Характеристика спеціальних принципів громадянства

Реферат

Спеціальні принципи громадянства — це ті принципи, які є спрямовуючими для певних підінститутів громадянства і є головними при регулюванні конкретних правовідносин, що виникають з приводу громадянства України. Ця група принципів включає: принцип правонаступництва; принцип невизнання подвійного громадянства; принцип територіальності; принцип «права крові»; принцип дозвільного порядку виходу з громадянства України; принцип невизнання автоматичної втрати громадянства України; принцип невизнання позбавлення громадянина України громадянства.

Принцип правонаступництва означає, що особа, яка сама або хоча б один з її батьків, дід чи баба, повно рідні брат або сестра народилися чи постійно проживали до 16 липня 1990 р. на території, яка стала територією України, на інших територіях, що входили до складу Української Народної Республіки, Української держави, УРСР тощо, і є особою без громадянства або іноземцем, що взяв зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подав заяву про набуття громадянства України, а також її діти, реєструються громадянами України.

Законодавство України не допускає існування подвійного громадянства в нашій державі. Сутність цього принципу полягає в тому, що громадянин України не може одночасно мати громадянство іншої держави. Це конституційне положення спрямоване на забезпечення єдиного правового статусу для всіх громадян України та однакового правового зв'язку кожного громадянина з державою. Не тільки безгромадянство (апатризм), а й подвійне громадянство є негативним явищем. У світовій практиці в результаті колізій правових норм, що врегульовують питання громадянства, можуть виникнути ситуації, коли одна й та ж особа визнається громадянином кількох держав. Для запобігання виникненню таких ситуацій держави укладають угоди, спрямовані на скорочення кількості осіб з подвійним громадянством та створення умов, які запобігали б виникненню подвійного громадянства. На це спрямована і Конвенція про скорочення безгромадянства.

Принцип неможливості автоматичного набуття і втрати громадянства закріплений у п. 5 ст. 2 Закону «Про громадянство України» [2]. У ньому встановлюється, що громадянство в Україні ґрунтується на принципі неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства шляхом укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя у результаті припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя. У ст. 19 вказується на підстави втрати громадянства України. Але воно втрачається не автоматично, тобто при настанні відповідного юридичного факту, що є підставою втрати громадянства, а з моменту видання Президентом України указу (ст. 22). Це стосується й неможливості автоматичного придбання громадянства. Ст. 9 закону [2] послідовно проводить принцип стійкого правового зв'язку громадянина з державою, що є суттєвою ознакою громадянства. При цьому вона виходить із положення Конвенції про громадянство заміжньої жінки (1957 р.), в якій визначається, що ні укладання, ні розірвання шлюбу з іноземцем, ні зміна громадянства чоловіком в період шлюбу не веде до автоматичної зміни громадянства жінки. Але вона може набути громадянство чоловіка в порядку натуралізації.

Принцип недопустимості позбавлення громадянства громадянина України має особливе значення. Він закріплений у Конституції України (частина перша ст. 25) [1], у Законі «Про громадянство України» (п. 3 ст. 2) [2] і відповідає світовим стандартам, зокрема ст. 15 Загальної декларації прав людини про те, що кожна людина має право на громадянство. У радянські часи позбавлення громадянства широко застосовувалося як форма боротьби з інакомислячими, як своєрідна форма репресії.

Позбавлення громадянства — це розторгнення громадянських зв'язків за ініціативою держави в односторонньому порядку, що не передбачає як умови згоди на це громадянина. Заборона конституційного законодавства України на застосування позбавлення громадянства випливає із права людини на громадянство, двостороннього характеру зв'язків щодо громадянства між людиною і державою, недопустимістю розірвання цих зв'язків, як однією, так і другою сторонами без взаємної згоди.

Принцип визнання права громадянина на зміну громадянства, закріплений у п. 4 ст. 2 Закону «Про громадянство України», означає, що громадянин має право вільно, без особливих перепон, змінити своє громадянство в порядку, встановленому законодавством. У частині першій ст. 25 Конституції України закріплено: «Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство». Це один із основоположних конституційних принципів, який характеризує не тільки інститут громадянства, а й у цілому правовий статус особи, є відображенням демократизму конституційного ладу. Права громадянина на зміну громадянства ніхто не може позбавити. Стійкий характер правових зв'язків особи і Української держави не означає насильницького, примусового утримання людини в громадянстві. Це б ущемлювало її свободу і суперечило тенденції демократизації суспільних відносин.

Набуття громадянства за народженням дитини може здійснюватися на підставі таких принципів:

— за "правом крові", коли береться до уваги громадянство батьків особи незалежно від місця її народження. "Право крові" діє не тільки під час народження дитини, а й може поширюватися на випадки, коли батьки неповнолітньої особи набувають інше громадянство;

— за "правом ґрунту", коли громадянство у даній державі надається будь-якій особі, яка народилася на її території, незалежно від громадянства або за обставин, пов'язаних з територією, з якою фізична особа має певні відносини. Територіальними факторами може бути й місце знайдення дитини, батьки якої не встановлені або невідомі.

