Поняття та характерні риси громадянства

Реферат

Розуміння людини як громадянина є надзвичайно важливим у характеристиці її соціальної сутності, її правового становища як особи, яка має правову належність до тієї чи іншої держави, підпадає під дію її законодавства та узгоджує з ним свою поведінку.

Громадянство є тією необхідною підставою, яка надає особі, що має статус громадянина, можливість повною мірою долучитися до політичного, економічного, правового та культурного життя суспільства й держави. Обсяг тих прав і свобод, якими особа може користуватися в окремій державі, а також обсяг обов'язків, що покладені на неї цією країною, знаходяться у прямій залежності від наявності чи відсутності у особи статусу громадянина даної країни. Громадянські й політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободи у повному обсязі надаються саме громадянам суверенної держави.

Отже, громадянство є одним із визначальних факторів у характеристиці правового становища особи.

Громадянином України, як і іншої держави, є не будь-яка людина, а котра проживає на її території, підкоряється державній владі, користується правами і виконує обов'язки — перебуває в особливих правових зв'язках з Україною.

На відміну від населення, сукупності осіб, що проживають на території України і становлять демографічну категорію, громадяни утворюють її народ, який є правовою категорією. Саме український народ відповідно до Конституції України [ст. 5, 1] є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні.

Відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права, право на громадянство є невід'ємним правом кожної людини. Це визначено у Загальній Декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. (ст. 15), у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. (ст. 24).

Зазначене положення міжнародних документів втілено в Конституції України та у Законі України «Про громадянство України» [2] (преамбула).

Громадянство являє собою самостійний конституційно-правовий інститут. Правові норми, які становлять зміст інституту громадянства України, містяться у Конституції України (розділи І, II та ін.), в Законі України «Про громадянство України» [2], в інших нормативно-правових актах України, які видаються відповідно до Конституції і названого Закону.

Зміст громадянства становлять права та обов'язки особи стосовно держави, з одного боку, а з другого — держави по відношенню до особи. Ці права й обов'язки виникають та існують у зв'язку з поширенням на особу юрисдикції держави. Таке поширення поряд з іншими факторами обумовлює набуття особою правосуб'єктності громадянина у повному обсязі, а також охорону її прав і законних інтересів з боку держави. Громадянські й політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободи у повному обсязі надаються саме громадянам суверенної держави.

Правовий зв'язок між особою і державою виникає та існує в силу визнання державою даної особи своїм громадянином. Цей зв'язок проявляється у поширенні суверенної влади держави на дану особу, незалежно від місця її перебування — у межах даної країни чи поза її межами. Тому зв'язок між особою і державою є постійним і стійким.

Згідно із Законом про громадянство саме громадянство України визначає правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їхніх взаємних правах та обов'язках. Отже, громадянство — це стійкий правовий взаємозв'язок між особою і державою, де обидва суб'єкти мають взаємні права та обов'язки.

Взаємні права та обов'язки особи та української держави передбачають, що громадяни України користуються всією повнотою прав і свобод та несуть усі обов'язки перед суспільством і державою. Це означає, що громадяни мають неухильно виконувати нормативні установлення держави, не порушувати прав і законних інтересів інших суб'єктів права, не завдавати шкоди навколишньому природному середовищу, захищати суверенітет і територіальну цілісність України. Держава ж охороняє права і свободи громадян, створює належні умови для реалізації ними своїх прав і свобод. Держава забезпечує рівність прав громадян в усіх сферах життєдіяльності нашої країни та захист прав і інтересів їхніх як всередині країни, так і поза її межами.

Держава відповідальна перед громадянами. Згідно з Конституцією України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави [ст. 3, 1.]. Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами [ст. 25, 1]).

Правове становище громадянина суттєво відрізняється від правового статусу інших осіб, що проживають на території держави (іноземців, осіб без громадянства тощо). Причому статус громадянина зберігає свої особливості і в тому випадку, коли громадянин України постійно або тимчасово проживає на території іншої держави.

Таким чином, громадянство являє собою певне правове становище особи, яке обумовлено зв'язком, як правило, політичного характеру, з українською державою, що має своїм наслідком виникнення взаємних прав та обов'язків громадян і держави. Саме із громадянством пов'язані найсуттєвіші наслідки для обох сторін правовідносин, що розглядаються: обсяг прав, обов'язків та взаємної відповідальності держави і громадянина.

Громадянство як правове становище має певні характеристики: по-перше, індивідуальне, документальне, юридичне оформлення громадянства кожної людини (паспорт, свідоцтво про приналежність до громадян України або інший, визначений законодавством документ, який містить вказівку про громадянство людини); по-друге, стійкий характер відносин громадянства; по-третє, двосторонній зв'язок між людиною і державою, що проявляється у певному комплексі взаємних прав, обов'язків та відповідальності, який базується на визнанні та повазі до гідності, основних прав і свобод людини; по-четверте, поширення на громадянина суверенної влади держави як всередині країни, так і поза її межами.

Одним із перших питань, що виникають при розгляді проблеми громадянства України, як і будь-якої держави, є питання про визначення категорії осіб, які є громадянами України.

