Міжнародні правові гарантії свободи
совісті в Україні

Реферат

Як одна з фундаментальних загальнолюдських цінностей, свобода совісті є основою розвитку гуманістичного, демократичного суспільства. Тому право свободи совісті визнано нині всім цивілізованим людством і закріплене міжнародними актами з прав людини.

Загальна декларація прав людини. Стаття 18 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 p., проголошує, що кожна людина має право на свободу думки, совісті й релігії. Це право передбачає свободу змінювати свою релігію чи переконання — як одноосібно, так і разом з іншими, публічно або приватно. Стаття 19 цього документа додає, що кожен має право дотримуватися своїх переконань і свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами незалежно від державних кордонів. Стаття 29 застерігає, що при реалізації своїх прав і свобод кожна людина може зважати лише на ті обмеження, які встановлено законом з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку й загального добробуту в демократичному суспільстві.

Європейська конвенція з прав людини (Міжнародний пакт про громадянські і політичні права). Цей документ, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 p., підтвердив право кожної людини на свободу думки, совісті та релігії, підкресливши, що воно включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на власний розсуд і свободу сповідувати свою релігію і переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, прилюдно чи приватно.

Підсумковий акт наради з безпеки та співробітництва в Європі (прийнятий 30 липня — 1 серпня 1975 p.), Паризька хартія для нової Європи (підписана 21 листопада 1990 p.). Ці документи також проголошують право кожної людини на свободу думки, совісті, релігії. Спільним для них є визначення свободи релігії як свободи приймати і змінювати за власним бажанням релігію будь-якого напряму та свободу сповідувати свою релігію одноосібно чи спільно з іншими, виконувати релігійні обряди. Свобода переконань — це право кожної людини мати будь-які переконання і вільно їх виражати. Тож свобода совісті — це і свобода релігії, і свобода нерелі-гійних переконань.

Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії чи переконань. Проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 25 листопада 1981 р. Визначає дискримінацію на ґрунті релігії чи переконань як будь-які розрізнення, винятки, обмеження або переваги, базовані на релігії або переконаннях (стаття 2), як образу гідності людської особистості, заперечення принципів Статуту ООН і засуджує як перешкоду для дружніх та мирних відносин між державами (стаття 3). Декларація закликає всі країни вживати ефективних заходів для запобігання і ліквідації дискримінації на ґрунті релігії і переконань та сприяти реалізації прав людини і основних свобод в усіх сферах громадського, економічного, політичного, соціального, культурного життя (стаття 4).

Відповідно до статті 1 цього документа право на свободу думки, совісті, релігії або переконань включає, зокрема, свободу:
1) відправляти культи чи брати участь у релігійних зібраннях і мати місця для цієї мети;
2) створювати і утримувати відповідні благодійні або гуманітарні установи;
3) виробляти, набувати та використовувати у відповідному обсязі необхідні предмети і матеріали, пов'язані з релігійними обрядами або звичаями чи переконаннями;
4) писати, випускати та розповсюджувати відповідні публікації;
5) вести викладання з питань релігії або переконань у місцях, що підходять для цієї мети;
6) клопотатися про отримання й отримувати від певних осіб та організацій добровільні фінансові та інші пожертви;
7) готувати, призначати, обирати чи призначати за правом успадкування керівників відповідно до потреб та норм певної релігії або переконань;
8) дотримуватися днів відпочинку та відзначати свята і відправляти обряди згідно з приписами релігії чи переконань;
9) встановлювати і підтримувати зв'язки з певними особами та громадами у сфері релігій чи переконань на національному та міжнаціональному рівнях.

Підсумковий документ Віденської зустрічі представників держав — учасниць Наради з безпеки і співробітництва в Європі (ухвалений 19 січня 1989 p.). Згідно з цим правовим актом країни, що його підписали, зобов'язуються вживати ефективних заходів задля запобігання та ліквідації дискримінації осіб або об'єднань на ґрунті релігії чи переконань, забезпечувати реальну рівність між віруючими і невіруючими. При цьому відповідно до міжнародного права свобода релігії чи переконань підлягає лише обмеженням, які встановлено законом і необхідні для охорони громадської безпеки, порядку, здоров'я і моралі, як і основних прав і свобод інших осіб.

