Вступ

Понад чотири сторіччя тому, в 1574 р. у львівській друкарні Івана Федорова вийшли найстаріші на Україні друковані книги. Ця подія мала величезне значення для розвитку української культури, для дальшого зміцнення російсько-українських культурних зв’язків.

В наш час не можна собі уявити людського суспільства без книг, газет, журналів. Друковане слово є надійним знаряддям невпинного розвитку освіти, науки, культури, всієї людської цивілізації. З перспективи всіх пізніших досягнень, здобутих людством за допомогою поліграфічного способу поширення і зберігання інформації, особливо чітко вимальовується значення діяльності тих людей, які у неймовірно складних обставинах зробили перші кроки на ниві книгодрукування.

К. Маркс відносив винайдення друкарства до числа тих винаходів, які становили «необхідні передумови буржуазного розвитку». Характеризуючи процес розкладу феодалізму і виникнення національних держав у Західній Європі, він писав: «Поширення друкарства, відродження інтересу до вивчення античної літератури, весь культурний рух, який з 1540 р. стає дедалі більшим, дедалі загальнішим,— все це пішло на користь бюргерству і королівській владі в боротьбі проти феодалізму».

Виникнення друкарства у східнослов’янських народів нерозривно пов’язане з іменами визначних першодрукарів Швайпольта Фіоля, Франциска Скорини, Івана Федорова. Для України особливо важливою була діяльність Івана Федорова. Видатний син російського народу Іван Федоров провів на Україні останнє десятиріччя свого життя. З 12 відомих його друкарських праць у цей час вийшли шість, що становить за обсягом понад 70 % всієї його друкованої продукції. Федоровські видання заклали міцний фундамент для дальшого безперервного розвитку друкарства на Україні.

Велика заслуга Івана Федорова та його співробітників полягала в тому, що їх діяльність відповідала назрілим потребам суспільного розвитку. Виникнення друкарства на українських землях було зумовлене розвитком економіки й культури, піднесенням визвольної боротьби народних мас проти соціального та національного гноблення. Врахування передумов і обставин зародження книговидавництва дає змогу глибше усвідомити значимість внеску першодрукаря у скарбницю української культури.

Головні джерела для вивчення початкового періоду історії друкарства — стародруковані книги і архівні документи. Перші дослідники діяльності Івана Федорова та інших першодрукарів знали про них, за невеликими винятками, тільки те, що безпосередньо було сказано в передмовах та післямовах стародруків. Значення передмов та післямов — особливо високоталановитих післямов самого Івана Федорова — важко переоцінити. Але в наш час об’єктом вивчення стали також всі тексти стародруків, особливості їх шрифтів, гравюр, орнаментики. Порівняння стародруків між собою і з рукописами дозволило зробити важливі висновки про Івана Федорова як книговидавця, що поєднував новаторство з творчим використанням традицій культури східнослов’янських народів. Цікаві наслідки дає і аналіз відмінностей між окремими примірниками. У давнину під час друкування книги до тексту вносилися зміни (навмисні і випадкові), використовувався різний папір, інколи змінювалося й оформлення. Встановлення різниць між примірниками дало змогу з’ясувати невідомі раніше подробиці про друкарську техніку Івана Федорова та його безпосередніх попередників, про методику редагування ними текстів. Надзвичайно цікавими є також дописки на полях багатьох примірників. Вони свідчать про коло читачів книг, про їх ставлення до тексту і тим самим — про суспільний резонанс книжок.

Завдяки планомірним розшукам коло стародруків, доступних до вивчення, постійно зростає. Перелік кириличних книг другої половини XVI ст., виявлених до 1979 p., включає 510 примірників друків Івана Федорова. На підставі цього переліку можна зробити висновок, що першодруковані видання збереглися дуже нерівномірно: найбільш повно видання великого формату й обсягу, значно гірше дрібні книжечки, зокрема букварі. Переважна більшість примірників видань Івана Федорова зосереджена у книгозбірнях великих міст Росії та України, однак окремі унікальні примірники збереглися за кордоном — в Німеччині, Данії, Бельгії, США. На сьогодні книги Івана Федорова виявлено в 85 містах і селах 22 країн.

В ході вивчення виявлених примірників було опубліковано чимало цікавих покрайніх записів, в тому числі зроблених за життя Івана Федорова. Для вивчення мистецтвознавчої спадщини першодрукаря велике значення має опублікування репродукцій всіх фігурних і орнаментальних гравюр, наявних у федоровських друках.

На жаль, документи про російський і білоруський періоди життя Івана Федорова не збереглися. Натомість про працю Івана Федорова на Україні є чимало тогочасних документальних матеріалів. Переважна більшість їх зберігається в архівах Львова, Києва, Дрездена, Варшави, Любліна. Майже всі документи про Івана Федорова, а також найважливіші документи про діячів наступного періоду історії українського друкарства було опубліковано окремим збірником під назвою «Першодрукар Іван Федоров та його послідовники на Україні. XVI — перша половина XVII ст.» (Київ, 1975). З відомих на той час федоровських документів у збірник не було включено кілька актів про перебування друкаря в Дермані, а також лист Івана Федорова до саксонського курфюрста Августа. Вже після виходу збірника було виявлено згадку про першодрукаря у реєстрі актів дерманського монастиря і заяву вроцлавського гравера Ебіша про готовність виконати для «Івана Федоровича» (так називали Федорова на Україні) 150 гравюр на міді. Нові знахідки свідчать про необхідність дальших планомірних пошуків документів про початковий період друкарства.

Активізації досліджень з історії книжкової справи сприяло відзначення 400-річних ювілеїв друкарства Росії та України. Координації дослідницької діяльності в цій ділянці служило проведення Федоровських читань у Москві та Федоровського семінару у Львові, видання щорічника «Федоровские чтения». Було опубліковано монографії Є. Л. Немировського, Я. П. Запаска та інших авторів, присвячені окремим періодам діяльності Івана Федорова. Пожвавилося і вивчення спадщини продовжувачів справи першодрукаря. Але чим більше ми знаєм з того чи іншого питання, тим більше розширюється і коло можливих напрямів дальшого поглибленого дослідження — така загальна закономірність розвитку науки.