Класифікація злочину

Реферат

Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання.

Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років.

Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Під класифікацією злочинів розуміють поділ їх на групи залежно від того чи іншого критерію (умисні і необережні; закінчені і незакінчені тощо). Кожна з таких класифікацій може вирішувати конкретні завдання, а тому має і теоретичне і практичне значення.

Ч. 1 ст. 12 передбачає класифікацію злочинів залежно від ступеня тяжкості на чотири категорії:

а) злочини невеликої тяжкості;

б) середньої тяжкості;

в) тяжкі;

г) особливо тяжкі.

Виходячи з цього, матеріальним критерієм такої класифікації виступає суспільна небезпечність певних видів злочинів, яка визначає ступінь їх тяжкості.

Формальним критерієм цієї класифікації законодавець визначив певний вид і розмір покарання, типовий, що найбільш повно відображає тяжкість злочинів, віднесених до певної категорії злочинів. Закон визначає межі максимального покарання в санкціях за злочини, які відносяться до однієї категорії. Такі санкції передбачають для злочинів невеликої тяжкості — максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання; для злочинів середньої тяжкості — покарання у виді позбавлення волі на строк більше двох, але не більше п'яти років; для тяжких злочинів — покарання у виді позбавлення волі на строк більше п'яти, але не більше десяти років; для особливо тяжких злочинів — покарання у виді позбавлення волі понад десять років або довічне позбавлення волі.

Ці типові санкції і є обов'язковими формальними критеріями для вирішення на практиці питання про віднесення того чи іншого злочину до певної категорії.

Слідчий, прокурор, суддя, розглядаючи конкретний злочин, ні за якими умовами не можуть змінити категорію, до якої закон відносить злочин. Так, якщо закон визначає цей злочин як тяжкий, то навіть наявність декількох пом'якшуючих обставин не дають суду права визнати його злочином середньої тяжкості.

Передбачена в ст. 12 класифікація злочинів в залежності від їх тяжкості має значення для застосування норм Загальної та Особливої частини КК. При цьому чітко виявляється позиція законодавця щодо застосування пільгових інститутів до осіб, які вчинили злочини невеликої або середньої тяжкості. Так, готування до злочину невеликої тяжкості не тягне кримінальної відповідальності [ч. 2 ст. 14, 2]; можливість звільнення від кримінальної відповідальності пов'язується з вчиненням злочинів невеликої чи середньої тяжкості [ст. 45—48, 2]; звільнення від покарання в більшості також можливе лише при вчиненні злочину невеликої і середньої тяжкості [ч. 4 ст. 74, 2]. Щодо тяжких або особливо тяжких злочинів, то з ними закон пов'язує найбільш суворі наслідки. Наприклад, такі, як можливість призначення за особливо тяжкий злочин довічного позбавлення волі [ст. 64, 2]; призначення за тяжкий чи особливо тяжкий корисливий злочин конфіскації майна як додаткового покарання [ст. 59, 2]; встановлення найбільш тривалих строків давності [статті 49, 80, 2], погашення судимості [ст. 89, 2] за тяжкі і особливо тяжкі злочини [статті 49, 80, 2] тощо.

Передбачена статтею 12 класифікація повинна враховуватися і при застосуванні норм Особливої частини КК. У багатьох статтях вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину виступає як обов'язкова або кваліфікуюча ознака складу злочину. Так, заздалегідь не обіцяне приховування злочинів карається як самостійний злочин, якщо воно пов'язане з приховуванням лише тяжкого чи особливо тяжкого злочину [ст. 396, 2]; створення злочинної організації передбачає як обов'язкову ознаку мету вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину [ст. 255, 2]. У ч. 2 ст. 383 і ч. 2 ст.384 кваліфікуючою ознакою закон передбачає вчинення цих злочинів проти правосуддя, якщо вони поєднані з обвинуваченням особи в тяжкому або особливо тяжкому злочині.

