Принципи правотворчості сучасних демократичних держав

Реферат

Одним з напрямів розвитку демократизму українського суспільства на сучасному етапі є обговорення і прийняття нормативно-правових актів безпосередньо народом на референдумі. Прикладом може бути прийняття на референдумі 24 серпня 1991 року Декларації про державний суверенітет України.

Правотворчість повинна будуватися на раціональних, прагматичних, позбавлених будь-якої ідеології ефективних принципах. Питання щодо принципів не несе абстрактно-теоретичного характеру, його розробка в теорії права позитивним чином впливає на практику створення юридичних нормативних документів. Додержання принципів правотворчості допомагає уникати помилок, знижує вірогідність створення неефективних правових норм, сприяє підвищенню правової культури населення і юридичних осіб. Отже, принципи правотворчості — це керівні, основоположні ідеї, що обумовлюють єдність та загальну спрямованість правотворчої діяльності.

Розглянемо найбільш важливі з них.

Принцип законності полягає втому, що розробка і прийняття нормативно-правових актів повинна проходити з дотриманням правової процедури і не виходити за межі компетенції суб'єктів, які їх приймають. До цього принципу долучається вимога відповідності нормативних актів конституції країни і чинному законодавству. Міжнародні договори укладаються Президентом України або за його дорученням — від імені України; Кабінетом Міністрів або за його дорученням — від імені Уряду України; міністерствами та іншими органами виконавчої влади; державними органами [ст. 3, 4]. Згода України на обов'язковість для неї міжнародного договору може надаватись шляхом підписання, ратифікації, затвердження, прийняття договору, приєднання до договору, іншими шляхами [ст. 8, 4]. Ратифікація міжнародних договорів Україною здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід'ємною частиною якого є текст міжнародного договору [ст. 9, 4].

Принцип науковості говорить про те, що підготовка й прийняття проекту нормативно-правового акту здійснюється за участю представників різних наук. Без сумніву, що діяльність вчених-юристів має важливе значення для успіху законотворчої роботи. Вчені відіграють важливу роль на всіх етапах підготовки нормативних актів — від розробки концепції нормативного акту, з'ясування потреби в правовому регулюванні тих чи інших суспільних зв'язків (наприклад, через соціологічне дослідження, спостереження та аналіз) до визначення способу і типу правового регулювання і вибору моменту прийняття нормативного акту (помилки в цьому питанні небезпечні).

Принцип демократизму. В демократичному суспільстві правотворчість повинна мати справді демократичну основу, яка забезпечується участю громадян у їх розробці правових актів. Кожний громадянин, висловлюючи свою думку, має право взяти участь у цьому процесі одноособово або у складі певного колективу. Громадяни можуть входити до спеціально створених для цієї мети різних робочих груп, брати участь у проведенні перевірок, зборі матеріалів для підготовки проектів нормативних актів. Для складання текстів проектів можуть бути залучені спеціалісти з тієї чи іншої галузі.

Реальна участь громадян у розробці правових актів свідчить про демократизм цього процесу і дає можливість узагальнювати і враховувати волю та інтереси громадян, їх думку, пропозиції щодо зміни та покращення проектів; дає змогу встановлювати, попереджати й усувати різні помилки, слабкі, невдалі формулювання проектів і приймати всебічно обґрунтовані та ефективні правові акти; своєчасно змінювати чи скасовувати застарілі акти, що гальмують суспільний розвиток; допомагає виявляти нагальні суспільні потреби, що потребують якнайшвидшого правового регулювання та виробляти нові, більш досконалі рішення.

Вбачається за доцільне також визначати і законодавчо закріпити перелік питань, з яких нормативно-правові акти можуть бути прийняті лише після їх обговорення громадянами.

Важливе значення для демократизації та розширення способів участі громадян у процесі правотворчості має: вдосконалення методики вивчення громадської думки; більш уважне ставлення до пропозицій і зауважень громадян, своєчасний їх розгляд, узагальнення та облік при розробці правових актів; подальше зростання освіченості, загальної та правової культури населення, що сприятиме компетентній участі його у правотворчості; розширення юридичних гарантій і правових можливостей безпосередньої участі громадян у розробці правових актів та ін.

Демократизм вироблення та прийняття правових актів неможливий без гласності — відкритого характеру такої діяльності, широкої та систематичної інформації про неї. Гласність процесу правотворчості характерна для всіх її основних стадій — заходів з підготовки проектів, попереднього обговорення проектів та прийняття правових актів, широкого інформування громадян про прийняті акти та їх реалізацію.

Принцип системності й узгодженості означає послідовність у правотворчості, взаємозв'язок і взаємодію законодавчих актів, обов'язкову узгодженість кожного нормативного акту з нормами конституції, іншими законами, актами відповідної галузі та інших галузей права, з нормативно-процесуальними та ратифікованими міжнародно-правовими актами. В Конституції України цей принцип відбивається у ст. 8, яка проголошує верховенство Основного Закону в системі нормативно-правових актів, а також встановлює їх підпорядкованість один одному.

Принцип наступності означає, що нормативно-правові акти не можуть створюватись на пустому місці, їхньому прийняттю повинно передувати ретельне виявлення та аналіз того позитивного, що притаманне законодавству, з метою використання цього досвіду при прийнятті нового акту прямого народовладдя.