Рекомендації щодо релігії та демократії Парламентської асамблеї Ради Європи. Ухвалено 27 січня 1999 р. У них підкреслюється, що демократія і релігія необов'язково є несумісними. Навпаки, демократія довела, що вона створює найкращі умови для свободи совісті, віровиявлення та релігійного плюралізму. У цьому сенсі релігія, з огляду на її моральні та етичні зобов'язання, на цінності, які вона підтримує, її критичний підхід та культурні вияви, може бути дійовим партнером демократичного суспільства. Демократичні держави, секулярні чи пов'язані з релігією, повинні давати змогу всім релігіям, що чітко дотримуються вимог, установлених Європейською конвенцією з прав людини, розвиватися в однакових умовах, а також знаходити своє місце в суспільстві. Проблеми у державно-церковних відносинах виникають тоді, коли влада намагається використовувати релігію у власних інтересах або коли релігійні організації вдаються до зловживань стосовно держави з корисливих міркувань. Багато конфліктів виникає і внаслідок обопільного неуцтва, що призводить до формування стереотипів і, врешті-решт, відторгнення. У демократичній системі політики мають запобігати тому, щоб уся повнота релігій асоціювалася, наприклад, з акціями фанатичних релігійних меншостей. Релігійний екстремізм, що заохочує нетерпимість, упередженість або насильство, є симптомом неблагополучного суспільства. Він загрожує демократії, оскільки наражає на небезпеку громадянський устрій. Однак боротися з ним слід тими засобами, які не суперечать чинному законодавству. До того ж, зважаючи на те, що екстремізм є виявом недуги суспільства, його можна подолати лише за умови, що власті переймуться розв'язанням загальних соціальних проблем.

Тому Асемблея Ради Європи запропонувала урядам країн-членів:

1. Гарантувати свободу совісті та релігійних виявів у рамках умов, визначених Європейською конвенцією з прав людини, для всіх громадян, зокрема:
— зберігати релігійний плюралізм, даючи змогу всім релігіям розвиватися у рівних умовах;
— сприяти згідно зі статтею 9 Європейської конвенції прав людини дотриманню релігійних обрядів та звичаїв, наприклад стосовно одруження, вбрання, свят (з можливістю звільнення від роботи та військової служби);
— викривати будь-які спроби розпалювання внутрішніх та міжрелігійних конфліктів для досягнення вузькопартійних цілей;
— гарантувати свободу й рівні права на освіту для всіх громадян незалежно від їх релігійних переконань, звичаїв і обрядів;
— забезпечувати справедливий і рівний доступ до громадських засобів масової інформації для всіх релігій.

2. Сприяти розвиткові знань про релігію, зокрема:
— у межах етичної та суспільно-демократичної освіти навчати тому, що релігії є зібранням цінностей, розрізняти які молодь повинна вміти;
— сприяти викладанню в школах порівняльної історії різних релігій, наголошуючи на подібності деяких їхніх цінностей та розмаїтті звичаїв, традицій, свят тощо;
— заохочувати до вивчення історії та філософії релігій і дослідження цих предметів в університетах паралельно з теологічними студіями;
— співпрацювати з релігійними навчальними установами для введення в їх програми або акцентування в їхніх курсах аспектів, що стосуються прав людини, історії, філософії та науки;
— уникати, якщо йдеться про дітей, будь-яких конфліктів між здійснюваним державою навчанням релігії та релігійною вірою сімей, поважаючи їхній вільний вибір у цьому дуже делікатному питанні.

3. Сприяти покращанню відносин між релігіями, зокрема:
— залучати до регулярнішого діалогу релігійних і гуманістичних лідерів для обговорення головних проблем, які постають перед суспільством, що сприятиме врахуванню культурних та релігійних поглядів населення перед прийняттям політичних рішень;
— забезпечувати можливості для комунікації між представниками різних релігій;
— сприяти регулярному діалогу між теологами, істориками, філософами, а також представниками інших галузей знання;
— розширювати і зміцнювати партнерські відносини між релігійними общинами і організаціями, зокрема з тими, соціальні та етичні традиції яких коріняться в соціальній, благодійницькій, місіонерській, культурній та освітній сферах життя місцевих мешканців.

4. Сприяти культурним і соціальним виявам релігій, зокрема:
— забезпечувати рівні умови для утримання, збереження культових споруд, іншого майна всіх релігій як невід'ємної частини національної і загальноєвропейської спадщини;
— сприяти тому, щоб порожні релігійні споруди надалі використовувались у такій спосіб, який би враховував їх оригінальне призначення;
— зберігати культурні традиції та різні релігійні свята;
— заохочувати соціальну й добродійницьку працю релігійних громад та організацій.

Отже, демократичне суспільство мусить робити більше, ніж просто поважати релігії. Воно має створити такі умови, щоб людям було легко сповідувати свою віру — настільки, наскільки це можливо. Адже релігія є частиною культури. Проте демократія не повинна допускати порушення людської гідності та прав людини в ім'я віри. Будь-які посягання на громадський порядок і демократію у таких випадках повинні каратися. Релігійна практика обов'язково мусить узгоджуватися із нормативно-правовими актами, що захищають права людини.