Розвиток кримінального права останнім часом нерозривно пов'язаний із завданням індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання залежно від тяжкості злочину. Кримінальні кодекси багатьох держав, прийняті в останні роки, тією чи іншою мірою передбачають спеціальні норми щодо класифікації злочинів залежно від їх тяжкості (ступеня суспільної небезпечності). Це, наприклад, КК Росії, Латвії, Іспанії.

Саме така класифікація міститься в ч. 1 ст. 12 КК України, яка встановлює, що залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі. Із змісту цієї норми можна зробити однозначний висновок, що законодавець за основу такої класифікації бере матеріальний критерій, що відбиває внутрішню соціальну сутність злочинів — ступінь їх тяжкості, небезпечності для суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом.

Як вже зазначалося, ступінь суспільної небезпечності, що відображає ступінь тяжкості злочину, виражається в сукупності його об'єктивних і суб'єктивних ознак: важливості об'єкта, характері діяння, способах його вчинення, тяжкості наслідків, формі і видах вини, мотивах і меті тощо. Саме тому класифікація злочинів за ступенем тяжкості є суттєвою, універсальною, такою, що визначає зміст і структуру інститутів кримінального права.

Поряд з матеріальним критерієм класифікації у ст. 12 передбачено й її формальний критерій — певний вид і розмір покарання, типовий, такий, що найбільш повно відображає тяжкість конкретної групи (категорії) злочинів. Так, для злочинів невеликої тяжкості закон передбачає, як граничний критерій, покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання; для злочинів середньої тяжкості — покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років; для тяжких злочинів — покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, а для особливо тяжких — покарання у виді позбавлення волі понад десять років або довічного позбавлення волі.

Наявність у законі не тільки матеріального, але і формального критеріїв пояснюється тим, що саме покарання, передбачене у санкції конкретної статті КК, є тією мірою, що найбільш повно виражає ступінь суспільної небезпечності злочину, дозволяє розмежувати їх за тяжкістю і визначити їх різні правові наслідки. Це ж дає можливість об'єднати в одну категорію близькі за ступенем суспільної небезпечності злочини і визначити типову санкцію — вид і розмір покарання, що є показником для певної групи злочинів, які належать до однієї категорії. При цьому злочини, що належать до однієї категорії, повинні мати санкції, максимальні розміри яких обмежені межами типової санкції, зазначеної у ст. 12. Так, наприклад, виходячи з ч. 3 ст. 12, типовою санкцією для злочинів середньої тяжкості є покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років. Це значить, що до цієї категорії будуть належати різні види злочинів, у санкціях яких позбавлення волі не перевищує п'яти років. Це, наприклад, і умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання [ст. 116, 2], і грабіж [ч. 1 ст. 186, 2], і давання хабара [ч. 1 ст. 369, 2].

Встановлена в ст. 12 класифікація злочинів на чотири категорії знаходить своє конкретне відбиття в інститутах Загальної й Особливої частин. При цьому чітко виявляється позиція щодо застосування пільгових інститутів до осіб, які вчинили злочин невеликої і середньої тяжкості. Так, наприклад, готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності взагалі [ч. 2 ст. 14, 2]; можливість звільнення від кримінальної відповідальності пов'язується з вчиненням злочинів невеликої чи середньої тяжкості [статті 45—48, 2]. Звільнення від покарання також можливе лише при вчиненні злочинів невеликої і середньої тяжкості [ч. 4 ст. 74, 2] й ін.

Щодо злочинів тяжких або особливо тяжких, то з ними закон пов'язує найбільш суворі наслідки, такі, наприклад, як можливість призначення за особливо тяжкий злочин довічного позбавлення волі [ст. 64, 2], або призначення такого додаткового покарання, як позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу [ст. 54, 2]. Конфіскація майна може бути застосована лише за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини [ст. 59, 2]; найбільш тривалі строки давності, погашення і зняття судимості встановлюється саме за тяжкі і особливо тяжкі злочини [статті 49, 80, 2] тощо.

