Конституційно-правовий статус іноземців і біженців в Україні

Реферат

Зміст

1. Права і обов'язки іноземців і біженців

Поряд з громадянами України на її території перебувають іноземці та особи без громадянства, а також біженці і мігранти. У загальному вигляді основи правового статусу перших порівняно зі статусом громадян України закладені у ст. 36 Конституції України, згідно з якою іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і методами, а також несуть ті самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.

В той же час слід врахувати, що розбіжність принципів набуття і припинення громадянства у ряді країн породжує такий стан, як безгромадянство і багатогромадянство.

Правовий статус осіб, які не мають громадянства, у більшості країн світу збігається з правовими положеннями іноземних громадян. Це повною мірою збігається з конституційним законодавством України, зокрема зі ст. 26 Конституції України і Законом України "Про правовий статус іноземців", прийнятим 4 лютого 1994 р.

Стаття 1 цього Закону визначає поняття "іноземці".

Іноземцями визнаються іноземні громадяни — особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особи без громадянства — апатриди, тобто особи, які не належать до громадянства будь-якої держави.

В Конституції та Законі України "Про правовий статус іноземців" пішли по шляху зрівняння у правах своїх громадян і іноземців, за винятками, встановленими Конституцією України, законами або міжнародними договорами України. Різниця тут полягає в тому, що всі права, свободи та обов'язки належать громадянам України, інші, як права людини, — іноземцям.

Здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.

Іноземці зобов'язані поважати та додержуватися Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України.

Закон України "Про правовий статус іноземців" визначає статус іноземців, які іммігрують в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на певний строк, та іноземців, які тимчасово перебувають в Україні.

Іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне проживання, якщо він:

— має в Україні законне джерело існування;

— перебуває у близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) з громадянами України;

— перебуває на утриманні громадянина України;

— має на своєму утриманні громадянина України;

— в інших випадках, передбачених законами України. Іноземці, які іммігрували на постійне проживання або для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Іноземці, які перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Вони зобов'язані в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, зареєструвати свої національні паспорти або документи, які їх замінюють, і виїхати з України після закінчення відповідного терміну перебування.

Відповідно до Конституції та законодавства України іноземцям може надаватися притулок.

Іноземці можуть також набути статусу біженця з підстав і в порядку, передбачених Законом України "Про біженців" від 21 червня 2001 р.

До основних прав, свобод та обов'язків іноземців належать права на: інвестиційну та підприємницьку діяльність; трудову діяльність; охорону здоров'я і соціальний захист; житло; освіту; користування досягненнями культури; участь в об'єднаннях громадян (якщо інше не передбачено законами України і якщо це передбачено статутами цих об'єднань, проте іноземці не можуть бути членами політичних партій України); свободу совісті; права у шлюбних і сімейних відносинах. Іноземці також можуть відповідно до законодавства України мати у власності будь-яке майно, успадковувати і заповідати його, а також мати особисті немайнові права.

При цьому законодавство України гарантує іноземцям недоторканність особи, житла, невтручання в особисте і сімейне життя, таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, повагу до їхньої гідності нарівні з громадянами України.

На іноземців покладаються і певні обов'язки. Так, згідно зі ст. 21 Закону, іноземці обкладаються податками і зборами відповідно до законодавства України та її міжнародних договорів.

Іноземці, які постійно проживають в Україні, мають право на житло, якщо інше не передбачено законом; безоплатну освіту нарівні з громадянами України.

У той же час іноземці обмежені в реалізації деяких прав та обов'язків. Зокрема, іноземці не можуть призначатися на деякі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо відповідно до законодавства України призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України (ст. 8. Закону).

Іноземці не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади та самоврядування, а також брати участь у референдумах (ст. 23 Закону).

На іноземців не поширюється загальний військовий обов'язок, вони не проходять військову службу в Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України.

Україна передбачає також захист прав іноземців. Згідно зі ст. 22 Закону, іноземці мають право на звернення до суду та інших державних органів за захистом їх особистих, майнових та інших прав.

У судочинстві іноземці як учасники процесу користуються такими самими процесуальними правами, що й громадяни України.

2. Відповідальність за порушення українського законодавства

За порушення українського законодавства іноземці несуть відповідальність, яка поділяється на загальну і спеціальну.

Загальна відповідальність полягає в тому, що іноземці, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах, як і громадяни України.

До спеціальних видів відповідальності належать:

1. Відповідальність за порушення порядку перебування в Україні, транзитного проїзду через її територію.

За порушення іноземцями встановленого порядку перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні або проживання за недійсними документами, недотримання встановленого порядку реєстрації або пересування і вибору місця проживання, працевлаштування, ухилення від виїзду після закінчення терміну перебування, а також за недотримання Правил транзитного проїзду через територію України, до них встановлюються заходи відповідно до законодавства України.

2. Скорочення терміну тимчасового перебування в Україні. Іноземцю, який порушив законодавство України, якщо ці порушення не передбачають адміністративної або кримінальної відповідальності, може бути скорочено визначений йому термін перебування в Україні.

Такий термін може бути також скорочено, якщо в іноземця відпали підстави для його подальшого перебування в Україні.

Рішення про скорочення терміну тимчасового перебування іноземця в Україні приймають органи внутрішніх справ.

3. Видворення за межі України.

