Зародження друкарства в Росії

Розвиток продуктивних сил, територіальне розширення Росії позначилися на культурному житті Москви в середині XVI ст. У кінці 40—50-х років за правління Івана Грозного, який 1547 р. прийняв титул царя, проводиться низка реформ з метою централізації управління, зміцнення самодержавної влади. Діяльність так званої «вибраної ради» — найближчих помічників і дорадників царя — була виявом тимчасового згуртування виразників інтересів різних прошарків панівного класу — бояр, церковної верхівки, дворян.

В числі централізаторських заходів, здійснюваних радою, була уніфікація літургічних текстів, якої важко було досягти традиційними засобами. До того ж, у 1552 р. до Російської держави приєднано Казанське ханство, яке довго закривало Росії волзький торговельний шлях, не раз здійснювало грабіжницькі набіги. Царський уряд для зміцнення свого панування впроваджував у нових володіннях християнство. Засновувані у Казані та навколишніх землях церкви потребували багато літургічних книжок. Тому, як розповідає післямова московського першодрукованого Апостола, наказано «святыя книги на торжищех куповати и в святых церквах полагати — псалтыри, евангелия, и апостолы и прочая святыя книги». Але серед них виявилося мало придатних: більшість були зіпсовані «ненаученими» переписувачами або повторювали помилки давніших рукописів. Саме ця обставина, за словами автора післямови (очевидно, ним був Іван Федоров), спонукала урядові кола (післямова називає самого царя і митрополита Макарія) зацікавитися друкарством.

Коли виникла перша друкарня в Москві? Довгий час єдиним, або принаймні основним, джерелом з цього питання була цитована післямова до Апостола, який друкували Іван Федоров та Петро Мстиславець у Москві від квітня 1563 до березня 1564 р. Там сказано начебто ясно — «Повелением благочестиваго царя и великаго князя Ивана Васильевича всея Русии и благословением преосвященнаго Макария митрополита начата изыскивати мастеръства печатных книг, в лето 61 осмыя тысящи, в 30-е лето госудрьства его, благоверный же царь повеле устроити дом от своея дарения казны, идеже печатному делу строитися, [...] И первее начаша печатати сия святыя книги деяния апостольска и послания соборная и святаго апостола Павла послания в лето 7071...». Слова «первее начаша печатати» вчені спершу розуміли так, що перша московська друкарня почала діяти 7071 року «від створення світу» — 1563 року загальноприйнятого літочислення. Однак згодом на багатьох прикладах було доведено, що тут йдеться про публікацію в 1563—1564 pp. першого видання Апостола, а не першої взагалі книжки.

Далі, в початковій частині наведеної цитати є начебто суперечність у датах: говориться, що цар повелів зайнятися друкарством 7061 р. (1553), а слідом йдеться про 30-й рік правління Івана Грозного (1563 рік). Одні історики гадали, що це друкарська помилка в першій даті («7061 рік» замість правильного «7071»), інші шукали її в другій даті («30-й рік» замість правильного «двадцятий»). Після довгих дискусій здобув перевагу погляд, що дата 1553 рік стосується загального розпорядження завести друкарню, а дата 1563 рік (30-й рік правління Івана Грозного) пов’язана з другою половиною речення, де йдеться про наказ спорудити на засоби з царської скарбниці спеціальний будинок для друкування книжок.

Більшість сучасних істориків схиляються до думки, що споруджений 1563 р. будинок — це вже друга друкарня, перша ж почала діяти близько 1553 р. або дещо пізніше. Таким чином, вважають, що в першій половині цитованого речення розповідається про спорудження так званої Анонімної друкарні. З її роботою пов’язують «безвихідні» («анонімні») книги — групу порівняно недосконалих друкованих видань, які не мають вказівок про місце видання. Визначні російські бібліографи П. М. Строєв, В. М. Ундольський, І. П. Каратаєв та інші описали кілька таких книжок. Їх стали приписувати «південним друкарням» — південнослов’янським, румунським або українським. Вперше з Росією їх пов’язав О. Є. Вікторов, описуючи колекцію І. Я. Лукашевича (1873); докладніше він обгрунтував цей погляд у своїй доповіді на Третьому археологічному з’їзді у Києві 1874 року. У доповіді названо три «безвихідні» видання, надруковані, на думку Вікторова, у 1553—1563 pp. у Москві: «вузькошрифтне» і «середньошрифтне» Євангелія та Тріодь пісну. Одним з друкарів першої московської друкарні О. Є. Вікторов слушно вважав Марушу Нефедьєва — «мастера печатных книг», якого 1556 р. цар посилав до Новгорода «досмотрети камени для церковного помосту».

Концепції Вікторова дотримувався і архімандрит Леонід (Л. О. Кавелін). Спершу він поділяв погляди про «південне» походження безвихідних книжок, зокрема Тріодь пісну вважав виданням Києво-Печерської лаври. Згодом учений доходить висновку про надрукування у Москві Іваном Федоровим «широкошрифтного» Євангелія.

