Реклама на сайте Связаться с нами
Реферати з права

Значення громадянства та його принципів для реалізації особою своїх конституційних прав і свобод

Реферат

На главную
Реферати з права

План

Вступ

Значення громадянства та його принципів для реалізації особою своїх конституційних прав і свобод

Висновки

Використана література

Вступ

Елементом правового статусу є громадянство. Це постійний політико-правовий зв'язок особи з державою, який зумовлює наявність у них взаємних прав, свобод, законних інтересів та обов'язків, як на території країни, так і за її межами. Його слід розглядати в об'єктивному і суб'єктивному розумінні. Об'єктивне розуміння конституційного права на громадянство — це система нормативно-правових актів, у яких викладаються конституційно-правові норми та принципи, що регламентують взаємовідносини держави і людини у громадянстві. У суб'єктивному розумінні — це можливості людини мати постійний, необмежений у просторі, політико-правовий зв'язок її з конкретною державою, заснований на юридичному визнанні державою цієї особи, внаслідок чого особа і держава набувають взаємних прав і обов'язків в обсязі і межах, передбачених Конституцією і законами держави. Щодо конституційного права на громадянство України, то згідно з Конституцією (ст. 4) в Україні існує єдине громадянство, що є однією з основних засад розбудови суверенної і незалежної демократичної держави. Людина є біосоціальною істотою. Її становище у суспільстві характеризується поняттям «особа». Якщо поняття «людина» здебільшого має біологічний зміст і стосується кожного індивіда людського роду від самого народження, то поняття «особа» переважно пов'язане з загальнолюдськими соціальними цінностями. Особа у суспільстві і державі може бути громадянином цієї держави, особою без громадянства, іноземцем. Отже, поняття «громадянин» політико-правове і пов'язується з існуванням держави і права. Україна сприйняла поширену в цивілізованому світі позицію щодо громадянства. Відповідно до українського законодавства громадянство регулюється не просто як правовий взаємозв'язок людини і держави, а є невід'ємним правом людини, яке держава зобов'язана визнавати, поважати і забезпечувати.

Значення громадянства та його принципів для реалізації особою своїх конституційних прав і свобод

У будь-якій державі основну частину населення становить особлива категорія фізичних осіб — її громадяни.

Інститут громадянства виник порівняно недавно. У феодальній державі, що, як відомо, ґрунтувалася на поділі населення на стани та на нерівних правах останніх, існував інститут підданства, який символізував повну залежність людини від влади монарха. Інститут громадянства сформувався у процесі буржуазних революцій під впливом теорії про природні й невідчужувані права людини, її рівні громадянські та політичні права в суспільстві.

Розуміння людини як громадянина має надзвичайно важливе значення для характеристики її соціальної сутності, правового становища. Громадянство є тією підставою, яка дозволяє особі, що має статус громадянина, повною мірою прилучатися до політичного, економічного, правового та культурного життя суспільства і держави. Обсяг тих прав і свобод, якими особа може користуватися в окремій державі, а також обсяг обов'язків, покладених на неї цією державою, прямо залежать від наявності чи відсутності у особи статусу громадянина даної держави. Громадянські та політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободи у повному обсязі надаються саме громадянам суверенної держави.

Необхідно зазначити, що громадян не можна розглядати лише як сукупність осіб, які проживають на території певної держави Така сукупність утворює її населення, яке складається з громадян даної держави, а також іноземців та осіб без громадянства — апатридів. Населення — це демографічна, а не правова категорія. Немає також підстав вважати громадянами усіх осіб, на яких поширюються влада держави, її суверенітет. Суверенна влада держави є обов'язковою як для громадян даної держави, так й для іноземних громадян та осіб без громадянства, що проживають чи перебувають на її території [8].

Отже, громадянином України, як й будь-якої іншої держави, є не кожна людина, яка проживає на її території, підкоряється державній владі, користується правами і виконує обов'язки, а лише така, що знаходиться в особливих правових зв'язках з Україною, які визначають зміст громадянства. На відміну від населення України, що є демографічною категорією, громадяни нашої держави утворюють її народ, який є правовою категорією. Відповідно до Конституції України [ст. 5, 1] саме він є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади.