Принцип професіоналізму. Останнім часом стає більш зрозумілим, що недостатнє врахування цієї потреби в правотворчому процесі має негативні наслідки, позначається на якості підготовлених і прийнятих нормативно-правових актів. У першу чергу це стосується вищих державних органів, зокрема депутатів Верховної Ради. Враховуючи, що вони працюють на професійній основі, важливо навчити їх усім тонкощам законодавчого процесу. Велика роль науки в реалізації цього принципу, оскільки саме вона допомагає знайти найбільш допустимі правові форми, представляє альтернативні проекти нормативних актів, які враховують різні інтереси в суспільстві, дає можливість провести науковий експеримент.

Принцип чіткої диференціації правотворчих повноважень. Реалізація цього принципу має велике значення в умовах державно-організованого суспільства на ідеях розподілу влад. Будь-яке "перетягання ковдри" загрожує нестабільністю, зростанням правового нігілізму в суспільстві, можливими соціальними і економічними стресами.

Принцип планування. В сучасних умовах побудови правової держави України для досягнення визначеної мети планування правотворчого процесу має важливе значення в силу необхідності концентрації зусиль на пріоритетних законодавчих роботах. Планування допомагає уникнути непродуманого правотворення, ліквідувати дублювання і зосередити свої зусилля на створення умов для підготовки документів високої якості, провести підготовчі заходи, що містять консультування з провідними вченими і науковими закладами, врахувати їх плани науково-дослідницької роботи та ін.

Своєчасність правотворчості — це, як відомо, одна з необхідних умов забезпечення високої якості правових актів. В юридичній регламентації діяльності правотворчих суб'єктів поняття своєчасності означає необхідність оперативно приймати відповідні акти, аби вони відповідали обставинам, в яких будуть реалізовуватись, перетворюватись у практику.

Принцип використання правового досвіду передбачає, що всі щойно розроблені акти повинні спиратися на уже відомий позитивний правовий досвід держав і цивілізації в цілому.

Останнім часом широко використовується світовий правотворчий досвід, все найкраще з накопиченого і досягнутого світовою юридичною думкою й юридичною практикою.

Зв'язок з практикою як принцип правотворчості виражає завдання постійно відстежувати суспільні процеси, орієнтуватися на практику застосування вже діючих правових актів, вчасно усувати існуючі прогалини, залучати все краще, що пропонується правозастосовчими органами.

Принцип гуманізму, тобто формування нормативно-правових актів на основі загальнолюдських цінностей, природних прав людини, створення умов і механізмів їх втілення в життя.

Технічна досконалість правових актів передбачає широке використання вироблених юридичною наукою й апробованих правотворчою практикою способів та прийомів підготовки й оформлення нормативних текстів, правил законодавчої техніки, що мають бути обов'язковими для суб'єктів безпосередньої демократії. Велика увага має звертатися на форму викладення акту, розміщення його структурних частин, стиль і мову. Необхідно прагнути до того, щоб акти були прості й зрозумілі, логічні й виразні та зберігали б при цьому всю глибину нормативних приписів.

Література

1. Закон України "Про всеукраїнські місцеві референдуми" від 03.07.1991 р. // Відомості Верховної ради України. — 1991. — № 33.

2. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 27.05.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24.

3. Закон України "Про місцеві державні адміністрації" від 09.04.1999 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — №№ 20—21.

4. Закон України "Про міжнародні договори України" від 29.06.2004. // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 50.

5. Указ Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10.06.1997 р. // Офіційний вісник України. — 1997. — № 40.

6. Антонова Н. А. Правотворчество органов местного самоуправления. — М., 2008.

7. Жулинский А. Э. Об экономическом подходе к уголовному правотворчеству // Государство и право. — 2007. — № 10.

8. Коростей В. Проблеми правотворчості в Україні. // Право України. — 2004. — № 3.

9. Научные основы правотворчества. — М., 1981.

10. Нормография: теория и методология нормотворчества / Под. ред. Ю. Г. Арзамасова. — М., 2007.

11. Правовые формы деятельности в общенародном государстве. — Харьков, 1985.

12. Швець М. Нова технологія законотворення // Право України. — 2003. — № 3.

13. Кельман М. С. Загальна теорія права: Підручник. — К : Кондор, 2002. — 353 с.

14. Загальна теорія держави і права: Підручник для студентів вузів. / М. В. Цвік і ін. — Харків: Право, 2002. — 432 с.

15. Котюк В. О. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. — К.: Атіка, 2005. — 592 с.

16. Теорія держави і права. Академ. курс: Підручник. / За ред. О. В. Зайчука — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 688 с.

17. Теорія держави і права: Навч. посіб. / В. М. Субботін і ін. — К.: Знання, 2005. — 327 с.

18. Осауленко О. І. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб., — К.: Істина, 2007. — 336 с.

19. Ведєрніков Ю. А. Теорія держави і права: Навч. посіб. — 4-е вид., доп. і перероб., — К.: ЦНЛ, 2005. — 224 с.

20. Теорія держави і права: Підручник / С. Л. Лисенков і ін. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 448 с.