Протягом тривалого часу погляди О. Є. Вікторова і Леоніда (Кавеліна) не враховувалися авторами загальних праць з історії друкарства. Тільки в радянський час знайдено нові аргументи на користь їхньої точки зору. Зокрема, 1925 р. орган Українського наукового інституту книгознавства журнал «Бібліографічні вісті» опублікував працю професора Саратовського університету О. Гераклітова «До питання про початок московського друкарства». Автор на основі водяних знаків датував вузькошрифтне Євангеліє 1551—1562 pp. Про місце видання цієї книжки він судить з того, що вона надрукована на французькому папері, як і більшість московських стародруків (південнослов’янські друкарі використовували переважно італійський папір, українсько-білоруські — німецький, польський, а також місцевого виробництва).

За роки Радянської влади здійснено глибокі дослідження шрифтів і художнього оформлення безвихідних видань (А. С. Зьорнова, Т. М. Протасьєва), їх мови (Г. І. Коляда), особливостей поліграфічної техніки московських першодруків та умов їх появи (Є. Л. Немировський). Праці цих та інших дослідників з’ясували основні моменти історії Анонімної друкарні, хоч і тепер деякі питання її діяльності залишаються дискусійними.

Всього відомо сім видань, які пов’язують з Анонімною друкарнею. З них Тріодь цвітна, описана свого часу О. Є. Вікторовим, в сучасних колекціях не виявлена. Залишаються шість книжок, надрукованих чотирма різними шрифтами. За нумерацією А. С. Зьорнової, шрифтом 1 (висота 10 рядків 108 мм) складено Євангеліє і Псалтир, які умовно називають тепер середньошрифтними. Тріодь пісна складена шрифтом 2 (10 рядків — 83 мм), «вузькошрифтне» Євангеліє — шрифтом 3 (10 рядків — 107 мм), «широкошрифтні» Євангеліє і Псалтир — шрифтом 4 (10 рядків — 125 мм). Останні два видання надруковані одночасно з Апостолом Івана Федорова і Петра Мстиславця або й пізніше, інші ж, без сумніву, дофедоровські. Це доводить, зокрема, наявність записів з ранішими датами, ніж 1574 рік.

А. С. Зьорнова визнала найбільш архаїчним середньошрифтне Євангеліє і датувала його 1555—1556 pp., Т. М. Протасьєва і М. М. Тихомиров вважають первістком російського друкарства Тріодь пісну. Г. І. Коляда та Є. Л. Немировський — вузькошрифтне Євангеліє. Саме з останнім виданням пов’язують традиційну дату — 1553 p., підкреслюючи водночас її гіпотетичність. Наступними виданнями могли бути Тріодь пісна (бл. 1555—1556), середньошрифтне Євангеліє (бл. 1558—1559) і такий же Псалтир (бл. 1559—1560).

Якщо прийняти ці дати, то з версією про московське походження анонімних видань не узгоджуються слова Рафаеля Барберіні, який прибув до Москви влітку 1564 р. і писав, що бачив там друкарню, запроваджену попереднього року. Але на користь того, що саме у Росії було надруковано анонімні книжки, зібрано чимало вагомих аргументів: наявність у цих виданнях заставок, поширених у російських рукописних книгах, оригінальні методи друкування: набір зі «схрещенням рядків (в усіх книгах, крім вузькошрифтного Євангелія), орнаментальне «сліпе» тиснення тощо. Важливо, що якесь московське друковане Євангеліє було відоме білоруським друкарям: Будному — близько 1566 p., Тяпинському — в 70-х роках XVI ст. А ми знаємо, що датоване Євангеліє було надруковане в Москві щойно 1606 року. Звідси видно, що принаймні одне з анонімних Євангелій — російський дофедоровський друк.

Всім безвихідним виданням, крім широкошрифтних, властива оригінальна техніка двоколірного однопрокатного друку з однієї форми. Спочатку на всю форму наносили чорну фарбу, потім потрібні місця витирали, наносили цинобру і робили відбиток — одночасно двома кольорами. Це був оригінальний винахід: у західноєвропейських майстрів друк двопрокатний з двох форм (спершу відбивали чорний текст, а тоді, з іншої форми — червоні місця), а у Фіоля, Макарія, Скорини — двопрокатний з однієї форми (спершу відбивали червоні місця, тоді з тієї ж форми — решту набору). Застосований в анонімних виданнях спосіб менш досконалий, але він цінний для нас як свідчення самостійних творчих пошуків друкарів. Спроби застосувати двопрокатний друк були в Тріоді пісній, на друкарів якої мала вплив Фіолева першодрукована Тріодь.

Великі відмінності шрифтів та поліграфічної техніки між трьома групами безвихідних видань і дублювання одноіменних книг одні дослідники пояснюють походженням їх з різних друкарень, інші експериментальним характером друкарні, яка випробовувала різні варіанти обладнання та організації праці.