У Загальній декларації прав людини (1948 р. — ст. 15), Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (1966 р. — ст. 24) підкреслено, що право на громадянство є невід'ємним правом кожної людини. Це положення стало загальновизнаною нормою міжнародного права. Воно дістало втілення і в Конституції України [ст. 25, 1] та у преамбулі Закону України «Про громадянство України» [2].

З урахуванням того значення, яке інститут громадянства має для кожної людини, суспільства і держави, питання законодавчого регулювання пов'язаних з ним відносин віднесені Конституцією України [ст. 92, 1] до виключної компетенції її Верховної Ради.

Таким чином, громадянство України — це певне правове становище особи, обумовлене її належністю до нашої держави, наслідком якого є виникнення взаємних прав та обов'язків громадян і держави. Саме з громадянством пов'язані найсуттєвіші наслідки для обох сторін розглядуваних правовідносин — обсяг їх прав, обов'язків та взаємної відповідальності.

Таке визначення поняття громадянства не можна визнати достатньо обґрунтованим. Адже, відповідно до положень Загальної декларації прав людини (ст. 15), закріплених у законодавстві України, право на громадянство є невід'ємним правом кожної людини. Відповідно до статей 24 і 25 Конституції України, преамбули Закону не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками політичних чи інших переконань; громадянин України не може бути позбавлений громадянства або права змінити громадянство.

Якщо ж виходити з визначення громадянства як політико-правового зв'язку людини з державою, доведеться визнати, що коли людина знаходиться в політичній опозиції до держави, не поділяє політики її керівництва, а, отже, втрачає політичний зв'язок з нею, це може бути підставою для того, щоб не вважати таку людину громадянином даної держави, або для позбавлення її громадянства. Зрозуміло, це суперечить положенням міжнародного права, українського законодавства та самій ідеї прав людини.

Як специфічний правовий зв'язок особи і української держави громадянство України ґрунтується на певних принципах, що визначені у законодавстві. Основними з них є принцип рівності; принцип єдиного громадянства; принцип невід'ємності громадянства; принцип збереження громадянства.

Принцип рівності громадянства України, закріплений у ст. 24 Конституції нашої держави, передбачає необхідність застосування однакових стандартів прав, свобод і обов'язків до всіх громадян України незалежно від будь-яких обставин і ознак.

Закріплення у законодавстві [ст. 4, 1]; [ст. 1, 2] принципу єдиного громадянства України є однією з найважливіших демократичних правових засад утвердження нашої суверенної держави. Ця норма спрямована на забезпечення єдиного правового статусу для всіх громадян України та однакового правового зв'язку кожного громадянина з державою. Більшість держав світу виходять з визнання виключності громадянства. Відкидаючи інститут подвійного громадянства, законодавець, як правило, встановлює, що особа, яка є громадянином даної держави, не повинна бути одночасно громадянином іншої держави. Проте інколи в результаті колізії норм, що регулюють питання громадянства, можуть виникати ситуації, коли одна й та сама особа визнається громадянином декількох держав. Тому держави укладають угоди, спрямовані на скорочення кількості осіб з подвійним громадянством та створення умов, які запобігати б виникненню цього.

Закріплення принципу єдиного громадянства в Конституції України дає можливість застосовувати юридичні внутрішньодержавні механізми захисту прав і свобод громадян нашої держави та поєднувати їх з процедурами захисту прав і законних інтересів усіх осіб, застосовуваними міжнародним співтовариством.

У нормах чинного вітчизняного законодавства закріплені й такі важливі принципи, як невід'ємність і збереження українського громадянства, що також ґрунтуються на нормах міжнародного права. Вони дістають вияв у пріоритетності громадянства України, забороні позбавлення громадянина України його громадянства.

Громадянин України у будь-який момент вправі змінити своє громадянство на підставах і в порядку, передбачених законодавством. На тих же умовах будь-яка особа може набути громадянства України.

Громадянин України знаходиться під виключною юрисдикцією нашої держави і відповідно до ст. 25 Конституції та ст. 9 Закону не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі. Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами [ст. 25, 1]; [ст. 8, 2].