Передбачена ст. 12 класифікація злочинів відбита й у нормах Особливої частини КК: у багатьох статтях вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину виступає як основна або кваліфікуюча ознака. Наприклад, заздалегідь не обіцяне приховування злочинів карається як самостійний злочин, якщо воно пов'язане з приховуванням тяжкого чи особливо тяжкого злочину [ст. 396, 2]; створення злочинної організації передбачає таку ознаку, як мета вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину [ст. 255, 2]. У частині 2 ст. 383 і ч. 2 ст. 384 кваліфікуючою ознакою визнається вчинення цих злочинів, якщо вони поєднані з обвинуваченням особи в тяжкому або особливо тяжкому злочині.

Використана література

1. Конституція України.: К.: Юрінком, 1996. — 80 с.

2. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін і ін. — Х.: ТОВ "Одіссей", 2008. — 1208 с.

3. Хохлова І. В. Кримінальне право України (Особлива частина). Навч. посіб. — К.: ЦНЛ, 2006. — 688 с.

4. Кримінальне право України: Особлива частина. Підручник для студ. вузів. / М. І. Бажанов і ін. — К.: Юрінком Інтер; Х.: Право, 2003. — 496 с.

5. Кримінальне право України. Навч. посіб. / С. Г. Волкотруб і ін. — К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. — 297 с.

6. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / За ред. М. І. Мельника. — К.: Атіка, 2008. — 712 с.

7. Правознавство: Підручник. / За ред. В. В. Копєйчикова. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 752 с.

8. Правознавство: Навч. посіб. / За ред. С. В. Дрожжиної. — К.: Знання, 2006. — 350 с.

9. Кравченко В. В. Правознавство: Навч. посіб. — К.: Атіка, 2005. — 560 с.

10. Каркач П. М. і ін. Основи правознавства України: Навч. посіб. — Х.: Еспада, 2008. — 344 с.

11. Шпиталенко Г. А. Основи правознавства: Навч. посіб. 5-те вид. — К.: Каравела, 2008. — 376 с.

12. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник для студ вузів. / М. І Бажанов і ін. — К.: — Харків: Юрінком Інтер — Право, 2002. — 416 с.

13. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник. / За ред. М. І. Мельника. — К.: Атіка, 2008. — 376 с.

14. Кримінальне право України: Навч. посіб. / За ред. О. М. Омельчука. — К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. — 294 с.

15. Александрова Ю. В. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник для студ вузів. — К.: МАУП, 2004. — 328 с.

16. Савченко Л. В. Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій / Л. В. Савченко і ін. — К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2005. — 640 с.

17. Чернишова Н. В. Кримінальне право України. Заг. частина. Навч. посіб. — К.: Атіка, 2003. — 288 с.

18. Коржанський М. Й. Кримінальне право. Заг. частина. — К.: Атіка, 2001. — 318 с.

19. Хохлова І. В. Кримінальне право України. Заг. частина: Навч. посіб. — К.: ЦНЛ, 2006. — 272 с.

20. Кримінальне право України: Заг. частина: Підручник для студ. вузів. / За ред. Я. Ю. Кондратьєва. — К.: Правові джерела, 2002. — 432 с.

21. Малахов П. Основы уголовного права. Общая часть. — К.: Юринком, 2000. — 298 с.

22. Михайленко П. П. Кримінальне право України. Заг. частина: Підручник для вузів МВС. — К.: Укр. академія внутрішніх справ МВС України, 1995 — 388 с.

23. Кривоченко Л. Н. Классификация преступлений. — Харьков: Вища школа, 1983. — 129 с.

24. Тацій В. Я. Об'єкт і предмет злочину в кримінальному праві: Навч. посіб. — К.: Вища школа. Вид-во при ХТУ, 1994. — 75 с.

25. Наумов А. В. Введение в уголовное право // Государство и право. — 1993. — № 11. — С. 71—80.