В наукових працях, які стосуються питань громадянства України, не зазначалось, що при визначенні належності до громадянства України (ст. 2 Закону) законодавцем застосовується в частині першій цієї статті — принцип правонаступництва, а в частині другій — принцип територіальності [7]. На мою думку, ці принципи обов'язково мають бути включені до групи спеціальних принципів громадянства України. Отже, принципи громадянства не мають розрізненого характеру, а становлять певну систему, яка випливає з існування конкретних правовідносин і відповідних процедур з приводу визначення належності до громадянства України, набуття громадянства України та припинення громадянства України. Наведена класифікація запропонована, як видно, відповідно до конкретних правовідносин, які виникають між особою та українською державою з приводу громадянства згідно із законодавством України про громадянство. І з цього приводу хотілося б ще раз акцентувати увагу на тому, що загальні конституційні принципи громадянства характеризують інститут громадянства України в цілому, і кожний з принципів, які віднесені нами до групи загальних, дістають свій прояв у кожній з груп специфічних принципів. При виникненні будь-яких правовідносин з приводу громадянства між особою і українською державою знаходять свій прояв: принцип свободи та вибору громадянства і державного суверенітету України; принципи демократизму та інтернаціоналізму й, відповідно, рівність громадян незалежно від підстав набуття; протягом усього терміну існування стійкого зв'язку між особою і українською державою реалізуються принципи невидачі власних громадян іноземній державі, збереження громадянства особами, які проживають за кордоном, та принцип захисту державою українських громадян, які перебувають за межами країни. Як відомо, у відповідності з Конституцією України [1] та Законом «Про громадянство України» [2] усім правовідносинам з приводу громадянства, які закріплені у нормах українського законодавства, притаманний зв'язок з нормами міжнародного права. А зміст усього інституту громадянства України, який дістає свій прояв у взаємних правах та обов'язках особи і української держави, характеризується єдністю інтересів особи, держави і суспільства.

Внутрішні зв'язки між елементами системи принципів громадянства України проходять в кількох напрямах. Так, наприклад, реалізація загальних принципів громадянства є підставою для реалізації особливих та спеціальних принципів. А у разі порушення чи обмеження реалізації будь-якого із спеціальних принципів громадянства відповідно відбувається порушення і загальних конституційних принципів. Необхідно зазначити, що групи особливих і спеціальних принципів дуже тісно пов'язані між собою. Особливі принципи виступають своєрідним засобом забезпечення стійкості та гарантованості спеціальних принципів громадянства.

Основоположна роль принципів громадянства України полягає в тому, що всі норми даного інституту повинні відповідати зазначеним принципам.

Принципи громадянства важливі не тільки для вираження наукової концепції, але й для практичної діяльності при вирішенні питань громадянства України, оскільки, на мій погляд, тенденція практики має бути у нерозривному зв'язку з науковими ідеями. Тобто принципи певною мірою повинні бути керівними ідеями для практики.

Використана література

1. Конституція України від 28.06.1996 р.

2. Закон України "Про громадянство України" від 18.01.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 13. — ст. 65.

3. Положення про Комісію при Президенті України з питань громадянства. // Офіційний вісник України. — 2001. — № 13. — с. 533.

4. Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень. // Офіційний вісник України. — 2001. — № 13.

5. Комогоров Ю. Громадянство в Україні: правові та соціологічні питання. // Право України. — 2000. — № 8.

6. Кушніренко О. Г., Слинько Т.М. Права і свободи людини і громадянина. — Х. — 2001.

7. Лотюк О. Принципи громадянства України відповідно до Конституції України. // Право України. — 1998. — № 7.

8. Майданник О. Про інститут громадянства України. // Право України. — 1999. — № 2.

9. Тодыка Ю. Н. Гражданство Украины: конституционно-правовой аспект. — Х.: Факт, 2002.

10. І. Толкачова. Конституційний принцип єдиного громадянства. // Право України. — 2009. — № 11. — ст. 196—200.

11. Коментар до Конституції України. — Київ, 1996. — 376 с.

12. Погорілко В. Ф. Конституційне право України: Підручник. — К.: Наукова думка; Прецедент, 2006. — 344 с.

13. Конституційне право України: Підручник для студ. вузів. / За ред. Ю. М. Тодики, В. С. Журавського. — К.: ВД "Ін Юре", 2002. — 544 с.

14. О.Ф. Фрицький. Конституційне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — 536 с.

15. Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина: Курс лекцій. / За ред. І. П. Голосніченка. — К.: ГАН, 2004. — 352 с.

16. Колодій А. М., Олійник А. Ю. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні: Підручник: К.: Всеукраїнська асоціація видавців "Правова єдність", 2008. — 350 с.

17. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посіб. — К.: Атіка, 2009. — 608 с.

18. Мелещенко В. Ф. Принципи громадянства. // Право України. — 1992. — № 7.