Законодавство України гарантує її громадянам збереження громадянства у разі одруження та розірвання шлюбу з іноземцями або особами без громадянства, під час їх проживання чи тимчасового перебування за межами України [ст. ст. 6, 7, 2] та за інших обставин, передбачених статтями 22 і 26 Закону, забезпечує їх захист з боку держави.

Одним з перших питань, що виникає при розгляді проблеми громадянства України, як і будь-якої іншої держави, є питання про визначення категорії осіб, які є громадянами України. Загальноприйнятим у світовій практиці є визнання належності до громадянства тієї чи іншої держави усіх осіб, які на час набрання чинності законом, що регулює питання громадянства, перебували в її громадянстві. Аналогічним чином це питання врегульовано і в законодавстві України.

Закон чітко визначив категорії осіб, які визнаються громадянами України.

Згідно з п. 4 ст. 2 Закону [2] громадянами України визнаються особи, які набули громадянства України відповідно до цього акта. А відповідно до ст. 11 Закону громадянство України, набувається: 1) за народженням; 2) за походженням; 3) через прийняття до громадянства України; 4) через поновлення у громадянстві України; 5) за іншими підставами, передбаченими Законом; 6) за підставами, передбаченими міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Зазначені підстави відповідають інтересам нашої держави та загальновизнаним принципам міжнародного права.

Правове регулювання порядку надання громадянства у різних державах має свої особливості. Законодавством більшості країн передбачено порядок набуття громадянства окремо для дітей, що випливає з факту їх народження, та для дорослих. У законодавстві різних держав закріплені такі принципи набуття громадянства, як право крові і право ґрунту.

Законодавство деяких держав передбачає змішану систему набуття громадянства, згідно з якою принцип права крові поєднується з принципом права ґрунту.

Вибір державою того чи іншого принципу набуття громадянства головним чином обумовлюється її політикою у демографічній сфері. Якщо держава зацікавлена у швидкому зростанні кількості своїх громадян, вона закріплює у своєму законодавстві обидва зазначені принципи.

Набуття громадянства за народженням є основною формою отримання особою статусу громадянина даної держави. У будь-якій країні переважна більшість її громадян одержують такий статус саме за народженням.

У нормах законодавства нашої держави, що регулюють питання набуття громадянства України, поєднуються принципи права крові та права ґрунту. Особливо чітко таке поєднання дістає вияв у тих нормах Закону, які регулюють різноманітні питання набуття громадянства дітьми та випадки зміни їхнього громадянства. Так, згідно зі ст. 12 Закону [2] дитина, батьки якої на момент її народження перебували в громадянстві України, набуває громадянства України незалежно від того, народилася вона на території України чи за її межами. А у ст. 14 Закону зазначено, що дитина, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які постійно проживають у нашій державі, набуває громадянства України.

У ст. 15 Закону [2] з урахуванням принципу права ґрунту зазначено, що дитина, яка перебуває на території України, обоє з батьків якої невідомі, також визнається громадянином нашої держави.

Отже, набуття громадянства за народженням має місце в силу самого факту народження людини і не залежить від вияву її волі.

Наступною підставою набуття громадянства України є прийняття до нього, яке визначається як натуралізація або укорінення.

Встановлення тією або іншою країною певних умов, що є обов'язковими для натуралізації, визнається у світовій практиці цілком правомірним. Право встановлювати ті чи інші цензи та умови натуралізації передбачено, зокрема, Конвенцією про скорочення безгромадянства. Метою зазначеної акції є прагнення захистити інтереси даної держави та забезпечити нормальне входження в нове суспільство людини, яка набуває громадянства.

Відповідно до ст. 16 Закону умовами прийняття до громадянства України є: 1) визнання і виконання Конституції та законів України: 2) неперебування в іноземному громадянстві (ця умова ґрунтується на одному з основних принципів громадянства нашої держави — принципі єдиного громадянства України); 3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років; 4) володіння українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування: 5) наявність законних джерел існування.

Можливість набуття громадянства України значно полегшується для осіб, які мають певні заслуги перед нашою державою.