З усіх безвихідних видань найбільше відрізняється від інших середньошрифтне Євангеліє. Почати з того, що воно надруковане не на французькому папері, як інші безвихідні видання і найстаріші московські датовані друки, а на німецькому, який широко використовувався на Україні і в Білорусії в другій половині XVI ст. Німецький папір, щоправда, трапляється у окремих рукописах з Москви, але нема відомостей про наявність там більшої партії однакового німецького паперу.

Є відмінності і у складі тексту, і в мові цієї книжки порівняно з вузькошрифтним Євангелієм. У правописі і графіці шрифту середньошрифтного Євангелія особливо багато середньоболгарських рис, які більш стійко трималися саме на західноукраїнських землях. Одна з найбільш помітних болгарських правописних рис — вживання редукованих голосних у слабій позиції. З українсько-білоруськими впливами пов’язує книгу і вживання «т» в тих іноземних іменах, де у вузькошрифтному Євангелії вжита «фіта». Врешті ще О. Є. Вікторов відзначив схожість тексту середньошрифтного Євангелія і віленського Мстиславцевого видання 1575 року.

Середньошрифтне Євангеліє — єдина поміж безвихідними виданнями книга, на примірниках якої є багато записів з України, Білорусії, Молдавії XVII ст. Найстаріший з відомих нині відноситься до 1605 року. Можна було б пояснювати це тим, що значна частина тиражу незабаром після виходу в світ була продана українському або білоруському купцеві. Але в поєднанні з іншими особливостями середньошрифтного Євангелія факт його значного поширення на Україні та в Білорусії, може також говорити на користь гіпотези про друкування книжки друкарем, що мав зв’язки з українсько-білоруськими землями. Це дає підставу для гіпотези про друкування середньошрифтного Євангелія під керівництвом вихідця з Білорусії Петра Мстиславця. Характерно, що першою великою самостійною працею Івана Федорова-видавця було перевидання Апостола, натомість першою підписаною самостійною працею Мстиславця стало Євангеліє (Вільно, 1575) — те саме, що має схожі риси орнаментики з середньошрифтним Євангелієм. Можливо, саме до друкарні, в якій Петро Мстиславець видрукував середньошрифтне Євангеліє, стосуються слова Флетчера про привезення до Москви верстата і літер з Польської держави.

Роль анонімних видань у російсько-українських культурних взаєминах відображають записи на деяких примірниках. Так, примірник вузькошрифтного Євангелія уже в 1566 р. був у Путивлі, а з 1620 р.— в м. Пирятині. Один з примірників середньошрифтного Євангелія має запис про надання до церкви у Стайках над Дніпром («Сія книга... надана есть от козаков Войска Запорозького Михайла Жилина і Семена Шумака із жонами їх і потомством їх вічними часи»). На іншому примірнику виявлено низку українських записів, зроблених у північній частині Молдавського князівства. І. З. Мицько виявив у Острозькому музеї примірник, подарований гетьманом Петром Сагайдачним церкві одного з сусідніх сіл. Українські або білоруські записи виявлено і на деяких інших примірниках середньошрифтного Євангелія.

Вивчення примірників анонімних видань не дало поки що матеріалів для вирішення, хто ж був ініціатором створення друкарні у Москві. У післямовах Апостолів Іван Федоров приписує цю честь цареві і митрополитові Макарію. Дослідники підкреслюють роль діячів Вибраної ради — Олексія Адашева, благовіщенського попа Сильвестра. Останній займався літературною діяльністю, збирав рукописні книги, керував книгописною та іконописною майстернями. Його вважають справжнім натхненником Вибраної ради. Керувати друкарнею Сильвестр міг лише в перший період її існування, оскільки 1560 р. був засланий в один з північних монастирів. Після того книгописна майстерня і друкарня могли залишитися в руках його сина Анфима Сильвестрова. Але важко погодитися, що Анонімна друкарня була приватним чи напівприватним підприємством Сильвестра або Анфима. Більше ймовірно, що видання цієї друкарні були «державно-урядовими»,— може навіть більшою мірою, ніж видання московської друкарні Івана Федорова. Навряд чи державна монополія на друк почалася в Росії щойно з останньої. Чи працював у Анонімній друкарні Іван Федоров? Багато дослідників приписували йому анонімні видання, однак такі визначні книгознавці, як О. Гераклітов і А. С. Зьорнова, категорично заперечували цей погляд. Тепер більш поширена думка, що Іван Федоров був одним з працівників Анонімної друкарні. Звідтіля він міг винести деякі з властивих першодрукареві особливостей поліграфічної техніки. Йому незабаром вдалося піднести московське книгодрукування на таку височінь, що весь попередній безвихідний період розглядають як «пробний», як своєрідну передісторію друкарства в Москві. Справжню ж історію книгодрукування тепер, як і тоді, коли анонімні видання не вважалися московськими, розпочинають від видань Івана Федорова та його «клеврета» Петра Мстиславця.