Відповідно до ст. 2 Закону «Про громадянство України» [2] громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України постійно проживали на території України;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 р. і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 р. органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», а також діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до Законів України та міжнародних договорів України.

Отже, для певних категорій осіб у Законі «Про громадянство України» (п. 3 ст. 3) встановлено спрощений порядок визначення їхньої приналежності до громадян України.

Заперечувати ж належність до громадянства України відповідно до Закону «Про громадянство України» фактично можуть лише особи, які на момент набрання чинності Закону мали статус іноземних громадян. Усі інші особи, які постійно проживали в Україні на момент набрання чинності Законом «Про громадянство України», тобто на 13 листопада 1991 p., визнаються громадянами України.

Набуття громадянства України може здійснюватися на підставах, що визначені у ст. 6 Закону [2]:

— за народженням;

— за територіальним походженням;

— внаслідок прийняття громадянства України;

— внаслідок поновлення громадянства України;

— внаслідок усиновлення;

— внаслідок встановлення над дитиною опіки або піклування;

— внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки або піклування;

— внаслідок перебування у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

— внаслідок встановлення батьківства;

— за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами.

Встановлені підстави відповідають інтересам нашої держави та загальновизнаним принципам міжнародного права.

Особливо детально Закон «Про громадянство України» регулює порядок набуття громадянства внаслідок прийняття до громадянства. Іноземець або особа без громадянства зазначається в цьому Законі [ст. 9, 2] можуть бути за їх клопотанням прийняті до громадянства України.

Прийняття до громадянства, як правило, визначається як натуралізація або укорінення. Натуралізація — це надання органами державної влади країни громадянства зацікавленій особі на її прохання. У світовій практиці натуралізація є найбільш поширеним способом надання громадянства.

Набувши громадянство України, особа перебуває в ньому все життя. Але об'єктивно можливо й припинення громадянства України.

Підставами припинення громадянства України є:

1) вихід з громадянства України;

2) втрата громадянства України;

3) припинення громадянства України за підставами, передбаченими міжнародними договорами.

Визначальна роль у вирішенні питань громадянства України належить Президенту України.

Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України здійснюють повноваження щодо осіб, які постійно проживають за кордоном.

Решту питань вирішують спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади та Комісія при Президентові України.

Порушення законодавства про громадянство об'єктивно тягне за собою юридичну відповідальність.

Слід зазначити, що, окрім правового режиму громадянства України, особи, що на законних підставах перебувають на території України, можуть мати або набувати й інші особисті правові стани чи режими, зокрема, правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Іноземці та особи без громадянства, що легально перебувають на території України, мають ті самі права і свободи та виконують ті самі обов'язки, що й громадяни України, за винятком прав і обов'язків, закріплених Конституцією виключно за громадянами України.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Задоволення культурно-мовних, освітніх, інформаційних та інших потреб закордонних українців здійснюється в рамках національної концепції співпраці з українцями, що проживають за кордоном. Закордонні українці мають ті самі права і обов'язки, що й іноземці та особи без громадянства, за винятком спрощеного режиму в'їзду та виїзду з України.

Особи, яким надано статус біженця в Україні, є іноземцями чи особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Такі особи користуються тими ж правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України — за винятками, встановленими законодавством України. На практиці біженці мають ті ж права й обов'язки, що й іноземці та особи без громадянства.

Використана література

1. Конституція України від 28.06.1996 р.

2. Закон України "Про громадянство України" від 18.01.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 13. — ст. 65.

3. Положення про Комісію при Президенті України з питань громадянства. // Офіційний вісник України. — 2001. — № 13. — с. 533.

4. Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень. // Офіційний вісник України. — 2001. — № 13.

5. Комогоров Ю. Громадянство в Україні: правові та соціологічні питання. // Право України. — 2000. — № 8.

6. Кушніренко О. Г., Слинько Т.М. Права і свободи людини і громадянина. — Х. — 2001.

7. Лотюк О. Принципи громадянства України відповідно до Конституції України. // Право України. — 1998. — № 7.

8. Майданник О. Про інститут громадянства України. // Право України. — 1999. — № 2.

9. Тодыка Ю. Н. Гражданство Украины: конституционно-правовой аспект. — Х.: Факт, 2002.

10. І. Толкачова. Конституційний принцип єдиного громадянства. // Право України. — 2009. — № 11. — ст. 196—200.

11. Коментар до Конституції України. — Київ, 1996. — 376 с.

12. Погорілко В. Ф. Конституційне право України: Підручник. — К.: Наукова думка; Прецедент, 2006. — 344 с.

13. Конституційне право України: Підручник для студ. вузів. / За ред. Ю. М. Тодики, В. С. Журавського. — К.: ВД "Ін Юре", 2002. — 544 с.

14. О.Ф. Фрицький. Конституційне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — 536 с.

15. Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина: Курс лекцій. / За ред. І. П. Голосніченка. — К.: ГАН, 2004. — 352 с.

16. Колодій А. М., Олійник А. Ю. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні: Підручник: К.: Всеукраїнська асоціація видавців "Правова єдність", 2008. — 350 с.

17. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посіб. — К.: Атіка, 2009. — 608 с.

18. Мелещенко В. Ф. Принципи громадянства. // Право України. — 1992. — № 7.