З урахуванням історичної, етнічної та культурної близькості держав, що були союзними республіками колишнього СРСР, уявляється доцільним встановити спрощений порядок набуття українського громадянства для колишніх громадян СРСР.

У всіх країнах однією з умов натуралізації є лояльне ставлення до даного режиму. Особам, які вчинили проти нього злочин, громадянство, як правило, не надається.

У Законі [ст. 16, 2] визначені обставини, за яких громадянство України не може бути надане. Так, до громадянства України не приймаються особи, які: 1) вчинили злочини проти людства або здійснювали геноцид чи вчинили злочини проти держави або тяжкі злочини проти особи; 2) засуджені до позбавлення волі до зняття судимості; 3) перебувають під слідством або уникають покарання чи вчинили злочин на території іншої держави; 4) перебувають на військовій службі, в службі безпеки, в правоохоронних органах, органах юстиції або органах державної влади іноземної держави.

Відповідно до ст. 17 Закону одним із способів набуття громадянства є поновлення у громадянстві України, яке прийнято визначати як репатріацію, або реінтеграцію. Цей спосіб має важливе значення для особи, яка раніше перебувала у громадянстві України, але втратила його з якихось причин.

Як вже зазначалось, громадянство України може набуватися за підставами, передбаченими міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України [п. 6 ст. 11, 2]. Згідно зі ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою нашої держави, є частиною національного законодавства України. Крім того, ст. 4 Закону передбачено, що якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у Законі, застосовуються правила міжнародного договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Наведені положення чинного законодавства нашої держави свідчать, що підставами набуття громадянства України можуть бути, зокрема, такі загальновизнані його форми, як групове надання, а також вибір громадянства, або оптація.

Групове надання громадянства — це наділення громадянством населення певної території у спрощеному порядку або надання у такому порядку громадянства переселенцям. Зазначене може мати місце тоді, коли частина території переходить від однієї держави до іншої. За таких обставин населення, що проживає на цій території, звичайно користується правом оптації громадянства, тобто правом вибору останнього. Кожен може обрати нове громадянство або зберегти попереднє.

У світовій практиці оптація громадянства застосовується також щодо осіб, які мають подвійне громадянство. Якщо громадянин якоїсь держави має одночасно і громадянство іншої держави, йому може надаватися право оптувати якесь одне з них. Можливість цього у таких випадках передбачається конвенціями про багатогромадянство. Загальновизнано, що оптація як вибір громадянства особою, котра має більше ніж одне громадянство, є найбільш демократичним і поширеним способом усунення випадків подвійного громадянства, наявність якого створює юридичну невизначеність, а тому порушує оптимальний режим правового регулювання статусу особи внутрішньодержавним правом.

З проблемою набуття громадянства України тісно пов'язане питання про підстави і порядок його припинення.

Припинення громадянства — це припинення правового зв'язку особи з певною державою. У світовій практиці громадянство може припинятися, як правило, за наявності таких підстав: 1) при виході особи із громадянства за власним бажанням (експатріація); 2) внаслідок примусового позбавлення громадянства (денатуралізації). Позбавлення громадянства звичайно є санкцією держави щодо особи, яка вчинила протиправні дії. Такий захід, як правило, застосовується лише щодо тих громадян, які набули громадянства у порядку натуралізації, причому протягом порівняно нетривалого часу після цього.

У законодавстві можуть встановлюватися й інші підстави припинення громадянства, зокрема воно може припинятися на підставі міжнародних договорів.

Аналіз положень чинного законодавства України з питань припинення громадянства свідчить, що в його нормах відображені демократичні засади, які містяться у міжнародно-правових документах, зокрема положення, згідно з якими ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права змінити останнє. Це демократичне положення закріплене у ст. 25 Конституції України та у преамбулі Закону.

Законодавство нашої держави передбачає можливість припинення громадянства України у разі бажання особи набути громадянства іншої держави, а також коли громадянин України вчинив дії, які згідно з законодавством унеможливлюють перебування його в громадянстві України.