Іноземця може бути видворено за межі України за рішенням органів внутрішніх справ або Служби безпеки України, якщо:

— його дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку;

— це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

— він грубо порушив законодавство про правовий статус іноземців.

Іноземець зобов'язаний залишити територію України у термін, зазначений у рішенні про видворення. Іноземці, які ухиляються від виїзду, підлягають з санкції прокурора затриманню і видворенню у примусовому порядку. Затримання допускається лише на термін, необхідний для видворення.

Рішення про видворення іноземців з України може бути оскаржено до суду. Оскарження не зупиняє виконання рішення про видворення.

Видворення іноземців здійснюють органи внутрішніх справ.

Іноземці, які підлягають видворенню, або фізичні, юридичні особи, які приймають цих іноземців, влаштовують їх незаконні в'їзд, проживання, працевлаштування, сприяють в ухиленні від виїзду після закінчення терміну перебування, відшкодовують витрати, пов'язані з видворенням, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

3. Проблеми біженців

Для багатьох країн, у тому числі і для України стає дедалі актуальнішою проблема біженців. Це пов'язано з існуванням у ряді держав "гарячих точок", воєнними діями, нестабільністю політичних режимів, голодом, стихійним лихом тощо.

На міжнародному рівні порядок і умови статусу біженців та притулку здобули закріплення у таких документах, як Конвенція про статус біженців від 22 квітня 1954 р.; Протокол, який стосується статусу біженця від 4 жовтня 1967 р.; Статут Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, прийнятий у грудні 1950 р.

В Україні статус біженців був визначений в Законі України "Про біженців" від 24 грудня 1993 р.

Новий Закон України "Про біженців" набрав чинності 21 червня 2001 р.

Відповідно до ст. 1 Закону біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися ним внаслідок таких побоювань або, не маючи громадянства (підданства), перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Закон визначає стадії надання статусу біженців, які складаються з порушення клопотання шляхом подання заяви; оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу; порядку розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів; прийняття рішення за заявою про надання статусу біженця, яке приймають протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, що розглядав заяву.

Статус біженця надається на період дії обставин, які перешкоджають біженцю повернутися до своєї країни. Посвідчення біженця видається строком на один рік. Під час перереєстрації біженця органом міграційної служби за місцем його проживання дія посвідчення продовжується. У свою чергу статус біженця втрачається, якщо особа: добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства); набула громадянство України або добровільно набула громадянство, яке мала раніше, або набула громадянство іншої держави і користується її захистом; добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; будучи особою без громадянства може повернутися до країни свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких було надано статус біженця, більше не існує.

Це положення не поширюється на біженця, якщо він може навести достатні обґрунтування, які випливають з попередніх переслідувань, для своєї відмови повернутися до країни свого попереднього постійного проживання; отримав притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні; не може більше відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існує.

Воно також не поширюється на біженця, якщо він може навести достатні обґрунтування, які випливають з попередніх переслідувань, для своєї відмови користуватися захистом країни своєї громадянської належності.

Особа позбавляється статусу біженця, якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.

У поданні про втрату або позбавлення статусу біженця мають бути викладені обставини та долучено документи, що підтверджують наявність підстав для втрати або позбавлення статусу біженця.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції може вимагати додаткової інформації від органу міграційної служби, який вніс подання.

У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладеної у поданні, потреби у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції має право звернутися з відповідними запитами до Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, питання про втрату або позбавлення статусу біженця якої вирішується.

Подання щодо втрати та позбавлення статусу біженця, документи, отримані або підготовлені під час розгляду подання, додаються до особової справи біженця.

На основі всебічного вивчення і оцінки документів та матеріалів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця.

Рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом з особовою справою біженця надсилається до органу міграційної служби за місцем проживання особи.

Орган міграційної служби за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про втрату або позбавлення, статусу біженця, протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає їй письмове повідомлення з викладенням причин такого рішення і роз'ясненням порядку його оскарження. Національний паспорт та інші документи, що перебували на зберіганні в органі міграційної служби, повертаються власникові.

Особа, яка не використала права на оскарження рішення про втрату або позбавлення її статусу біженця, повинна залишити територію України у встановлений строк, якщо вона не має інших законних підстав для перебування в Україні.

Закон також визначає права та обов'язки біженців. При цьому, окремо визначаються обов'язки особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця; правовий статус осіб, яким надано статус біженця в Україні; права особи, якій надано статус біженця.

Зокрема, у ст. 20 Закону зазначається, що особа, якій надано статус біженця в Україні, користується правами і свободами, які передбачені Конституцією та законами України. Закон передбачає також міжнародне співробітництво з метою захисту прав біженців.

Список використаної літератури

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії ВР України 28.06.1996 р. — К.: Преса України, 1997. — 80 с.

2. Коментар до Конституції України. За ред. І. А. Осауленко. — К.: 1996. — 376 с.

3. Костюченко О. А. Основи конституційного права України: Конспект лекцій — К.: МАУП, 1999. — 56 с.

4. Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. — К.: Наукова думка, 2002.

5. О. Ф. Фрицький. Конституційне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — 536 с.

6. Основи конституційного права України: Підручник. Стер. вид. / За ред. В. В. Копєйчікова. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — 288 с.

7. Конституційне право України: Підручник для студентів ВУЗів / За ред. Ю. М. Тодики. — К.: ВД "Ін Юре", 2002. — 544 с.