами (від імені «лядських» панів): «При[й]дім на Русь і учинім собі мешкання, то єст власть над ними, їх вигубім із мешкань і грунтів їх» (арк. 136 другого рахунку). Автор закликає до бойкотування католиків: «не припущати їх до себе в приятельство, ані в службу, ані дівок своїх замуж їм давати, ані тих собі в них за жони брати. То би сиділи собі в покою в отчизні своєй. А нині в неволі в них» (арк. 108 другого рахунку). Записи на житомирському примірнику Біблії — визначна пам’ятка суспільно-політичної думки. Вони яскраво ілюструють використання Біблії представниками плебейсько-радикальної течії реформаційного руху.

Поряд з Україною і Білорусією, острозька Біблія поширювалася також в Росії. Незабаром після видання книжки її привіз з Москви англійський дипломатичний представник у Росії Джером Горсей. У переліку книжок російського воєводи Івана Мещеринова (70-ті роки XVII ст.) Біблія названа серед книг, куплених у Києві. З численних примірників, що ними протягом тривалого часу користувалися російські читачі, особливо любовно-оформлений примірник бібліотеки в Москві. Його прикрашають кільканадцять різнобарвних мініатюр, виконаних, ймовірно, близько 1636 р. одночасно з переписуванням вклеєного у цей примірник покажчика до Нового завіту («Собраніє вещей нужнъйших... начертана бысть тростию с типографии... великого российского государства в прилежащей части на север, близ студенаго моря акиана, земли двинские, града Колмогорскаго»). Особливо цікава мініатюра, де зображено вручення Птолемеем Біблії перекладачам, а нижче — «мудрии преводники» за роботою.

Досить поширеною острозька Біблія була також на Балканах, зокрема низку примірників виявлено в Болгарії. Протягом кінця XVI—XVII ст. острозький першодрук східнослов’янської Біблії високо цінували і в Західній Європі. Вона була предметом, наукового зацікавлення в Німеччині, Англії, Франції, Італії та інших країнах. Відомий видавець агіографічних пам’яток Д. Папеброх переклав передмову до острозького видання. Тенцель в одному з перших наукових журналів «Monatliche Unterredungen» за 1690 рік покликається на острозьку Біблію як джерело до вивчення кирило-мефодіївської проблеми і вказує, що примірник є у знаменитого Моретуса — спадкоємця друкарні Плантена. З захопленням писали про шедевр острозької друкарні французький бібліограф Клеман і англійський Дібдін.

Значна популярність острозького видання у багатьох країнах світу стала важливим чинником міжнародних культурних взаємин. Високий авторитет острозької Біблії визнавали видавці XVII—XIX ст., які не змогли протиставити їй більш досконалий текст. 1663 р. вийшло перше видання Біблії у Москві. Як вказано в передмові, це був передрук «с готоваго перевода князя Константина Острозького печати неизменно, кроме орфографии и некоторых вмале имен и речений». Зберігся примірник Острозької біблії (збірка синодальна друкарні, примірник 149), за яким цю книжку друкували в Москві. Коректори («справщики») Друкарського двору червоним чорнилом внесли виправлення орфографії, наголосів і пунктуації. Порівняння даного «кавичного» примірника з примірниками видання 1663 р. показало, що московські друкарі послідовно усували елементи середньоболгарського правопису і українізми в наголосах, причому не тільки згідно виправлень справщиків, а й самостійно. Але змін тексту московські справщики не допустили, хоч і відзначили на полях деякі відмінності острозької Біблії від Геннадіївської і грецького тексту. Передмову до нового видання склав Єпифаній Славинецький за зразком острозької (вислів у ній про «народ рускій» замінена на «народ великороссийский»). Наслідування стилю і запозичення тексту передмови Смотрицького спостерігаються у післямовах і передмовах видань відомих російських друкарів Івана Невежина та Микити Фофанова, у «Сказанні» Авраамія Паліцина.

За виданням 1663 р. острозьку Біблію передруковано в Петербурзі 1739 p., хоч ще за Петра І було розпочато підготовку виправленого видання, причому текстологічною працею керував вихованець Київської академії Феофілакт Лопатинський. У 1747 — 1751 pp. здійснена нова правка київськими вченими Яковом Блоницьким, Варлаамом Лащевським, Гедеоном Слонімським, однак і «єлизаветинське» петербурзьке видання 1751 р. в основі повторило острозьке. Більшість зроблених редакторами виправлень мали суто мовний характер. Нове видання було повторене з певними змінами московською синодальною друкарнею у 1756 р. За посередництвом єлизаветинської Біблії текст, встановлений у Острозі, повторювався у наступних виданнях церковнослов’янською мовою, які виходили у Москві, Петербурзі, Києві. За тим же текстом книга друкувалася у Почаєві (1798), Буді (1804), Перемишлі (1859—1865). Рукописні переклади Біблії на румунську мову засвідчують, що одним з джерел для перекладачів була острозька Біблія. Перша друкована румунська Біблія, яку видав 1688 р. у Бухаресті єпископ Митрофан з своїми помічниками, наслідувала острозький друк Івана Федорова шрифтом, засадами поліграфічної організації тексту, оздобами (ініціальні літери на чорному тлі у прямокутних рамках, скомпоновані з виливних прикрас заставки та кінцівки тощо).

Таким чином, для багатьох поколінь острозька Біблія залишалась неперевершеним зразком досконалості філологічного опрацювання тексту і майстерності поліграфічного виконання.