Відповідно до Закону [ст. 18, 2] громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства; 2) внаслідок втрати громадянства; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Припинення громадянства України внаслідок виходу з нього є результатом вільного волевиявлення особи, яка бажає набути громадянства іншої держави. Поряд з цим за певних обставин, зокрема, якщо громадянином України вчинено дії, що порушують законодавство нашої держави, громадянство України ним може бути втрачене. Це передбачено ст. 20 Закону. Незалежно від підстав громадянство України вважається припиненим з моменту видання Президентом України відповідного указу.

Отже, серед інститутів конституційного права нашої держави інститут громадянства України є одним з найважливіших правових інститутів. У нормах вітчизняного законодавства, що регулюють цей інститут, в цілому відображені положення міжнародних документів з питань громадянства, а також враховано позитивний досвід законодавчого регулювання розглядуваних питань в інших державах.

Висновки

Громадянство є тією необхідною підставою, яка надає особі, що має статус громадянина, можливість повною мірою долучитися до політичного, економічного, правового та культурного життя суспільства й держави. Відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права, право на громадянство є невід'ємним правом кожної людини.

Зміст громадянства становлять права та обов'язки особи стосовно держави, з одного боку, а з другого — держави по відношенню до особи. Таким чином, громадянство являє собою певне правове становище особи, яке обумовлено зв'язком, як правило, політичного характеру, з українською державою, що має своїм наслідком виникнення взаємних прав та обов'язків громадян і держави. Прийняття до громадянства, як правило, визначається як натуралізація або укорінення. Принципи громадянства — це ті вихідні положення, які визначають істотні риси відносин громадянства.

Аналіз правової літератури дозволяє зробити висновок про існування трьох груп принципів громадянства України.

Спеціальні принципи громадянства — це ті принципи, які є спрямовуючими для певних підінститутів громадянства і є головними при регулюванні конкретних правовідносин, що виникають з приводу громадянства України. Принципи громадянства важливі не тільки для вираження наукової концепції, але й для практичної діяльності при вирішенні питань громадянства України. Розуміння людини як громадянина має надзвичайно важливе значення для характеристики її соціальної сутності, правового становища. Серед інститутів конституційного права нашої держави інститут громадянства України є одним з найважливіших правових інститутів.

Використана література

1. Конституція України від 28.06.1996 р.

2. Закон України "Про громадянство України" від 18.01.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 13. — ст. 65.

3. Положення про Комісію при Президенті України з питань громадянства. // Офіційний вісник України. — 2001. — № 13. — с. 533.

4. Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень. // Офіційний вісник України. — 2001. — № 13.

5. Комогоров Ю. Громадянство в Україні: правові та соціологічні питання. // Право України. — 2000. — № 8.

6. Кушніренко О. Г., Слинько Т.М. Права і свободи людини і громадянина. — Х. — 2001.

7. Лотюк О. Принципи громадянства України відповідно до Конституції України. // Право України. — 1998. — № 7.

8. Майданник О. Про інститут громадянства України. // Право України. — 1999. — № 2.

9. Тодыка Ю. Н. Гражданство Украины: конституционно-правовой аспект. — Х.: Факт, 2002.

10. І. Толкачова. Конституційний принцип єдиного громадянства. // Право України. — 2009. — № 11. — ст. 196—200.

11. Коментар до Конституції України. — Київ, 1996. — 376 с.

12. Погорілко В. Ф. Конституційне право України: Підручник. — К.: Наукова думка; Прецедент, 2006. — 344 с.

13. Конституційне право України: Підручник для студ. вузів. / За ред. Ю. М. Тодики, В. С. Журавського. — К.: ВД "Ін Юре", 2002. — 544 с.

14. О.Ф. Фрицький. Конституційне право України: Підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — 536 с.

15. Конституційні права, свободи та обов'язки людини і громадянина: Курс лекцій. / За ред. І. П. Голосніченка. — К.: ГАН, 2004. — 352 с.

16. Колодій А. М., Олійник А. Ю. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні: Підручник: К.: Всеукраїнська асоціація видавців "Правова єдність", 2008. — 350 с.

17. Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посіб. — К.: Атіка, 2009. — 608 с.

18. Мелещенко В. Ф. Принципи громадянства. // Право України. — 1992. — № 7.